Про смаки не сперечаються. Ми часто пригадуємо цей вислів, коли мова заходить про якусь книгу, кінофільм, одяг. Але своїм походженням вислів зобов’язаний кухарському мистецтву. Щорічно, 20 жовтня, кулінари та кухарі всього світу відзначають своє професійне свято, яке було засноване конгресом Всесвітньої асоціації кулінарних співтовариств в 2004 році.

  

Кухар — одна з найдавніших і вічно сучасних професій. Люди протягом всього свого життя три рази на добу віддають себе у владу представників однієї з найстародавніших професій на землі — кулінарної. Добрий кухар цінується у всі часи і у всіх народів.

Кухар – це в першу чергу творець. Творець  прекрасного, смачного, привабливого. Кухар – це винахідник, який все життя перебуває в пошуку для того, щоб творити.

На перший погляд нічого мудрованого в кулінарній професії немає. Багато кому здається, що професія – неважка, вивчати в ній нічого: звари, підсмаж, подай — чи велика наука? Виявляється велика. Одним рецептом приготування страви може користуватися багато людей, та у всіх страва буде різною. Як не крути, коли ми готуємо –  передаємо свою енергетику, а разом з тим, в кожного кухаря є свої секретики. Кухар розрізняє всі відтінки смаку і запахів, володіє  особливою рухливістю рук і пальців.  На стіл страву кухар  подає красиво, тому кожний кухар — трохи художник.

Наша Ржищівщина завжди славилася гостинністю, щедрістю та вмілими куховарками. Пам’ятаю своє дитинство, як на вулиці люди святкували  в дворах весілля, проводи в армію, родини. Зазвичай на такі свята запрошували родичів, сусідів, увесь куток, як казали, до ста чоловік, ставили шалаші… , а як пахло в них травами та хвоєю! Такі були натуральні прикраси приміщення на свято. Людей треба було нагодувати, ще й смачно. На кутку (гора Марушкова) мою бабусю, Галину Чернявську, по – вуличному знали як Дорошиху.  Вона любила і вміла готувати, все організувати. Бабуся молодою потрапила в Німеччину і була остарбайтером , але як вона казала, їй пощастило, бо жила в сім’ї, де до неї добре відносилися і навчили тонкощам кулінарного мистецтва.  Тому яке святкування чи поминки, люди звали Дорошиху, а їй на підмогу приходили не менш вправні подружки. Пам’ятаю бабу Дімиху (Ганну Іщенко), Онисію Степанівну Місяць, – ці дівчата робили «сабантуї» (це по – ржищівські святкування, для всієї Марушкової і «містечку» не відмовляли)

Справу знаменитої марушковської куховарки Онисії Місяць продовжила її донька Катерина Задорожня. Музейні працівники завітали до ржищівчанки, пані Катерини, яка щиро поділилася спогадами, про свою кухарську кар’єру. Тож до вашої уваги діалог з пані Катериною.

Ким мріяли стати в дитинстві?

  • Хотіла стати швачкою, і готувалася до цього, але й дуже подобалося і як мама куховарила, я допомагала часто їй.

Хто ви за освітою?

  • Закінчила професійне Богуславське училище за спеціальністю швачка. Пішла працювати в Ржищівський побуткомбінат закрійницею, у вільний час продовжувала мамі допомагати в куховарській справі.

Як стали кухарем?

  • Коли з’явилися свої діти, дуже хотілося щоб дітям було смачно, щоб їли із задоволенням, тому сама придумувала рецепти, займалася самоосвітою, радилася з мамою, і з її легкої руки, перший раз приготувала бенкет на випроводжанні у своїх родичів, все вдалося.  «Є в мене дві сестри, – каже пані Катя, все готують ,все вміють, але мені куховарське діло «зайшло», як зараз кажуть, особливо випічка. Вирішила закінчити курси повара, бо почали вже гукати на весілля готувати, а щоб ще краще підтягнути знання і з впевненістю пропонувати свої послуги кухаря, ще пішла навчатися в 28 училище (зараз це Ржищівський професійний ліцей), та отримала диплом повара IV розряду.» Ось так хобі перетворилося і в заробіток.

Що найтяжче в професії кухаря?

  • Так, готуєш цілу ніч на бенкети, буває і каструлі важкі тягаєш, але це не помічається, найтяжче підібрати колектив, щоб я знала, що люди надійні та вмілі, мені пощастило з колективом, помічники розуміли з півслова, з погляду, а веселі які були, завжди гумор на кухні, то й працювалося легко.

А яку найбільшу кількість людей ви нагодували?

  • Були різні компанії: і весілля і випроводжання, а найбільша кількість – 260 осіб.

Як це? Це можливо? Тут компанія вдома на 10 гостей, та й все ж тяжко.

  •      Було тяжко, сказали одну кількість, а тоді ще 20 людей, похапцем доставляти столи, готувати їжу, ну так, трохи перенервувала, але справилися.

Що любите готувати найбільше? Ваша фірмова страва?

  • Всі люблять мою випічку, особливо біляші, діти їдуть в гості, і просять – мам, тортика якогось і біляшів. Але навіть не можу сказати яка улюблена страва, все люблю готувати.

А екзотичні страви готуєте? Наприклад, суші?

  • Дуже люблю з рибою займатися, от мої дуже люблять струганину, почала використовувати соєвий соус, зараз більш вже сім’ю панькаю, людям вже відмовляю бенкети влаштовувати, бо ж 12 років підряд без вихідних готувала, з п’ятниці починаючи.

Чи пам’ятаєте казуси на кухні?

  • Ой, було всього, але одне весілля запам’яталося:  все йшло «як по маслу» і тут починається сильний дощ, ще й світло вимикається, і що робити? На столи накрили, подавати їжу, а темінь… і ми придумуємо вихід – свічки, романтика. Хто ближче живе, біжать додому шукати свічки, люди засмутилися,  трохи й сльози були, а як увімкнули світло за 3 години – радості було без меж , весілля відгуляли на славу!

А чи любите дивитися кулінарні ток – шоу?

  • Дуже, дуже люблю, є канали, наприклад «Кус  – кус», щось підгляну і біжу на кухню спробувати відтворити, зараз так багато нового пропонують в приготуванні їжі.

Про на нашого земляка, Євгена Клопотенка, чули? (Зараз Євген Клопотенко проживає у Львові та у перші тижні війни в Україні відкрив новий бізнес – бістро “Інші”. У ньому усі гості можуть обрати на вибір 2 меню – за страви у першому доведеться платити, а в іншому – ні. Це для того, аби люди, які перебрались з небезпечних територій чи просто ті, які не мають змоги скуштувати їжу, не були обділеними, а ситими.)

  • Так, чула, я його знаю, поблизу живуть родичі,  я його пам’ятаю з дитинства, а коли побачила по телевізору, то було приємно.  Знайома з мамою Оленою. Він придумує щось нове, але й не забуває про традиційну українську кухню. Ось недавно дивилася як Женя готував налисники з гарбуза, і мені закортіло зробити, трохи поморочилася, але вийшло оригінально.

Тобто, йдете «в ногу» з часом.

  • Так, так, намагаюся (сміється), мені хочеться щось придумувати, як казав мій син Андрій: – «мам, от з нічого ти зробиш щось, і красиво і смачно»

Нещодавно почула таку фразу: іноземні військові, які допомагають боронити Україну від російського агресора, кажуть, що Україна гастрономічний рай, чи згодні ви з цим судженням?

  • Ось, я була в Іспанії у сина в гостях, і готувала там борщ, біляші і пиріжки, то сусіди казали, що ваші українські страви треба продавати, що дуже смачно. Син буває готує, пригощає сусідів – іспанців, то вони в захваті від нашої кухні. Взагалі і синів навчила готувати, виходить у них.

От як передався кулінарний талант: від бабусі, мамі, дітям.

І на завершення: 20 жовтня кулінари всього світу відзначають професійне свято, щоб ви побажали своїм колегам?

  • Найперше  –  миру і спокою. Дуже багато наших жінок готують і передають на армію всіляких смаколиків (голос зривається, в очах сльози), тому бажаю їм міцного здоров’я, нахай все вдасться і буде на славу.

Пані Катерино, дуже вдячна Вам за щирість.

  • Ми обов’язково дочекаємося миру і спокою, і буде в нас все добре!

P.S. пані Катерина обмовилася, як до неї приходили хлопці – військові.

– Я ж швачка, хто їм про мене розповів, не знаю, треба було на броніках кармани пришити, а я смажила біляші, кажуть: «Ой, щось так смачно пахне!» я з радістю пригостила. Пошила те, що треба було, питають: «Що ми винні?», я у відповідь: “Люди допомагають одним, а я так, працею, хай це буде моя подяка, за те, що нас охороняєте”. (плаче)

Так, що ми всі разом йдемо до Перемоги! Йдемо до Перемоги і молимося за наших хлопців, які на фронті.

На завершення зустрічі я сфотографувала пані Катерину з Великоднім мафіном, вона розповіла, що завжди за традицією, залишає шматок пасочки на цілий рік (до речі, я теж так роблю), а цьогоріч  пекла мафіни і традиційні пасочки.

Ця щира, усміхнена,  добра пані пригостила й мене смачнючим – пресмачним пирогом  «Сирником» нашвидкоруч, як вона сказала. Безмежно вдяні пані Катерині за доброту та щирість!

Розмову вела старший науковий співробітник Ольга Іванчук

2 Replies to “Музейне інтерв’ю «Моя професія кухар» в рамках проєкту «Ржищівські замальовки»”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *