Вислів «козак – вільна людина» закарбувався у свідомості з юних років. Сьогодні в Україні намагаються відродити козацтво, ретельно вивчають життя козаків, їх звичаї, традиції, створюють сучасні козацькі загони. Справді, часи козацтва — частина героїчного минулого українського народу. Козацтво в Україні виникло більше 500 років тому, в час розпаду Київської Русі після монголо-татарської навали.   Ржищівщина теж має славне козацьке минуле.   Монголо – татари пішовши з наших земель, посадили баскаків ( збирачів податків) у Каневі та Кагарлику. Життя на Ржищівщині під час панування Золотої Орди не припинялося. Спустошений край повинен був платити данину. З кінця ХV ст. впала на Україну нова східна орда – татари. Вони спустошували Надніпрянщину, до якої входив і Ржищів понад 100 років, змагаючись за неї з Польщею. Так навесні 1482 р. і влітку 1486 р. кочівники Менглі – Гірея вщент пограбували Київське Подніпров’я, забираючи людей у неволю.

 «Треба – ж  то пам’ятати, що не було тоді на світі народу страшнішого для всіх, як турки: боялись їх, як останньої біди, в Польщі, на Угорщині, і Німеччині, вважали народом  найсильнішим, непереможним.               

                                                                                          Михайло Грушевський»  

І тоді на арену боротьби із грабіжниками виступає козацтво, взявши на себе одну із основних державних функцій – захист Батьківщини. Коли козаки вже становили реальну силу, то вони за порогами в пониззі Дніпра поставили свою державу – Січ «низову» або «запорізьку».

     Тут була їхня держава, яку не могли дістати ні поляки, ні турки, ні татари».

                                                                                                  Михайло Грушевський» 

 Перші козаки з’явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці XV-го ст. У 1492 році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі.

  Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили “уходи” (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у “волості” (державну територію Литви).

Грозилися турки, як король козаків не спинить, як будуть вони і далі на турецькі й татарські краї нападати, то турки підуть походом на Польщу й знищать її до останнього. Хоч поляки дуже боялися тих погроз, але король відписував турецьким послам, що козаки люди своєвольні, йому не підвладні, нехай турки висилають своє військо на козаків.

 Як пише М. Грушевський, що тоді король став пробувати зробити, як ще давно радив Остап Дашкевич (Оста́фій Дашке́вич інколи Остап,  Євстахій; 1455 — 1535 — руський шляхтич. Староста черкаський, канівський. Частиною істориків згадується як організатор козацьких загонів, засновник та перший кошовий отаман Війська Запорізького): взяти козаків на службу, дати їм плату, звільнити від податків. Зробити фактично наймане військо. Король брав на службу, вписувати в книгу, у реєстр, ці козаки звалися реєстрові.

Як твердить «Малий словник – довідник історії України», Канівський полк –адміністративно – територіальна і військова одиниця України в 17-18ст. утворений в 1625 році як полк реєстрових козаків.

Як виявляється є такий збірник «Реєстри всього Війська Запорозького після Зборівського договору»

автор: Бодянський Осип Максимович  «ПІСЛЯ ЗБОРІВСЬКОГО ДОГОВОРУ З КОРОЛЕМ ПОЛЬСЬКИМ ЯНОМ КАЗИМИРОМ СКЛАДЕНІ

1649 РОКУ, ЖОВТНЯ 16 ДНЯ, ВИДАНІ ЗА ОРИГІНАЛОМ О.М. БОДЯНСЬКИМ».

Спогади Бодянського Осипа Максимовича

        Повертаючись із п’ятирічної подорожі своєї по закордонним слов’янським землям, влітку 1842 року, я зупинився на місяць у Варшаві, скільки для знайомства з польськими письменниками, стільки й для огляду тамтешніх архівів, де познайомився з Андрієм  Яковичем  Стороженко, як виявилося, мій безпосередній земляк за походженням і володінням, малорос. У будинку його прийнятий був я надзвичайно привітно і одразу ж отримав запрошення відвідувати його, нічого не соромлячись, коли лише заманеться. В одне з таких відвідувань, розмовляючи про нашу батьківщину, дізнався я від нього, що він має тепер у своєму розпорядженні, справжні «Реєстри Війська Запорозького», складені за його гетьмана, Богдана Хмельницького, після знаменитої перемоги, здобутої ним під Зборовим  (у нинішній Галичині), в серпні 1649 року, в силу договору з польським королем Яном Казимиром, за яким належало мати гетьману 40 тисяч козаків, до реєстру внесених, не кажучи вже про охоче комонних, та інші права та переваги, південноросійському народу, що були визнані королем. На підтвердження своїх слів Андрій Якович тут же показав мені й самі реєстри. Це грубий листівник, корінець якого в долоню, переплетений у червонувату шкіру зі шкіряними застібками зверху і знизу, на звичайному для того часу папері, всього 190 аркушів, як почерк підпису генерального писаря Війська Запорізького, Івана Виговського, так і чорнило, вказують на те, що всі «Реєстри» писані рукою останнього, що підтверджує і скорочений підпис його в двох місцях «Реєстрів» (саме, під полком Білоцерківськім, стор. 147: «І.В. Писар, в.р.» і під Уманським, країн. 167: «І. Вигов. ІІ.»).

Отже існував реєстр козаків, і ось цей список Ржищівськоі (Іржищівської) сотні, на чолі з сотником Чугуй Лузан, приблизно нараховувала 222 козаки, яка належала до Канівського полку у 1649 – 1654р.р. знайшов  місцевий історик – краєзнавець Олег Предаченко у рукописних архівах Національної наукової бібліотеки Украіни ім. В.І. Вернадського.

Один з найстаріших, ще реєстрових козацьких полків Речі Посполитої, який мав охороняти переправи через Дніпро в районі Стайок, Трахтемирова, Іржищева та Канева. Полковий центр – місто Канів над Дніпром. Нині це районне місто Черкаської області.

     Від початку 1648 р. полк став складовою армії Б. Хмельницького, а після Зборівської угоди 8 серпня 1649 року і адміністративною одиницею Війська Запорозького. Межі полку були дотичні до кордонів Київського, Білоцерківського, Корсунського, Черкаського, Кропивнянського та Переяславського полків на лівому і правому березі Дніпра. А до 1648 р. – це була територія Київського воєводства, Переяславського, Черкаського та Канівського староств. За Зборівським реєстром Канівський полк мав 3167 козаків особового складу та 16 сотень – одну полкову, дев’ять іменних та по сотні у Межирічі, Трахтемирові, Ржищеві, Стайках, Михайлівці, Масловому Ставі [Маслівці].

В Ржищівському археолого – краєзнавчому музеї, серед експонатів краєзнавчої зали є список Ржищівської козацької сотні, та артефакти козацької доби.

Протягом 1649 -65 р.р. територія Канівського полку, в який входила Ржищівська сотня, була ареною жорстокої боротьби проти польсько- шляхетського війська.  Відомо, що Канівський полк брав участь у битві під Берестечком, де втратив до половини свого складу.

Реєстрові козаки, як твердять першоджерела, це фактично наймане військо, кожен воїн отримував кваліфіковану медичну допомогу в разі поранення, грошове забезпечення, звільнювався від податків, вони мали право на землеволодіння. Містечко Трахтомирів (нині – напівзруйноване село канівського району Черкаської області, 35 км. Від Ржищева) в середині 17 століття було передано у володіння всім реєстровим козакам Війська Запорізького, там розміщувався арсенал козацької зброї та шпиталь для тяжкопоранених козаків Ржищівської сотні.

Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 році відбулася рада козацької старшини, саме в Ржищеві між Крутим Вивозом та Жидовою Долиною. На раді на гетьманування було висунуто генерального писаря Війська запорозького Івана Виговського. Кажуть дуже потужну підтримку на нараді у Крутому Вивозі Виговський мав від Канівського полковника та  Ржищівського сотника Чугуя, головними доказами яких були вигуки на кшталт: «та беремо свого, місцевого! Він же з-під Германівки, а там лайно не росте!» (До речі, досі у селі Германівка, що на Обухівщині, корінними вважаються прізвища Гетьман та Виговський). Після козацької  ради в Ржищеві, офіційне проголошення Виговського гетьманом відбулося у 1658 році в Чигирині. І якби здійснилася запропонована ним Брацлавська угода між Польщею, Україною, Литвою, Молдавією, то не мали б ми того жаху що зараз. «Чорна рада» 11 вересня 1659 року у його рідній Германівці скинула Івана Виговського з гетьманування…

Отже в нашому славному краї 370 років тому стояла Іржишчівська козацька Сотня, тому випливає «апріорі» – ми є нащадками Козаків!!! Цьому є підтверження, наші ржищівські хлопці одні із перших на Київщині самоорзанізувалися на захист рідної землі, після навали росіян 24 лютого 2022 року, утворивши Ржищівське ДФТГ, чим не козацька сотня?!

  Осмислення самих себе, своєї історії, свого коріння – це те, від чого починається самоусвідомлення особистості як українця, це самоусвідомлення нації, яка почала своє відродження після вікового сну. Так в чому ж полягає такий жвавий інтерес до козаків? Чому ж ми, українці, пишається ними на весь світ?

  Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що у козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Кожен в Україні чув про козаків. Козак в нашій уяві — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею. Захисник Вітчизни, оборонець прав і віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України. Про них написано багато наукових книжок, цікавих романів, знято фільмів. Про наш козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави — гімні України. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистити слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. І у це слово вкладають розуміння найбільших чеснот нашого народу.

Хай дух справжніх козаків допомагає нашим славним ЗСУ!

Використані матеріали з праць В. Умрихіна – історика та місцевого краєзнавця, О. Предаченка – історика, краєзнавця, М. Грушевського – історика, державного діяча.

Ольга ІВАНЧУК, старший науковий співробітник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *