Меморіал римо-католицького костелу Святої Трійці
Сьогодні в Ржищеві мало хто знає про існування в нашому місті однієї сакральної споруди – костелу тринітаріїв.
Тринітарії – це назва чернечого Ордену святої Трійці, який був заснований французькими священиками у 1198 році. Головною метою ордену був викуп із мусульманської неволі полонених християн. Девіз тринітаріів гласив «Слава тобі, Трійця, а полоненим – свобода».
Значні території нинішньої України перебували в різні часи під владою Польщі. Звісно, на цих територіях проживало досить багато поляків. Не став винятком і Ржищів, який з 1713 по 1768 рік входив до складу Польщі. І хоча більшість його населення становили українці та євреї, він формував досить значну польську громаду. Символом і основним осередком польської культури та духовності в містечку став костел. Збудований зусиллями родини Щеніовських та отців – тринітаріїв було збудовано римо – католицький дерев’яний костел, а також дерев’яний монастир Ордену (кляштор). У м. Ржищеві кляштор був побудований у 1740 р. коштом володарів містечка Вороничів, які, відступившись від православної віри і бажаючи довести свою відданість католицизму і Польській короні, збудували римо – католицький монастир Ордену Тринітаріїв. Виконував одночасно військові і дипломатичні функції, займаючись захистом кордонів від нападів і обміном полоненими. Монастир розташувався у центрі. Тут знаходилися орденська, а також польська митна та прикордонна адміністрації.
У жовтні 1985 року вибухом зруйновано костел— начебто по причині його аварійності. На сьогодні від монастиря залишилися підвали, підземні ходи та будинок орденської консисторії (місцева назва «Дім ксьондза»).
Нині зусиллями Ржищівського польського культурно – освітнього товариства, на місці зруйнованого костелу споруджено Меморіал, в центрі якого міститься хрест та залишки фундаменту католицького костелу. По боках композиції розмістили надгробні плити меценатів будівництва костелу у Ржищеві.
А інші секрети та таємниці історії старанно зберігають екскурсоводи музею, тож до зустрічі!
(текст Людмила Карпенко)