4 червня відзначається Міжнародний день дітей – жертв агресії, а в Україні – День пам’яті дітей, які загинули в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України. Більш ніж 627 дітей постраждали в Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. За офіційними даними, станом на ранок 4 травня кількість загиблих дітей не змінилася — 220. Зросла кількість поранених — понад 407.

З перших днів війни в КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” працює волонтерський центр “Культурний фронт”. Осередок згуртував численну кількість охочих допомогти, а разом з тим доєднались учасники юного віку, які усвідомили цінність і важливість єдності в непростому сьогоденні. Тож далі про те, як війна змінила їх життя та що вони зараз відчувають.

Ліза Анисимова, 11 клас, випускниця, 18 років

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Напередодні, 23 лютого ми пішли на прогулянку та говорилиз з друзями про те як зустрінемось за тиждень. 24 лютого прокинулась о 5 ранку, як думала, вивозять сміття, але за секунд 30 прийшло розуміння того, що відбувається насправді. Мама не хотіла їхати, та потрібно було збиратись. До речі, в дорозі був урок української мови, дистанційно, вчитель запевнила: «Діти не хвилюйтесь, все буде добре». Та й сама намагалась зберігати спокій і розсудливість.

– Кому першому зателефонувала чи написала?

Я лідер танцювальної команди @fernflowerteam, тому спершу написала їм та заспокоїла.

– Чи збирали тривожну валізу?

По факту вона була в нас завжди, але не з усім необхідним як радять.

– Як дізнались про наш музей?

Ще до війни дізналась про музей, була на пленерах. Тож коли опинилась тут, одразу зрозуміла куди завітаю.

– Що запам`яталось найбільше під час роботи в музеї та волонтерському центрі?

Крута атмосфера, спільна справа, згуртованість. Це була можливість відволіктись та разом з тим допомагати.

– Опиши трьома словами роботу в музеї.

Комфорт, гармонія, доброзичливість.

– Про що ти зараз мрієш?

Насолоджуватися життям – найправильніший варіант. А найперше – бути в моменті, тут і зараз.

– Як війна змінила твоє життя та чи бачиш ти майбутнє в Україні?

Бачу своє майбутнє в Україні, мені нікуди не треба їхати, бо саме тут я відчуваю себе вдома.

– Які маєш плани на майбутнє?

Здати мультипредметний тест, курс саморозвитку, мови право, менеджмент. Думаю розвиватись творчо.

– Перша річ після Перемоги

Я б хотіла зайнятись волонтерством, буде дуже багато наслідків. До прикладу, хотілось би бути донором.  


Данило Ситниченко, 18 років, випускник

Данило ліворуч

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Напередодні, 23 лютого був в Києві, але вирішив поїхати додому, хоча була можливість ще залишатись, але все ж вирішив повертатись. Прокидаюся 24 вранці, почалась війна. Одразу думки:  «Добре, що встиг додому». Масово друзі почали виїжджати з Києва. Увесь час відчував тривогу, бо тут дуже спокійно, а друзям дуже погано. 

– Кому першому зателефонував (- ла) чи написав (- ла)?

Просто написав в три бесіди з найближчими, що війна почалась, дізнатись як вони.

– Чи збирали тривожну валізу?

Взагалі не збирав, мама однозначно хвилювалась, почала збирати таку велику сумку, яку навіть не можна назвати валізою.

– Як дізнались про наш музей та волонтерський центр?

Спершу покликав друг, Сашко, але не захотів йти, мав багато справ. А вже потім прийшло розуміння того, що разом це проживати набагто краще.

Що запам`яталось найбільше під час роботи в волонтерському центрі музею?

Тут надзвичайно приємна атмосфера, приємні розмови, часто слухав розповіді інших людей як вони тут опинились, це було цікаво.

– Про що ти зараз мрієш?

Як і всі, про те, щоб закінчилась війна та щоб всі знайомі повернулись до Києва.

– Як війна змінила твоє життя, твоє майбутнє?

Більше почав замислюватись про українську, вивчати її. Ця позиція лише стверждувалась щодня.

– Які маєш плани на майбутнє?

Я мрію зараз просто жити, а вже згодом здобути омріяну професію.

– Перша річ після Перемоги

Поїду до Києва, гарно проведу час, бажаю  відчути те, що все навколо все добре.


Максим Нагорний, студент коледжу КНТЕУ , 1 курс, 16 років

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Вітчим, котрий проживає неподалік Борисполя зателефонував о 4 ранку. Прийшло розуміння того, що треба рухатись далі. Зібрались пішли до магазину з величезним туристичним рюкзаком до магазину, такий, знаєте, близько  120 літрів.

– Кому першому зателефонував чи написав ?

Татові, а вже потім друзям. Був в Києві.

– Чи збирали тривожну валізу?

Завчасно не збирали, в той період не слідкував за блогерами чи інструкціями зі збору тривожної валізки, та й взагалі був в селі.  

– Як дізнались про наш музей?

Вже коли приїхав до Ржищева, знайомі порадили прийти до музею.

– Що запам`яталось найбільше під час роботи в музеї? Розкажи про це більше.

Майбуть, найбільше запам`яталось, як збирали гуманітарний вантаж для м.Бучі. Знайшов тут товаришів, друзів.

– Опиши трьома словами роботу в музеї.

Праця, веселощі, друзі.

– Про що ти зараз мрієш?

Банально, але мрію про мир та спокій для України.

– Як війна змінила твоє життя, твоє майбутнє?

Певною мірою став холоднокровнішим, розвинулось почуття патріотизму.

– Які маєш плани на майбутнє?

Зараз складно сказати і описати щось на далеку перспективу, але точно вірю в краще і вірю в Перемогу!

– Перша річ після Перемоги

Це беззаперечно буде вир радісних емоцій, а далі – час покаже.

Дякуємо, що поділились з нами своїми історіями. Безмежно віримо у вас і світле майбутнє!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *