На часі музейний діалог приурочений Дню захисників і захисниць України та Дню козацтва. В першу чергу, захищати – бути вірним собі і своїм переконанням. Тож в діалозі про надзвичайну силу людей, котрі не за чутками знають про АТО і стали більш, ніж учасниками. Наша шана і подяка людям, імена котрих пригадаймо разом!

  • Акутін Максим
  • Луцук Василь
  • Редька Ігор
  • Гораш Ігор
  • Мегеда Юрій
  • Савченко Юрій
  • Шульга Григорій Іванович
  • Кулініченко Вадим
  • Курилко Олексій
  • Ільченко Дмитро
  • Уляновський Віктор
  • Любич Володимир
  • Білявський Валерій
  • Коробенко Вадим
  • Найда Віталій
  • Ільченко Іван
  • Турченко Віталій
  • Колесник Олександр
Вадим Коробенко

Далі в матеріалі відверта розмова з особистістю, що на власні очі бачила війну та проявила непідробну силу незалежності на фронті. Вадим Коробенко розповість про «до» та «після» разом з найщемнішими спогадами дитинства та справою сьогодення.

Професійна діяльність

Порівняйте себе зараз та 10 років тому. Що найбільше впадатиме у вічі людині, котра не спілкувалась з вами приблизний проміжок часу?

Я точно став сильнішим у всіх розуміннях цього слова, і по-чоловічому мудрішим. Десять років тому мені було 26, і фактично я перебував на вершині своєї професійної кар’єри. На той момент я працював на найпотужнішому телевізійному каналі країни ІНТЕРі, ледь не щотижня мав закордонні відрядження, заробляв непогані гроші й був переконаний, що так буде завжди. Однак, дуже добре, що доля розпорядилася інакше і я зазнав свого першого серйозного кар’єрного краху саме до тридцяти років. Канал продали іншим власникам, політика ведення бізнесу яких мене не зовсім влаштовувала. Було дуже складно знайти альтернативу і повернутися на звичний рівень заробітку, але ця історія раз і назавжди позбавила мене так званих «рожевих окулярів» і багато чому навчила. В першу чергу – мислити стратегічно і самому нести відповідальність за власне майбутнє, а також за майбутнє тих людей, за яких я взяв на себе відповідальність.

Що надихає Вас?

Життя, як воно є! Попереду ще дуже багато цікавого та незвіданого – нових країн, цікавих подій, реалізації власних соціальних ролей. І чим більше я дізнаюся – тим більше переконуюся в тому, що я нічого не знаю… Світ динамічно змінюється, і стан дотичності до цього процесу викликає в мене захоплення, приємне хвилювання і навіть легеньке відчуття викиду адреналіну – прямо як перед спортивними змаганнями!

Ким Ви хотіли бути в дитинстві? За якими нейздійсненними мріями жалкуєте?

Я щаслива людина, бо став тим, ким мріяв стати з дитинства. Інша справа, що я отримав практично все, про що мріяв, у відносно ранньому віці – вже до 25 років. Звісно, що я був до того неготовий і такий собі «запас мрій» було зарано вичерпано – а це так чи інакше гарантує подальшу кризу будь-якій людині. Я не є суперменом чи бетменом, я з м’яса і кісток, з примітивною нервовою системою – тому на пошук нових мрій пішло чимало часу і сил. Зараз я маю свої чіткі орієнтири на майбутнє і ні про що не шкодую – можу лише подякувати Господу та всім причетним за своє насичене і цікаве минуле.

Чим керувались при виборі навчального закладу?

Якщо бути відвертим, то я ніколи не мріяв стати економістом, митником чи товарознавцем – хоча маю дипломи саме цих спеціальностей. На той момент я просто хотів закріпитися в Києві та шукати свій шанс. Батьки не надто розділяли мого прагнення працювати на телебаченні, тому я обрав щось таке, що би дозволило мені зберегти нормальні стосунки з родиною. Але вже тоді я прекрасно розумів, що робитиму по-своєму і свого шансу не втрачу – так і вийшло в підсумку.

Чи співпадає справа, котрою Ви займаєтесь сьогодні зі здобутою освітою?

Саме фах аж ніяк! Проте, в магазинах я практично завжди «вмикаю» товарознавця і ретельно вибираю продукти харчування. Завжди звертаю увагу на харчову цінність, особливості маркування, термін придатності, показники органолептики, тощо. І я дуже задоволений тому, що знаюся в цьому – на лабораторних роботах мені дійсно було цікаво. Я власними руками, за наявності певних хімічних компонентів можу зробити воду «Дюшес» або визначити масову частку вологи і реальну свіжість червоної риби. Це якраз ті знання, які за плечима не носити і вони мені стають в пригоді майже щодня.

Розкажіть про основну дільність сьогодні.

Станом на зараз у нас з колегами є власна продакшн-студія, яка надає інформаційні послуги та виготовляє медіа-контент для різних каналів телебачення – як в Україні, так і за кордоном. У кожного з нас є своя сфера відповідальності й власні проєкти.

Як до вашого життя увійшла війна?

Коли відбулася анексія Криму – я вже тоді прекрасно розумів, що війни не уникнути. Армія була аж надто слабкою в той момент, і ворог точно цим скористається. На жаль, так і сталося – так звані «брати» вдарили саме тоді, коли ми фізично не були готовими чинити опір. З іншого боку, маски нарешті було зірвано – до переважної частини суспільства нарешті дійшло усвідомлення, що немає і ніколи не було ніяких «братів», а Росія не визнавала і ніколи не визнає нашого суверенного статусу. І коли оголосили про мобілізацію, я одразу почав готуватися. На той момент я вже мав офіцерське звання і певне розуміння того, як потрібно керувати великими групами людей – у тому числі в екстремальних ситуаціях. Влітку 2014 року ми вже були на фронті – дякувати, мої солдати повірили мені і йшли за мною аж до останнього дня нашого перебування в зоні бойових дій.

Як рідні сприйняли рішення воювати?

На жаль, мами на той момент вже не було – і це ще одна обставина, чому я вирішив поїхати на фронт. Звісно, решта родини були не в захваті від мого рішення – але всі вони розуміли, що я не буду ухилятися від служби. Тому побажали мені успіху і весь час підтримували мене.

Чи була історія, яку хотілось би обов`язково передати іншим?

Я хотів би передати іншим таку тезу, що не всі воїни – герої, і що не всі герої – обов’язково мають бути воїнами. Що не варто, як то кажуть, «забивати цвяхи мікроскопом» – а треба раціонально використовувати увесь наш ресурс. Після повернення з АТО я часто чув від доволі потужних у бізнесі людей, що їм соромно – мовляв, ми уникнули служби і захисту батьківщини, які ж ми після цього чоловіки? Я в корені з цим не згоден! Ніхто з нас не народжений для війни. Просто в певний момент, в певний історичний проміжок часу в мені виявилося більше динаміту, ніж в комусь з мого оточення. В той же час, поки я був на фронті моє оточення і друзі створювали робочі місця, підтримували армію, тримали цю країну на плаву. Як казав великий Уїнстон Черчилль, «якщо для потреб армії ми забиратимемо гроші в Міністерства культури – то за що ж ми тоді воюємо?» – і тут я з ним повністю згоден.

Як зовнішня боротьба впливала на внутрішній стан?

На фронті все просто і все зрозуміло: завдання єдине – вижити, зберегти життя іншим і виконати завдання! А от вже після повернення до мирного життя воїнами іноді можуть заволодіти сумніви, за що і за кого ж була їхня війна? В певний період часу моя свідомість тиснула на «газ» і на «гальма» одночасно. І для таких ситуацій є люди, яких називають психологами і психотерапевтами. З часом я зрозумів, що мені потрібна їхня допомога. Я по неї звернувся і після того вже не мав і не маю жодних проблем.

Які емоції переповнювали під час першого і останнього дня на фронті?

Це два діаметрально протилежних стани. У перші дні на фронті нервова система була постійно «на взводі» й реагувала відповідно на найменші загрози. Але коли ти перебуваєш в зоні бойових дій три-чотири місяці поспіль – інстинкти притупляються. Останній день – це все ж таки радість! Радість за те, що ми виконали поставлене завдання і весь мій зведений загін повернувся додому живим і майже неушкодженим.

Чи було бажання покинути все і рятуватись?

Ні, такого бажання не було. Як командир зведеного загону, я звісно продумував варіанти, яким чином я міг би вивести своїх людей на випадок потрапляння в оточення ворога. Але в той період Росія кинула чимало сил на Іловайський напрямок – ми виграли час, передислокувалися і отримали підтримку артилерії. Тому я можу сказати, що всі ті, хто загинув під Іловайськом, по суті врятували Маріуполь – взяли удар на себе і дали нам можливість виграти час та захистити південний напрямок.

В чому сила незалежності для Вас?

Я переконаний, що українці в переважній більшості своїй ще не до кінця розуміють цієї сили – і я теж не є винятком. Нам потрібно знайти шлях самих до себе. Не так давно мені вдалося побувати в Сполучених Штатах Америки, і те, як американці сприймають і захищають власну незалежність і власну країну, зламало в мені всі шаблони і стереотипи… Нам реально є чому повчитися! З іншого боку, мене радує той факт, що з кожним днем ми все далі й далі від «тюрми народів» і все ближче до самих себе! До цього самого усвідомлення незалежності. Для цього є всі передумови –можливість подорожувати країнами ЄС, свобода слова і все ж таки демократія. Вже в перший клас пішли діти, які були народжені в нових реаліях, в новітній історії України – і це вже буде зовсім інше покоління! На нього я покладаю великі сподівання.

Невичерпну вдячність висловлюємо Вадиму Коробенку за небайдужість та щирість в розмові! Хочемо побажати, щоб повсякчас відкриття самого себе ставало найцікавішою пригодою, а кожен момент життя буде черговою сходинкою до успіху. Нехай не втрачається гармонія, а ми завжди будемо раді розділити хвилини буття разом, щоб в майбутньому основним завданням було захищати свій тил і з впевненістю служити собі та своїй Батьківщині!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *