Ексклюзивно до Дня українського кіно, в рубриці “Ржищівські замальовки” історію, котра пов`язана з відкриттям першого сінематографу на Ржишівщині.

         В 1911 році в Ржищеві відбулася подія не лише місцевого масштабу, а й усієї округи. Був відкритий перший на Ржищівщині «сінематограф»! Шикарне приміщення з характерною архітектурою та візерунчатою цегельною кладкою стало окрасою центральної вулиці Широкої.

          Будувався перший кінотеатр на кошти єврейської громади Ржищева із так званого «коробкового збору» – податку на споживання ритуальної їжі – який використовувався на соціальні потреби (зокрема облаштування доріг, утримання сирітського притулку), та пожертв ржищівських міщан. Адже вулиця Широка (нині Соборна) була центром ржищівського єврейського містечка. На ній розташовувалися крамниці, майстерні, перукарні, ресторан, і, як центр культурного життя, – сінема! Пізніше у цьому ж приміщенні діяв і Ржищівський єврейський театр.

          На той час кіно набирало надзвичайної популярності  після створення у 1895 році братами Люм’єр пристрою для транслювання на екран рухомих зображень, названого «сінематограф». У 1896 році перші сеанси відбулися в Києві та Харкові. Потім почали з’являтися «ілюзіони» – приміщення із стаціонарними кіноустановками. Перший такий кінотеатр з’явився в 1908 році у Києві, а уже в 1911 – у Ржищеві!

       Внутрішнє оздоблення таких закладів було розкішне: ліпнина, колони, оксамитові штори, у фойє – «зельтерська» (лимонад) і шоколад, а на сцені, ліворуч від екрана, рояль! Адже кіно було «німим», і обов’язковим був музичний супровід у виконанні тапера. А ліворуч він знаходився, щоб бачити за інструментом екран.

          Не збереглося фото тодішнього багатого внутрішнього оздоблення першого ілюзіону в Ржищеві, але, без сумніву, він був саме таким. Сеанси того часу були збірними. Складалися з окремих сюжетів по 15 – 20 хвилин і включали в себе драматичні та комічні сценки та хроніки. Безсумнівно, ржищівчани, як і усі інші глядачі перших фільмів, кричали від жаху  і падали під сидіння, коли прямо на них з екрану їхав поїзд, чи строчив кулемет.

        Вартість квитків була різна. Орієнтуючись на київські афіші бачимо ціни від 30 копійок до 5 карбованців за кращі місця. Це було дорого, але в нашому ілюзіоні ціни були не нижчі, бо ржищівська публіка себе поважала.

         Кінематограф і надалі набував популярності, а Ржищівщина приваблювала до себе кінематографістів. У нас було знято більше 10 тільки художніх фільмів.

           Подією місцевого масштабу стали перші зйомки Юлією Солнцевою (дружиною Олександра Довженка) фільму «Повість полум’яних літ» у 1960 році. Натурні зйомки у Ржищівському костелі та на відкритих локаціях, присутність тут  відомих акторів приваблювали місцевих жителів. Багато із них були задіяні у масовках. Коли впізнавали себе на екрані під час першого показу картини, то гамір і захоплені вигуки перекривали звук фільму.

           Далі були зйомки фільмів «Тут нам жити» (1972), «РВР» (1977), «Женці» (1979), «Чекайте на зв’язкового» (1979), «Без року тиждень» (1982), «Фуджою» (1993), «Доярка з Хацапетівки» (2007), «Толока», «Той, хто пройшов крізь вогонь» (2011).

           Ржищівське культурне життя завжди крокувало в ногу з часом. Приміщення сінеми було облаштоване під будинок культури, а в Ржищеві в 60-их роках відкритий новий кінотеатр. Хто із наших жителів не пам’ятає шикарне фойє з репродукціями картин на всю стіну місцевого художника-аматора Миколи Задоєнка, а ще фотографії улюблених акторів, чудові саморобні афіші? А дитячі сеанси по 10 копійок у неділю? А походи в кіно усією родиною? А вечірні сеанси на 9-ту вечора і місця «на гальорці»? А незмінна білетерша тьотя Ася, що мужньо стримувала напір глядачів після третього дзвінка? На превеликий  жаль, обидва приміщення, які можна було б включити в культурну спадщину Ржищева і зберегти як архітектурні перлини певних історичних періодів, занехаяні і знаходяться в плачевному стані. А могли б, як і колись, служити центром культурного дозвілля ржищівчан. Адже кіно, як один із видів мистецтва, продовжує свою тріумфальну ходу.

               Становлення українського кіно завжди відбувалося не «завдяки», а «всупереч». Український дубляж відомих фільмів був штучним і неякісним, щоб націлено дискредитувати українську мову і зменшити конкуренцію з російськомовною продукцією.

              В 1996 році Президентом України Леонідом Кучмою був виданий Указ про відзначення Дня українського кіно у другу суботу вересня.

             Ми вітаємо усіх причетних до української кіноіндустрії та усіх ржищівчан, які під час зйомок у Ржищеві долучилися до слави кіноакторів і бережуть у своїх спогадах пам`ять про своє «акторство»!

           Українському кіно – бути! Головне – дочекатися Перемоги! Слава Україні!

Світлана ЧМІЛЕНКО, старший науковий співробітник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *