В ту давню ніч багряную

                                                                                                Кривавилась ріка

                                                                                                    Вночі над переправою

                                                                                                    Збиралися війська.

                                                                                                    Хто пліт штовхав з одмілини,

                                                                                                    Хто гнав човна з коси…

                                                                                                    Не бий їх, Дніпре, хвилями,

                                                                                                    Легесенько неси.

          Вересень 1943 року. Фронт наблизився до Дніпра. Головні події розгорнулися саме на Київському напрямку, де вели наступ війська Воронезького фронту.

         Форсувати річку необхідно було відразу в кількох місцях з метою дезорганізувати оборону ворога. Усього на правому березі було створено 23 плацдарми, головний з яких Букринський. Труднощі для наступаючих були в тому, що відтісняючи ворога з Лівобережжя (літо – початок осені), радянські війська не виходили з безперервних боїв, втрачаючи живу силу і техніку. Тили наступаючих військ відстали, залізничні шляхи були зруйновані ворогом, автотранспорту не вистачало. У багатьох частинах гостро відчувалася нестача боєприпасів, а іноді і продуктів харчування. Смертельно втомлені, фізично ослаблені, змучені хронічним безсонням, голодні, наші воїни підійшли до Дніпра на 7 днів раніше  намічених планів.

         Але попри всі колосальні труднощі, солдати і офіцери горіли бажанням перетнути Дніпро сходу, вступити на правий берег. Механізм наступу було розкручено. Сповнені бойовим духом і натхненні обіцянкою командування присвоїти звання Героя Радянського Союзу всім, хто першим форсує річку і закріпиться на правому березі, бійці жваво почали переправу.

         Перші нічні десанти пішли на правий берег з 21 на 22 вересня. Це були бійці передових загонів 40, 47 армій і 3 – ої гвардійської танкової армії, які раніше за всіх вийшли до Дніпра в районі Букрина.

Масове форсування Дніпра розпочалося 23 вересня о 9 годині ранку. У перші дні бійці переправлялися на підручних засобах: човнах, плотах, бочках, автомобільних камерах, воротах, дверях, плащ – наметах, набитих соломою, сухим очеретом. Очевидці згадують, що майже всі хати в с. Гусинці були розібрані на потреби армії. Шквал вогню обрушили фашисти на наступаючих. У небі безроздільно панувала німецька авіація. Яких великих зусиль треба було затратити при форсуванні такої водної перепони, як Дніпро! Підходи до річки, вихід на її південно – західний берег добре проглядався противником, що займав позиції на західному березі, висота якого подекуди понад 100 метрів над рівнем річки. Піднятися на крутий обривистий берег Дніпра було надзвичайно важко, зброю і боєприпаси доводилось нести на руках. І все це під шаленим вогнем противника.

                Із спогадів Віктора Астаф’єва, учасника форсування Дніпра.

         « 25 тисяч входять у воду, а виходять на тому березі 3 тисячі, максимум 5. Вода в Дніпрі текла темно – кривавого кольору і була солоною на смак. Кипів Дніпро і палала земля. В ямах стояла червона вода…».

         23.09.1943 року о 6 годині ранку група бійців на 5 човнах під командуванням капітана О.К.Болбаса форсувала річку в районі Монастирка біля Ржищева і закріпилася .

         Біля Балико – Щучинки першими подолали Дніпро 40 добровольців 200 –го стрілецького полку на чолі з командиром капітаном В.Г.Пестряковим.

         Також  на правий берег почали переправлятися бійці біля с. Ходорів та Букрин.

         Проти ржищівського і букринського плацдармів ворог зосередив кілька дивізій, у тому числі одну танкову.

         Щоб полегшити форсування Дніпра і вихід наших військ на оперативний простір, передбачалось висадити на правий берег від Ржищева до Черкас сильний повітряний десант – 3 повітряно – десантні бригади (10 тисяч), який ввійшов в історію під назвою Дніпровської повітряно – десантної операції. Для цього було виділено 180 літаків, 35 планерів. Дисантування проводилось в ніч на 24 вересня. Було здійснено 298 літако – вильотів. Одна бригада була десантована повністю, друга – частково. Було висаджено на парашутах 4575 чоловік, 660 упаковок з боєприпасами. Щільно діяли ворожі зенітки.

         Із спогадів Григорія Чухрая, кінорежисера, учасника десанту.

         «Майже весь штурмовий десант було знищено…Вистрибували з літака в секторі зенітного вогню. Досі мені довелося ковтнути немало військового лиха… Але такого – падати назустріч виблискуючим трасам куль, крізь полум’я палаючих у небі парашутів товаришів, – такого іще не пробував…».

         Через недостатню підготовку сталася  ціла серія фатальних помилок, що призвели до досить трагічних наслідків: десант розсіявся  по дуже великому району (30 х 90 км), через втрату орієнтування частина десантників потрапила в розташування своїх військ і були помилково розстріляні, як німецький десант, частина – у води Дніпра (t C +8,+10) і потонула, а решта опинилася над маршируючими ворожими дивізіями і теж була розстріляна ще в повітрі. Десантники не виконали поставленого завдання. Лише третина десантників вела бойові дії в тилу у ворога.

              Фото. Військові нагороди та значки загиблих  воїнів – десантників 3 – ї повітряно – десантної бригади (командир полковник П.А. Гончаров), яка десантувалась в районі Ржищева.

         У ніч з 25 на 26 вересня 1943 року 42 – а гв.стрілецька дивізія форсувала Дніпро теж на підручних засобах біля сіл Гребені  і Юшки. Перед дивізією командування армії поставило завдання – оволодіти селами і створити  плацдарм.

На 8 годину ранку 26 вересня 1943 року передові підрозділи подолали стрімкий берег, вийшли наверх, ведучи тяжкі кровопролитні бої з ворогом, який займав вигідні підготовлені позиції. До 10 години 127 – й СП увірвався у південно – східну частину с. Гребені. На північну частину села наступав батальйон 132 – го СП. Під кінець дня 28 вересня села Гребені і Юшки зусиллями обох дивізій були очищені від ворога.

30 вересня ворог сильним угрупуванням піхоти і танків з боку Ржищева атакував частини дивізії. Ця спроба фашистів була відбита збірною групою під командуванням начальника розвідки дивізії І. П. Зими.

«Через декілька днів боїв на плацдармі – згадує Іван Павлович,- противник підтягнув проти наших двох слабо укомплектованих дивізій свої чотири дивізії і декілька окремих полків. При підтримці танків, авіації і артилерії ворог намагався знищити наше угрупування на плацдармі. Особливо небезпека виникла на лівому фланзі в урочищі Янча, де боронився 835 – й СП 237 – ї стрілецької дивізії. Під обстрілами й бомбами  я із своєю бойовою групою розвідників досягли урочища. В лісі чувся сильний бій. Він наближався. Відходили окремі групи бійців 835 – го СП. Я вирішив організувати оборону виступом вліво, утворивши мішок, для чого поставив хімвзвод з кулеметом, декількома офіцерами й медсестрою наліво до протоки Дніпра, саперів – справа вгору по схилу висоти, ближче до дороги, 44 – у розвідроту – недалеко від себе. Бажано було підпустити ворога якнайближче…

Показався ворог, який рухався групами. Ми підпустили його метрів на 50, і за моєю командою дружно «заговорили» автомати розвідників, зліва запрацювали кулемет і рушниці хіміків, справа з гори у фланг фашистам вдарили сапери. Начальник інженерної служби повів їх вперед у рукопашний бій. Загриміло дружне «ура!». Піднялися в атаку розвідники і хіміки. Німці були приголомшені і заметушилися в мішку. Не чекаючи команди, не витримали й кинулись у бій бійці 835 – го СП.

В короткій жорстокій сутичці було розгромлено не менше батальйона ворога дивізії СС «Рейх». Ліс Янча очищено від противника. Але й ми понесли втрати…».

За цей подвиг майору І.П. Зимі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він почесний громадянин села Гребені, що входить до складу Ржищівської ОТГ.

В запеклих боях на фронті від Ржищева  до Києва обидві воюючі сторони зазнали величезних втрат. 13 жовтня 1943 року бої продовжилися з новою силою та в ще більш складних умовах. Війська 40 – ої та 27 – ої армій не прорвали ворожу оборону, але ціною великих зусиль зуміли стягнути на себе значні сили ворога, що дало можливість успішному створенню північніше Лютіжського плацдарму, де вирішувалася доля столиці України Києва.

Напередодні вшанування подвигу героїв форсування Дніпра у вересні 1943 року і початку визволення Правобережної України і Києва наші доблесні воїни ЗСУ зробили подарунок, яким підняли дух кожному українцю. Вони своїм стрімким наступом з 8 вересня 2022 року почали деокупацію Харківщини. Смерть рашистським окупантам! Україна завжди перемагала і перемагатиме своїх ворогів.

Ольга ГУДЗІЙ, завідувач з основного виду діяльності

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *