З перших днів війни в КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” працює волонтерський центр “Культурний фронт”. Осередок згуртував численну кількість охочих допомогти, а разом з тим доєднались учасники юного віку, які усвідомили цінність і важливість єдності в непростому сьогоденні. Тож далі про те, як війна змінила їх життя та що вони зараз відчувають.
Ліза Анисимова, 11 клас, випускниця, 18 років
– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.
Напередодні, 23 лютого ми пішли на прогулянку та говорилиз з друзями про те як зустрінемось за тиждень. 24 лютого прокинулась о 5 ранку, як думала, вивозять сміття, але за секунд 30 прийшло розуміння того, що відбувається насправді. Мама не хотіла їхати, та потрібно було збиратись. До речі, в дорозі був урок української мови, дистанційно, вчитель запевнила: «Діти не хвилюйтесь, все буде добре». Та й сама намагалась зберігати спокій і розсудливість.
– Кому першому зателефонувала чи написала?
Я лідер танцювальної команди @fernflowerteam, тому спершу написала їм та заспокоїла.
– Чи збирали тривожну валізу?
По факту вона була в нас завжди, але не з усім необхідним як радять.
– Як дізнались про наш музей?
Ще до війни дізналась про музей, була на пленерах. Тож коли опинилась тут, одразу зрозуміла куди завітаю.
– Що запам`яталось найбільше під час роботи в музеї та волонтерському центрі?
Крута атмосфера, спільна справа, згуртованість. Це була можливість відволіктись та разом з тим допомагати.
– Опиши трьома словами роботу в музеї.
Комфорт, гармонія, доброзичливість.
– Про що ти зараз мрієш?
Насолоджуватися життям – найправильніший варіант. А найперше – бути в моменті, тут і зараз.
– Як війна змінила твоє життя та чи бачиш ти майбутнє в Україні?
Бачу своє майбутнє в Україні, мені нікуди не треба їхати, бо саме тут я відчуваю себе вдома.
– Які маєш плани на майбутнє?
Здати мультипредметний тест, курс саморозвитку, мови право, менеджмент. Думаю розвиватись творчо.
– Перша річ після Перемоги
Я б хотіла зайнятись волонтерством, буде дуже багато наслідків. До прикладу, хотілось би бути донором.
Данило Ситниченко, 18 років, випускник
– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.
Напередодні, 23 лютого був в Києві, але вирішив поїхати додому, хоча була можливість ще залишатись, але все ж вирішив повертатись. Прокидаюся 24 вранці, почалась війна. Одразу думки: «Добре, що встиг додому». Масово друзі почали виїжджати з Києва. Увесь час відчував тривогу, бо тут дуже спокійно, а друзям дуже погано.
– Кому першому зателефонував (- ла) чи написав (- ла)?
Просто написав в три бесіди з найближчими, що війна почалась, дізнатись як вони.
– Чи збирали тривожну валізу?
Взагалі не збирав, мама однозначно хвилювалась, почала збирати таку велику сумку, яку навіть не можна назвати валізою.
– Як дізнались про наш музей та волонтерський центр?
Спершу покликав друг, Сашко, але не захотів йти, мав багато справ. А вже потім прийшло розуміння того, що разом це проживати набагто краще.
– Що запам`яталось найбільше під час роботи в волонтерському центрі музею?
Тут надзвичайно приємна атмосфера, приємні розмови, часто слухав розповіді інших людей як вони тут опинились, це було цікаво.
– Про що ти зараз мрієш?
Як і всі, про те, щоб закінчилась війна та щоб всі знайомі повернулись до Києва.
– Як війна змінила твоє життя, твоє майбутнє?
Більше почав замислюватись про українську, вивчати її. Ця позиція лише стверждувалась щодня.
– Які маєш плани на майбутнє?
Я мрію зараз просто жити, а вже згодом здобути омріяну професію.
– Перша річ після Перемоги
Поїду до Києва, гарно проведу час, бажаю відчути те, що все навколо все добре.
Максим Нагорний, студент коледжу КНТЕУ , 1 курс, 16 років
– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.
Вітчим, котрий проживає неподалік Борисполя зателефонував о 4 ранку. Прийшло розуміння того, що треба рухатись далі. Зібрались пішли до магазину з величезним туристичним рюкзаком до магазину, такий, знаєте, близько 120 літрів.
– Кому першому зателефонував чи написав ?
Татові, а вже потім друзям. Був в Києві.
– Чи збирали тривожну валізу?
Завчасно не збирали, в той період не слідкував за блогерами чи інструкціями зі збору тривожної валізки, та й взагалі був в селі.
– Як дізнались про наш музей?
Вже коли приїхав до Ржищева, знайомі порадили прийти до музею.
– Що запам`яталось найбільше під час роботи в музеї? Розкажи про це більше.
Майбуть, найбільше запам`яталось, як збирали гуманітарний вантаж для м.Бучі. Знайшов тут товаришів, друзів.
– Опиши трьома словами роботу в музеї.
Праця, веселощі, друзі.
– Про що ти зараз мрієш?
Банально, але мрію про мир та спокій для України.
– Як війна змінила твоє життя, твоє майбутнє?
Певною мірою став холоднокровнішим, розвинулось почуття патріотизму.
– Які маєш плани на майбутнє?
Зараз складно сказати і описати щось на далеку перспективу, але точно вірю в краще і вірю в Перемогу!
– Перша річ після Перемоги
Це беззаперечно буде вир радісних емоцій, а далі – час покаже.
Дякуємо, що поділились з нами своїми історіями. Безмежно віримо у вас і світле майбутнє!