30Лип/22

Майстер – клас “Friend`s day”

27 липня в музеї відбувся майстер – клас ”Friend’s day” до Міжнародного дня дружби! Учасники майстер – класу навчились виготовляти різноманітні прикраси з бісеру. Цікаво, що чимало учасників поділились вже набутими вміннями та своїми секретами!

Разом святкували день дружби з фіромовим мохіто та чудовим настроєм! Щиро вдячні за участь та чекаємо ще! За подарований матеріал висловлюємо подяку Тетяні Капішон! Завдяки Вам маємо змогу створювати справжні шедеври!

21Лип/22

Олегу Ольжичу – 115 років

До 115 – річчя Олега Ольжича музейники презентують тематичне дослідження.

    

Олег Ольжич
Віра Іванівна
Кандиба з Олегом

Олегу Ольжичу – вченому – археологу і поету, довелося займатися не розкопками і написанням монографій, а найкращі роки життя присвятити боротьбі за те, щоб знову з’явилась на політичній карті світу незалежна Україна.

       Народився Олег Кандиба у Житомирі 21 липня 1907 року. Батько — відомий письменник Олександр Іванович Кандиба (псевдонім Олександр Олесь) , Мати – Віра Іванівна Свадковська –  гімназійна вчителька.

      Родина в 1912—1919 роках жила заможно та мешкала в Києві в дохідному будинку Файбишенко на вулиці Антоновича, 64/16, точніше на розі вулиць Антоновича (Горького) та Івана Федорова. Будинок вцілів до цього часу, однак перебуває в аварійному стані.

  У 1919—1922 роках здобував середню освіту в трудовій школі, мешкаючи в  Пущі Водиці поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі.

 Наприкінці 1922 року він разом із матір’ю виїхав з України у Берлін, де   нарешті зустрівся з батьком, який працював аташе з культури.

      Влітку 1923 року родина переїхала до Ржевниців під Прагою (Чехія) , згодом далі — до Горніх Черношинець. Восени  в Горних Черношинцях.

Микола Федотович Біляшівський

  Олег Кандиба вступив на платні річні  матуральні курси Українського Громадського Комітету що давали право вступу до вищих навчальних закладів , які закінчив з відзнакою.

        Це надавало йому можливість записатись вільним слухачем на безкоштовній основі у будь-який вищий навчальний заклад.

        Олег записався слухачем на літературно-історичний відділ  Карлового універиситету .                     

         Влітку 1926 року, склавши додаткові іспити з латині, став звичайним студентом університету.    Будучи студентом, отримав грант від Наукового товариства імені Шевченка  у Львові на етнографічну експедицію в Більче Золоту.

Вікентій Хвойка

         Своє ім’я в науці вчений зробив, досліджуючи трипільську культуру, яку власне називав «культурою галицької мальованої кераміки».

         Восени 1930 року захистив Дисертацію на звання кандидата наук на тему: «Мальована кераміка»

    

Олександр Олесь

Часом буває так, що коло знайомства  батьків певним чином визначає майбутнє їхніх дітей. Його батько, Олександр Кандиба – Олесь –  відомий український письменник, приятелював з Миколою Біляшівським – дослідником Трипілля, директором Київського художньо-промислового і наукового музею, де зберігались археологічні колекції, серед яких були артефакти , знайдені В. Хвойкою під час розкопок біля Ржищева та навколишніх сіл. Хранителем і екскурсоводом археологічного відділу був сам Вікентій Хвойка.

   Ще в дитинстві Олег побував не лише в місцях розкопок, а навіть відпочивав на хуторі М. Біляшівського в околицях Канева біля Княжої гори, де колись була південна межа володінь київських князів. Романтика археології полонила його на все життя.

        Чи думав колись Олег Кандиба, що здобуватиме вищу освіту на батьківщині В. Хвойки. Не менш дивним чином перетнулись й долі двох археологів, обидва свого часу спілкувалися і навчилися багато у видатного чеського археолога та історика Любора Нідерле. Мине близько 30 років, і вже Олег слухатиме  лекції вченого у Карловому університеті у Празі. 

        Олег Ольжич, перш ніж стати поетом, мав славу відомого археолога. Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію.

Євген Коновалець

       Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. А його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині.Самостійно вивчив кілька європейських мов, працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем – українським державним та політичним  діячем, головою Проводу українських націоналістів, засновником та першим головою ОУН, одним із ідеологів українського націоналізму.  Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.

        Як член ОУН, у 1938-му брав участь у проголошенні Карпатської України, а після її розгрому вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами. Потрапив у полон, деякий час перебував у концентраційному таборі, звідки дивом врятувався завдяки клопотанню угорських вчених.

     В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності.

   Гестапо заарештувало Ольжича 25 травня 1944-го на квартирі у Львові. Його відправили в концтабір Заксенхаузен і жорстоко катували протягом двох тижнів. У камері смертників №14 Ольжич був прикутий до підлоги кайданами. В таборі було багато членів ОУН, але чомусь так жорстоко катували Ольжича.  Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями.

     Вислів Ольжича «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!» актуальний, як ніколи, враховуючи, що під українським народом розумів спільноту людей, що проживають на українських землях, розмовляють українською і шанують традиції і закони рідної землі.

   Помер в ніч на 10 червня 1944 року від тортур на черговому допиті.

  Вічна пам’ять герою України.

Ольга ГУДЗІЙ, завідувач з основного виду діяльності

Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник

19Лип/22

Турбота про своє та здоров’я близьких – це обов`язок кожного!

З 11 липня 2022 року набувають чинності зміни (до закону України від 16 грудня 2021 року № 1978 – ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони здоров’я населення від шкідливого впливу тютюну»)

NO SMOKING FRIENDLY. НОВІ НОРМИ БЕЗДИМНОГО ЗАКОНОДАВСТВА: ЩО Й ДЕ ЗАБОРОНЕНО КУРИТИ З 11 ЛИПНЯ 2022 РОКУ

«ДИМ — НЕВИДИМИЙ УБИВЦЯ»: ЧОМУ ПАСИВНЕ КУРІННЯ — ЦЕ РИЗИК ДЛЯ ЗДОРОВ’Я?

Війна спровокувала підвищення рівня стресу серед українців. А це призводить до ризикованої поведінки, у тому числі збільшення споживання тютюну. І в контексті цього доречно нагадати про ризики пасивного куріння та вдихання вторинних аерозолів. Згідно з даними ВООЗ, глобальна тютюнова епідемія щороку вбиває понад 1 мільйон людей у світі та близько 13 000 українців, які не є курцями та помирають через хвороби, спричинені вторинним тютюновим димом.

Чи відомо вам, що 85% тютюнового диму неможливо відчути на запах та побачити? А чи знаєте ви, що навіть якщо провітрити накурене приміщення, то небезпечні сполуки нікуди не зникають? Вони осідають на меблях і стінах і все ще мають токсичний вплив на здоровʼя людей. А вдихання вторинного тютюнового диму є особливо небезпечним для дітей і може спричинити астму, бронхіт, пневмонію чи хвороби серця.

Подібно до сигарет, електронні пристрої для куріння генерують бічні, або вторинні аерозолі — тобто те, що курець видихає в навколишнє середовище. Вторинний аерозоль містить ацетальдегіди та формальдегіди, летючі органічні речовини, нікотин та важкі метали, які мають токсичний вплив на здоровʼя людини. До того ж нікелю і хрому в такому аерозолі більше, ніж у димі від звичайних сигарет.

ВООЗ наголошує: не існує безпечного рівня впливу вторинного аерозолю як електронних сигарет, так і тютюнових виробів для нагрівання.

У грудні 2012 року набули чинності зміни до Закону №2899–IV щодо розширення переліку місць, де заборонено вживати тютюнові вироби. Зміни до законодавства призвели до значного скорочення вживання тютюну в наступні роки, а також зменшення кількості випадків, коли люди піддаються впливу вторинного тютюнового диму.

Сучасним викликом є куріння е-сигарет і кальянів попри законодавчу заборону їх вживання, а також агресивне пропагування тютюновою індустрією повернення вживання тютюну в громадські приміщення завдяки електронним пристроям для куріння.

Доведено, що безпечного куріння не існує. Це — аксіома. А переважна більшість пасивних курців змушені дихати тютюновим димом та вторинними аерозолями проти своєї волі. Як у такому випадку захистити себе та своїх рідних від небезпечних сполук, які курці випускають у повітря?

НОВИЙ АНТИТЮТЮНОВИЙ ЗАКОН ЗАХИЩАЄ ВАШЕ ПРАВО НА БЕЗДИМНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

16 грудня 2021 року Верховна Рада України ухвалила Закон №1978–IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони здоров’я населення від шкідливого впливу тютюну». Норми Закону спрямовані на зменшення привабливості тютюнових виробів, захист від впливу вторинного тютюнового диму, викидів від електронних сигарет та аерозолю тютюнових виробів для нагрівання в публічних приміщеннях тощо.

Серед основних нововведень Закону №1978–IX можна виділити такі:

  • заборона куріння пристроїв для нагрівання у всіх місцях, як це вже є із сигаретами та електронними сигаретами (зокрема школи, лікарні, заклади харчування, робочі місця), розширення переліку місць, де куріння заборонено;
  • запровадження медичних попереджень на пачках електронних сигарет та рідин до них, а на сигаретах медичне попередження збільшиться до 65 % від розміру упаковки;
  • заборона продажу сигарет зі смаками та ароматами (фруктів, ягід чи солодощів) — наразі це діє як своєрідний «гачок» і приманка для залучення дітей до куріння;
  • заборона реклами та стимулювання продажу тютюнових виробів, електронних сигарет і рідин до них, пристроїв для нагрівання тютюну.

Розглянемо детальніше, які додаткові правила запроваджуються щодо захисту бездимного середовища, зокрема, для курців, для суб’єктів господарювання та некурців.

NO SMOKING FRIENDLY. ДЯКУЮ, ЩО НЕ КУРИТЕ!

Пояснення для курців

З 11 липня 2022 року Законом України запроваджуються додаткові правила щодо захисту бездимного середовища, зокрема заборонено куріння, вживання та використання:

  • пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння;
  • трав’яних виробів для куріння;
  • предметів, пов’язаних із їх вживанням;
  • тютюнових виробів;
  • кальянів;
  • електронних сигарет.

Куріння електронних пристроїв для нагрівання тютюну стає заборонено на рівні із сигаретами, кальянами та е-сигаретами у визначених Законом громадських місцях.

Перелік місць, де заборонено куріння цих тютюнових та нікотинових виробів, чітко визначено в Законі.

Інфографіка з переліком місць

Відповідальність за порушення

Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено Законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, передбачає накладення штрафу 51–170 грн. У разі повторного протягом року порушення штраф становить 170–340 грн згідно зі ст. 175–1 КУпАП.

Сподіваємось, що українці, які курять, поважають своїх близьких і цінують їхнє право на бездимне середовище, тож будуть дотримуватися норм бездимного законодавства.

ЯК ЗАХИСТИТИ СЕБЕ ТА СВОЇХ РІДНИХ ВІД ПАСИВНОГО КУРІННЯ ТА ВТОРИННИХ АЕРОЗОЛІВ

Пояснення для некурців

Ми не завжди усвідомлюємо реальну загрозу для нашого здоров’я від пасивного куріння. Але пам’ятайте, що ваше право на бездимне середовище гарантовано Законом. Не дозволяйте себе обкурювати.

Що робити, якщо вас обкурюють?

  • Ввічливо звернутися до курця з проханням припинити порушення, якщо безпекова ситуація дозволяє.
  • Звернутися до адміністрації закладу або установи з вимогою припинити порушення.
  • Звернутися до поліції за номером 102.
  • Скласти скаргу до Держпродспоживслужби на заклад, адміністрація якого створює умови для куріння або іншим чином порушує норми бездимного законодавства.
  • Розмістити наліпку про заборону куріння (наприклад, у визначеному місці під’їзду). Макет для друку можна завантажити тут.

Інфографіка

ЧОМУ ВАЖЛИВО ДОТРИМУВАТИСЯ НОРМ ЗАКОНУ?

Насамперед потрібно пам’ятати, що норми бездимного законодавства спрямовані на захист здоров’я українців — як некурців, так і курців. Здорове майбутнє, відбудова та розвиток України можливі, якщо її жителі будуть піклуватися про своє та здоров’я людей поруч. Дотримання громадянами законів є фундаментом для України як правової держави й надалі працювати задля здоров’я та добробуту українців.

Турбота про здоровʼя — ваш вклад у перемогу України.

10Лип/22

До Дня рибалки в Україні

 «На берегах прадавньої ріки»

Споконвіку Дніпро – це не лише водна артерія, чудові краєвиди, шлях «із варяг в греки» – це годувальник, що давав їжу ще давнім трипільцям, це магніт, який міцно тримає більшу половину чоловічого (і не лише) населення, бо це –  риболовля!

Хто виріс серед степу, де відсутні водойми, ніколи не зрозуміє магії «вранішньої зорі» – коли на водній гладі видніється відблиск першого сонячного променя, коли серед тиші – сплеск, від якого кола по воді, а серце завмерло і десь упало…  Клює! Або, коли тягнеш сітку і по напрузі м’язів відчуваєш – є! А по тому, як водить і тягне за собою, ніби річковий «Метеор», щукенція чи сомище розумієш, що буде про що розповісти! І, зазвичай, соми у таких оповідачів по три метри, а щуки, як акули, а карасі такі, що можна ставити замість дзеркала. Одним словом – рибалки!

Ну, а смачнішої юшки, ніж зварена на вогні, на березі, а твердішої тарані, а жирніших копчених карасів, ніж у Ржищеві, – немає ніде! І, в яку б пору року не проходили чи не їхали по Червоному мосту люди, на ньому, як горобці на дроті, туляться і малі, і старі, та кожен з вудкою, та кожен із своїми секретами та байками, одним словом  – рибалки!

Андрій Захарченко

Професія рибалки є однією з найстародавніших, запотребованішої і шанованих професій у світі. Професійне свято рибалки офіційно було встановлено ще в 1968 році. В Україні, після розпаду СРСР, День рибалки був додатково закріплений Указом Президента України від 22 червня 1995 року за № 464/95 і досі носить свою назву. В 2022 році він припадає на 10 липня.

        Це свято не має обмежень за статтю чи віком  і часто об’єднує сім’ї.  Сьогодні ми вітаємо усіх, хто народився з вудкою в руках, хто не уявляє без Дніпра свого життя!  Рибалки – це своєрідне братство, та особливі вітання тим, для кого улюблена справа стала професією.

     Професійним рибальським кутком у Ржищеві був Крутий Вивіз. А човни – від простих довбанок до рибальських баркасів, а пізніше і «моторок» були майже в кожному дворі. Рибальськими були великі династії, і в кожного на Дніпрі був свій острів, своє місце, своя затока. І цей умовний поділ свято охоронявся, порушники або зайди суворо каралися. Ці неписані річні закони зберігаються і до сьогодні.

           Промисел приносив стабільні доходи, але був і одним із найнебезпечніших. Не одного рибалку поглинули води буремного Дніпра, чи затягли дніпрові вирви. Тому об’єднувалися вони спочатку в групи, а з 20-их років ХХ століття в артілі. Проте найбільшого розквіту рибальський промисел у Ржищеві набув за часів існування рибколгоспу під головуванням Б. С. Музиченка.

          Рибалки згадують, що раніше навіть осетр водився в Дніпрі, бестер, чехоня. А дачників часто лякали метрові вугрі, яких ті сприймали за річних зміїв. Цій рибі потрібна чиста проточна вода. А після створення штучних морів усе змінилося.

         На початку 2000-их років, коли почалося знищення колгоспів, розпайовування земель, цей процес не минув і багатого Ржищівського рибгоспу, що привело до повного його занепаду.

          Але не може в наддніпрянському Ржищеві занепасти рибацький промисел. Всі ржищівчани знають подружжя Сергія та Світлани Тріщунів, які з 2002 року організували ФОП «Тріщун». Прадід Сергія Степан жив у Старому і був потомственним рибалкою. Уся велика родина Тріщунів працювала в рибколгоспі, адже там було велике господарство – транспорт, столярний цех, майстерні. Після розпаювання саме Сергій вирішив продовжити прадідівську справу і організував своє рибне підприємство. Як ставали на ноги, яких зусиль і коштів це вартувало, скільки юридичних і бюрократичних перепон довелося подолати, Світлана та Сергій не розповідають. Але те, що Ржищів має діюче прибуткове підприємство, що налічує 10 човнів, де працює більше 20 чоловік, має рибний магазин, куди їдуть по свіжу рибу звідусюди  – це дуже приємний факт. Виробництво організоване за усіма санітарними нормами, а прилегла територія доглянута і прибрана. На місці звалища та чагарників підприємці розчистили і доглядають відпочинкову зону і пляж, на території троянди і чистота, по чому зразу видно добрих господарів.

Уже багато років Тріщуни дбають про зарибнення акваторії Дніпра. Щороку запускається біля 22 тисяч мальків.

  Сучасне забруднення Дніпра – проблема не лише рибалок. Порушення водного балансу, стояча вода, злив у Дніпро відходів призводять до загибелі риби, до бактеріологічних заражень. Та вирішуватися ці проблеми можуть не лише на державному рівні, а і кожним із нас, як робить це подружжя Тріщунів.

    Зі святом вас, рибалки Ржищівської ОТГ! Щедрих уловів, смачної юшки на берегах прадавньої ріки, під мирним небом України!

Старший науковий співробітник ЧМІЛЕНКО Світлана

09Лип/22

Етнографічне дійство “Івана Купала”

7 липня в КЗ КОР «Ржищівський археолого – краєзнавчий музей» відбулось етнографічне дійство до свята Івана Купала!

Учасники заходу мали змогу долучитись до фотопроєкту «Купальська ніч», взяти участь в конкурсі «Вінок – оберіг», а разом з тим дізнатись про етимологію, обряди, вірування, символи і прикмети свята у проєкті «Етнографічні студії: Івана Купала».

Також на гостей чекала купальська гостина. Разом учасники приготували етнічну страву – вареники та ділились враженнями про незвичайний день!

02Лип/22

СВЯТО ІВАНА КУПАЛА В МУЗЕЇ

7 липня в КЗ КОР «Ржищівський археолого – краєзнавчий музей» відбудуться заходи до свята Івана Купала:

🌿Фотопроєкт «Купальська ніч» – 6:00

🌿 Народознавчі студії «Звичаї, вірування та обряди купальського свята» – 10:30

🌿Тематичний майстер – клас «Купальська гостина» – 11:00

Тож запрошуємо долучитись до стародавніх традицій святкування!

*для участі у фотопроєкті з собою мати купальський вінок

Деталі за телефоном: (04573) 2-17-98

01Лип/22

День архітектури України

Так як і люди, держави мають своє «обличчя» – той певний образ, відмінний від інших, що складається з ландшафту, флори та архітектури. Змінюється час, модернізується життя, але  незмінними залишаються цінності за якими туристи впізнають ту чи іншу країну. Плин віків змінює обрис гір, руйнує архітектурні шедеври, змінює клімат. Але все так же символом Парижа є собор Парижської  Богоматері, Лондона – Вестмінстерське абатство та Тауерський міст, а Києва – свята Софія. І, чим старіша архітектурна пам’ятка, тим вона цінніша, тим більше потребує охорони і підтримки.

           1 липня в Україні відзначають День архітектури.

           Свято встановлене  «…на підтримку ініціативи архітекторів та містобудівників, їх творчих спілок, працівників проектних організацій і місцевих органів містобудування та архітектури…» згідно з Указом Президента України «Про День архітектури України» від 17 червня 1995 року 

          В Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва.

          Цього дня проводиться присудження і вручається Державна премія України в галузі архітектури.

         Архітектурне надбання України входить до складу  світової скарбниці шедеврів.  Серед  об’єктів,  які знаходяться на нашій території і входять до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО,  сім – архітектурні пам’ятки. Сюди відносяться:

       

Звісно, кожне місто може додати до цього список своїх пам’яток і цінностей. Є такі і в Ржищівській громаді.

        Шедевром, за яким впізнають Ржищів, який є місцем поклоніння і об’єктом гордості багатьох поколінь ржищівчан, є Свято – Троїцький храм.

Свято – Троїцький храм

        Клопотання до керівника церковного округу отця Григорія Леонтовича про будівництво нової церкви у Ржищеві подав місцевий батюшка отець Іоанн Семперович у 1856 році.    Побудувати церкву брався тодішній володар ржищівських земель поміщик Дзялинський в обмін на дозвіл будівництва дзвіниці костелу Святих Тринітаріїв. Але пізніше змінив своє рішення, виділивши на будівництво 5 тисяч рублів, 200 тисяч цегли і 10 чоловік робочих.

            Оскільки опікувалися цим будівництвом  і Київський генерал – губернатор Васильчиков, і святитель Філарет – митрополит Київський, бо саме до нього звертався Дзялинський по дозволи будівництва дзвіниці, то був створений спеціальний комітет, який керував будівництвом. Сам Філарет прибув до Ржищева, гостював у Дзялинських, побував у Ржищівському монастирі і дав дозвіл на будівництво (ржищівська гостинність є традиційною в усіх наших громадян).

           Для подальших робіт комітетом було укладено контракт з купцем Симоном Овчинніковим, який і повинен був вести будівництво.  За контрактом  потрібно було 12500 рублів. Невистачаючі кошти були зібрані ржищівськими прихожанами.

          Будівництво храму розпочалося 1 липня 1857 року.

Головним «маестро» будівництва є, звісно, архітектор. Таке будівництво, що велося з подачі і під контролем Митрополита київського, доручили головному єпархіальному архітектору Павлу Івановичу Спарро. Він народився в Петербурзі в родині американського віце – консула. Закінчивши Петербурзьку Академію мистецтв, Спарро приїхав до Києва як помічник відомого архітектора Вікентія Беретті. У 1840 – 1860 –их роках проектував  здебільшого монастирські споруди та церкви. Улюбленим архітектурним стилем Спарро було українське барокко.

     Грошей на будівництво не вистачило, і підрядчик Овчінніков завершив роботи  за власні кошти. Ржищівський батюшка Іоан Семперович ще не один рік виплачував  Овчіннікову борг, кошти на який збирали з ржищівського приходу.

       У січні 1859 року роботи були закінчені. А 18 жовтня 1860 року з великими урочистостями храм був освячений.

       Тут слід згадати про проблеми, пов’язані з переносом старої дерев’яної церкви на нове місце, що виникли після освячення. Хоча усі дозволи і були надані, та власники земель Дзялинські на виділення іще одного приходу  не погодилися, але взяли на себе будівництво оселі для священників.

        На 1868 рік прихожанами церкви були 2232 особи, а на 1917  – 7266!

        Побудований стараннями і за кошти  ржищівських прихожан та власників ржищівських земель католиків Дзялинських  храм є окрасою та сакральним місцем Ржищева і понині, має статус пам’ятки архітектури ХІХ століття.

        1 липня, в День архітектури в Україні, виповнюється 175 років з дня початку будівництва основного архітектурного об’єкта Ржищева. Класицизм з елементами барокко у баченні геніального Спарро – шедевр, сакральний центр, власність і гордість усіх ржищівчан, нарівні з Трипільським біноклем, є візитівкою Ржищева.

Світлана Чміленко, старший науковий співробітник

27Чер/22

Проєкт “Я маю право”

28 червня відзначається державне свято – День Конституції України. Святкується щорічно на честь ухвалення головного закону нашої країни Конституції України.

Беззаперечно, ми живемо в історичні часи, а разом з тим – непрості. В переддень відзначення цієї дати ми підготували відео – челендж «Я маю право».

Віримо у Вас! Віримо в Україну!

#SaveUkraine

26Чер/22

СЕЛФІ – КВЕСТ «МІСТО СЬОГОДНІ»

26 червня в КЗ КОР «Ржищівський археолого – краєзнавчий музей» відбувся selfie – quest [селфі – квест] «Місто сьогодні» до відзначення Дня Конституції.

Дві молодіжні команди отримали карти локацій та перелік селфі – завдань і бліц – запитань. Разом з експертами та капітанами команд учасники мали змогу довідатися про туристичні дестинації, історичні будівлі, а також створити власний маршрут та зробити цікаві кадри.

Ми залюбки чекаємо на всіх охочих відвідувачів, тож слідкуйте за оновленнями! А про наші пригоди вже у фотозвіті!

#museumselfieday