Олегу Ольжичу – 115 років

До 115 – річчя Олега Ольжича музейники презентують тематичне дослідження.

    

Олегу Ольжичу – вченому – археологу і поету, довелося займатися не розкопками і написанням монографій, а найкращі роки життя присвятити боротьбі за те, щоб знову з’явилась на політичній карті світу незалежна Україна.

       Народився Олег Кандиба у Житомирі 21 липня 1907 року. Батько — відомий письменник Олександр Іванович Кандиба (псевдонім Олександр Олесь) , Мати – Віра Іванівна Свадковська –  гімназійна вчителька.

      Родина в 1912—1919 роках жила заможно та мешкала в Києві в дохідному будинку Файбишенко на вулиці Антоновича, 64/16, точніше на розі вулиць Антоновича (Горького) та Івана Федорова. Будинок вцілів до цього часу, однак перебуває в аварійному стані.

  У 1919—1922 роках здобував середню освіту в трудовій школі, мешкаючи в  Пущі Водиці поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі.

 Наприкінці 1922 року він разом із матір’ю виїхав з України у Берлін, де   нарешті зустрівся з батьком, який працював аташе з культури.

      Влітку 1923 року родина переїхала до Ржевниців під Прагою (Чехія) , згодом далі — до Горніх Черношинець. Восени  в Горних Черношинцях.

  Олег Кандиба вступив на платні річні  матуральні курси Українського Громадського Комітету що давали право вступу до вищих навчальних закладів , які закінчив з відзнакою.

        Це надавало йому можливість записатись вільним слухачем на безкоштовній основі у будь-який вищий навчальний заклад.

        Олег записався слухачем на літературно-історичний відділ  Карлового універиситету .                     

         Влітку 1926 року, склавши додаткові іспити з латині, став звичайним студентом університету.    Будучи студентом, отримав грант від Наукового товариства імені Шевченка  у Львові на етнографічну експедицію в Більче Золоту.

         Своє ім’я в науці вчений зробив, досліджуючи трипільську культуру, яку власне називав «культурою галицької мальованої кераміки».

         Восени 1930 року захистив Дисертацію на звання кандидата наук на тему: «Мальована кераміка»

    

Часом буває так, що коло знайомства  батьків певним чином визначає майбутнє їхніх дітей. Його батько, Олександр Кандиба – Олесь –  відомий український письменник, приятелював з Миколою Біляшівським – дослідником Трипілля, директором Київського художньо-промислового і наукового музею, де зберігались археологічні колекції, серед яких були артефакти , знайдені В. Хвойкою під час розкопок біля Ржищева та навколишніх сіл. Хранителем і екскурсоводом археологічного відділу був сам Вікентій Хвойка.

   Ще в дитинстві Олег побував не лише в місцях розкопок, а навіть відпочивав на хуторі М. Біляшівського в околицях Канева біля Княжої гори, де колись була південна межа володінь київських князів. Романтика археології полонила його на все життя.

        Чи думав колись Олег Кандиба, що здобуватиме вищу освіту на батьківщині В. Хвойки. Не менш дивним чином перетнулись й долі двох археологів, обидва свого часу спілкувалися і навчилися багато у видатного чеського археолога та історика Любора Нідерле. Мине близько 30 років, і вже Олег слухатиме  лекції вченого у Карловому університеті у Празі. 

        Олег Ольжич, перш ніж стати поетом, мав славу відомого археолога. Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію.

• 

• 

• 

       Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. А його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині.Самостійно вивчив кілька європейських мов, працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем – українським державним та політичним  діячем, головою Проводу українських націоналістів, засновником та першим головою ОУН, одним із ідеологів українського націоналізму.  Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.

        Як член ОУН, у 1938-му брав участь у проголошенні Карпатської України, а після її розгрому вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами. Потрапив у полон, деякий час перебував у концентраційному таборі, звідки дивом врятувався завдяки клопотанню угорських вчених.

     В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності.

   Гестапо заарештувало Ольжича 25 травня 1944-го на квартирі у Львові. Його відправили в концтабір Заксенхаузен і жорстоко катували протягом двох тижнів. У камері смертників №14 Ольжич був прикутий до підлоги кайданами. В таборі було багато членів ОУН, але чомусь так жорстоко катували Ольжича.  Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями.

     Вислів Ольжича «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!» актуальний, як ніколи, враховуючи, що під українським народом розумів спільноту людей, що проживають на українських землях, розмовляють українською і шанують традиції і закони рідної землі.

   Помер в ніч на 10 червня 1944 року від тортур на черговому допиті.

  Вічна пам’ять герою України.

Ольга ГУДЗІЙ, завідувач з основного виду діяльності

Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник