09Чер/22

Скільки насправді років нашому Ржищеву? Невже місту 5500 років?

До Дня міста КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” презентує історичний екскурс “Скільки направді нашому Ржищеву?”

У 2022 році Ржищів відзначає 871 рік з Дня заснування. Літочислення бере початок від першої писемної згадки про місто в Іпатіївському літописі за роком 1151. Хоча історія міста Ржищева налічує більше восьми з половиною віків, виявлено сліди більш давніх поселень, з яких власне, і починається заселення цього краю. Вона, як продемонстрували археологічні дослідження, починається майже 6000 років і тому має досить багато цікавих сторінок.

Вперше сліди поселень, які існували задовго до застосування Ржищева, було виявлено на початку ХХ століття В.Хвойкою і В.Козловською. В 2001 – 2005 р.р. співробітники Інституту археології НАН України С.М.Рижов та М.Ю.Відейко, провели розвідки в багатьох точках та на території міста і околиць, а також археологічні розкопки в урочищі Хомине, Ріпниця. Найдавнішими є поселення Трипільської культури, які датуються початком другої половини ІV тис. до н.е. (мідний вік). Невеликі, з кількох десятків хат, поставлених по колу, селища давніх хліборобів існували в урочищах Хомин ліс, Ріпниця, Долина, Монастирьок. Всього їх на разі відомо сім. На одному з поселень досліджено залишки двох досить великих будинків, які мали дерев`яні стіни, обмазані глиною, знайдено уламки давніх посудин, в тому числі мальованих чорною фарбою, маленькі глиняні фігурки людей і тварин. Встановлено, що мешканці поселення вирощували культурні рослини, розводили свійських тварин – худобу, свиней, овець, кіз, полювали та рибалили. Ще одне трипільське поселення нещодавно відкрито в самому центрі міста. Як називалося послення достеменно не відомо. Як називали себе люди, що проживали тут – лишається загадкою. Але це було поселення! Отже, можна говорити, що Ржищеву 5500 років!

В бронзовому віці (ІІІ – ІІ тис. до н.е) існували невеликі поселення на Іван – горі  та в балці Ріпниця, на місці яких виявлено фрагменти, характерного для того часу посуду. Більш заселеною стає місцевість на початку залізного віку, в скіфіські часи, VІ –  V ст. до н.е. Сліди шести невеликих селищ цього часу виявлені на Іван – горі, в балці Ріпниця і не тільки. Як показали археологічні розкопки, житла в той час будували з дерева або копали землянки. Займалися землеробством, розводили худобу. Ці поселення занепали, напевне, під час скіфських нападів у V ст. до н.е. Наступні сліди заселення краю відносяться до Зарубинецької культури початку н.е., коли виникають поселення на Іван – горі, в урочищі Монастирьок та біля Ріпниці. Можливо, саме тоді було розпочато зведення перших укріплень на Іван – горі у вигляді ескарпів, укріплених гостроколом. Будували ці укріплення для захисту від набігів кочових племен сарматів, які тоді панували в степах.

Пожвавилося життя в околицях Ржищева в часи інсування Черняхівської культури (ІІ – ІІІ ст. до. н.е.). Виявлені сліди п`яти селищ цього часу – чотири біля Ріпниці (тут вони були найбільші, простягаючись іноді на сотні метрів вздовж країв балки), одне – на Маківщині. Розкопки показали, що будували тоді житла наземні, з дерева, опалювали приміщення відкритим вогнищем. На місці поселень просто на поверхні знайдені сотні фрагментів сірого кружального посуду, окремі уламки амфор місцевого виробництва та античних. Знахідки останніх свідчать про торгівлю з містами на півдні України. В такому посуді в часи перевозили вино та олію. Поселення Черняхівської культури занепадають в кінці IV на початку V ст.

Наступна сторінка праісторії в нашій місцевості пов`язана з появою давньоруського населення. ХІ – ХІІ ст. датуються сліди поселень в урочищі Монастирьок, Долина. В ХІ ст. виникає поселення на Іван – горі, з якого, власне і починається історія давньоруського городища – фортеці Іван (та Ржищева), згадуваного в літописі під 1151 роком, яке було невід`ємною ланкою в ланцюгу Дніпровської оборонної лінії, що тягнулася вздовж правого берега Дніпра від Києва до Канева та виконувала функцію захисного рубежу від кочових племен в разі їх нападу на Київ з південно – західних степів.

Фортеця – городище Іван була споруджена в кінці ХІ ст. на береговій височині площею 310 х 55 м біля кінського броду через Дніпро київським князем Святополком Ізяславовичем за попередньо розробленим планом, з урахуванням усіх досягнень тогочасної фортифікаційної техніки. Дитинець городища мав складну систему дерев`яно – земляних укріплень. На городиці простежується два типи жител: наземні зрубні та напівземлянки. По підйомному археологічному матеріалі простежується функцій городища Іван: при збереженні адміністративної, військової , релігійної розвиваються аграрна і торгово – реміснича функції.

Іван у 1240 р. був знищений монголого – татарськими ордами Батия. Але як відомо, що життя на цих землях в період нашестя орди не припинялось. Незначна кількість вцілілої людності переселилися в яри, ліси та долину річки Леглич (притока Дніпра). Залишки поселень цього періоду знайдені археологами в ур. Маківщина, ур. Хомине, в ур. Монастирьок біля чернечої обителі, яка існувала ще в ІХ ст.

В кінці ХV ст. чимале поселення, що розкинулося на лівому березі річки Леглич і належало землевласникам Халецьким, носить ймення Ржищів.

Зав.відділом з основного виду діяльності Ольга Гудзій

09Чер/22

П`ятидесятниця

До Дня Святої Трійці КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” підготував онлайн – лекторій, в якому зібрані найцікавіші звичаї та традиції історії святкування на Ржищівчині.

В час, коли йде кровопролитна битва  на сході і півдні України за її незалежність і цілісність; коли російська пропаганда хоче переконати світ в тому, що це Росія створила Україну нам українцям як ніколи потрібно об’єднатися і повернутися до своїх витоків, до своїх першоджерел, щоб кожний українець був українцем не тільки за паспортом, а й своїм мисленням, своєю поведінкою, повсякденним життям, своїм менталітетом, знаннями історії і шануванням народних традицій.

На ржищівські кручі, що тягнуться на 8 км вздовж Дніпра – Славути, прийшло літо та зацвіло на зеленому оксамитовому килимі, складеному з молодого листя дерев і трав, жовтими сонечками кульбаби, голубими очима вероніки та іншими польовими квітами і принесло багато народних свят. Найулюбленіше свято українців – це Трійця ( Зелені свята, Зелена неділя). Воно дуже тісно пов’язане з природою – це своєрідний гімн зеленому буйнозіллю.

Трійця, як і Великдень, належить до рухомих свят, які не мають сталої дати. Зелена неділя відзначається на п’ятдесятий день після Паски, тому має ще одну назву – П’ятидесятниця. В нинішньому 2022 році Трійця припадає на 12 червня.

Витоки цього літнього поетичного свята сягають у сиву давнину (ІУ тис. до н.е.), в часи Золотого віку – Трипілля. Тоді на теренах Ржищівщини існувало кілька трипільських поселень, в межах самого міста Ржищева – аж вісім. Трипільці, що заклали духовні підвалини далеких пращурів українців, вірили в Сонце, Зиму, Весну, вітер, грім, та ін. – як у живі істоти дружні людині… І що ці сили – істоти можна здобути на користь людини, можна прихилити до себе, бути в їх ласці; коли ж злі сили, – їх можна відхилити. Вони вірили в магічну силу дій – ритуалів, у силу слова й цими засобами намагалися забезпечити собі добробут, урожай на полі, приплід худоби, щасливе родинне життя, успішне полювання, добру погідну пору.

Великі і вибуялі свята сивої давнини, на жаль, до нас дійшли лише окремими фрагментами, уламками, а основне славної культури далеких предків наших – таки до нас не дійшло.

З розповідей сивих бабусь – ржищівчанок ми знаємо, що на трійчанські празники люди озеленювали оселі, обійстя, вулиці. Хатні долівки притрушували свіжоскошеною лепехою й татар – зіллям; лави, покуть та божницю прикрашали рутою – м’ятою, любистком, васильками, материнкою та іншими пахучими травами, а подвір’я, хатні кути й двері (деінде навіть господарські споруди) призеленювали гілками дерев, переважно липою і кленом, які обов’язково в лісі у п’ятницю чи в суботу вранці нарубав господар із старшим сином. Жінки ж в ці дні до схід сонця босоніж – «щоб дерево не всохло» – йшли до лісу нарвати і заготовити лікарські трави, які в цей день особливо цілющі.

Із спогадів Гузій Євдокії Федотівни

«У с. Березівці всі хати у суботу звечора вбиралися зеленим гіллям. Стріхи хат, тини, ворота, одвірки вхідних дверей квітчали гілками клену, берези, липи. Старі люди говорили, що то душі померлих рідних приходять до хати й ховаються в клечанні. Не квітчати хату було гріх».

Першого дня Трійці дівчата збиралися у полі чи лісовій галявині, плели віночки й тримали їх до Петрівки, щоб не залоскотали русалки, а ще «кумалися», цілуючись через вінок. Протягом трьох днів юнки носили при собі пучок полину – як оберіг від злих сил.

Зелена неділя – свято , яке об’єднує живих і мертвих. В цей день ходили у гості один до одного. До Трійці господині Ржищівщини готували традиційні страви. Переажно такі:

1) Капусняк;

2) Печеня;

3) Холодець;

4) Вареники чи налісники (з гречаного борошна);

5) Каша з молоком, локшина, чи гречана каша з курячою юшкою;

6) Пиріжки з сиром;

7) Коливо – густо зварена каша з пшениці чи інша з медом.

За вечерею – обідом спочатку їли коливо і згадували покійних. Відмінним є те, що згадували з жалем і русалок – нявок, потерчат і всіх загинувших нагло, чого нема на жодному святкуванні. А в понеділок люди справляли поминальний день лише по тих, хто загинув не своєю смертю, – втопився або наклав на себе руки. Збиралися на кладовищі і поминали покійних, залишаючи на могилках святкову їжу.

Християнсько – релігійне підгрунтя цього свята в тому, що Апостоли особливо палко молилися за іудейський народ, який усе ще служив тіні… О третій годині ранку, коли вони молилися, раптом зчинився страшенний шум: дім, у якому вони перебували, здригнувся, мов від урагану, поєднаного із землетрусом; наче вогненне полум’я освітило дім і розділилося над кожним з Апостолів на вогненні язики. Апостоли відчули себе наче знову народженими. Вмить пригадалося їм усе від Господа чуте ними вчення…

Апостоли зрозуміли, що сповнилися Духа Святого: нестримна сила спонукала їх до проповіді народам Слова Божого.

Наче вогонь печуть слова Апостолів серця людей; усі дивуються, знаючи, що вони –  прості галілеяни – рибалки. «Мужі, браття, що нам робити?» – у відчаї кидаються до Петра та до інших Апостолів ті,  хто 50 днів тому у божевільній нестямі кричав: «Розіпни, розіпни Його!». «Що нам робити?» – «Покайтеся, і нехай хреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа для прощення гріхів, і одержите дар Святого Духа», – сказав їм Петро. І того першого дня хрестилося три тисячі чоловік. А після свята П’ятидесятниці почалося швидке зростання у світі Христового Суспільства, Церкви. І відмінністю цього Христового Суспільства від оточуючого світу було внутрішнє відродження, яке робило християн цілком несхожими на користолюбних синів світу цього. День Святої Трійці (П’ятидесятниці) утверджує основу християнської віри – триєдність Бога.

В центрі міста  з 1860 року  на місці дерев’яного граційно постає цегляний  Свято – Троїцький храм – пам’ятка архітектури  ХІХ ст. з великою мальованою іконою «Свята Трійця» того часу на північній стіні.  Тому свято Трійці (Бога – Отця, Бога – Сина, Бога – Духа Святого) для ржищівчан ще й Храмове свято, ще кажуть Престольне. В цей день до Ржищева з’їжджається дуже багато гостей. В храмі відбувається пишна і довготривала служба. Це свято користується великою пошаною і є нагодою для масових релігійних і світських зустрічей.

Свято Трійці цьогоріч – складне: триває війна, але ми віримо в перемогу. Ніхто і ніколи не зможе змусити нас забути свою історію, свою мову, свої традиції.

       

І всі народні звичаї

       Народ наш береже,

       А хто їх забуває,

       То той втрачає все.

       Як блудний син забутий

       І Богом і людьми,

       Блукатиме по світу

       В.Груленко

Зав. відділом з основного виду діяльності Ольга Гудзій

08Чер/22

День міста з КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей”

12 червня Ржищів відзначає 871 річницю з дня заснування. Тож напередодні свята, 11 червня запрошуємо до музейного кінозалу.

Науковці підібрали тематичні історичні та пізнавальні кінострічки, а також цікавий сімейний мультфільм.

Перегляд допоможе відновити історичні факти, розповісти або нагадати древню та історичну історію нашого міста, яке зародилося ще в Трипіллі, а разом з тим бере безпосередню участь в творенні історії України.

*будемо вдячні за благодійний внесок

 Графік роботи музейного кінозалу:
 ⁃ 11:00 – «Зоотрополіс»
 ⁃ 13:00 – «Атлантида на берегах Дніпра»
 ⁃ 15:00 – «Чекайте зв’язкового» (стрічка відзнята у Ржищеві)

04Чер/22

Тематичне інтерв`ю: Міжнародний день дітей – жертв агресії

4 червня відзначається Міжнародний день дітей – жертв агресії, а в Україні – День пам’яті дітей, які загинули в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України. Більш ніж 627 дітей постраждали в Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. За офіційними даними, станом на ранок 4 травня кількість загиблих дітей не змінилася — 220. Зросла кількість поранених — понад 407.

З перших днів війни в КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” працює волонтерський центр “Культурний фронт”. Осередок згуртував численну кількість охочих допомогти, а разом з тим доєднались учасники юного віку, які усвідомили цінність і важливість єдності в непростому сьогоденні. Тож далі про те, як війна змінила їх життя та що вони зараз відчувають.

Ліза Анисимова, 11 клас, випускниця, 18 років

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Напередодні, 23 лютого ми пішли на прогулянку та говорилиз з друзями про те як зустрінемось за тиждень. 24 лютого прокинулась о 5 ранку, як думала, вивозять сміття, але за секунд 30 прийшло розуміння того, що відбувається насправді. Мама не хотіла їхати, та потрібно було збиратись. До речі, в дорозі був урок української мови, дистанційно, вчитель запевнила: «Діти не хвилюйтесь, все буде добре». Та й сама намагалась зберігати спокій і розсудливість.

– Кому першому зателефонувала чи написала?

Я лідер танцювальної команди @fernflowerteam, тому спершу написала їм та заспокоїла.

– Чи збирали тривожну валізу?

По факту вона була в нас завжди, але не з усім необхідним як радять.

– Як дізнались про наш музей?

Ще до війни дізналась про музей, була на пленерах. Тож коли опинилась тут, одразу зрозуміла куди завітаю.

– Що запам`яталось найбільше під час роботи в музеї та волонтерському центрі?

Крута атмосфера, спільна справа, згуртованість. Це була можливість відволіктись та разом з тим допомагати.

– Опиши трьома словами роботу в музеї.

Комфорт, гармонія, доброзичливість.

– Про що ти зараз мрієш?

Насолоджуватися життям – найправильніший варіант. А найперше – бути в моменті, тут і зараз.

– Як війна змінила твоє життя та чи бачиш ти майбутнє в Україні?

Бачу своє майбутнє в Україні, мені нікуди не треба їхати, бо саме тут я відчуваю себе вдома.

– Які маєш плани на майбутнє?

Здати мультипредметний тест, курс саморозвитку, мови право, менеджмент. Думаю розвиватись творчо.

– Перша річ після Перемоги

Я б хотіла зайнятись волонтерством, буде дуже багато наслідків. До прикладу, хотілось би бути донором.  


Данило Ситниченко, 18 років, випускник

Данило ліворуч

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Напередодні, 23 лютого був в Києві, але вирішив поїхати додому, хоча була можливість ще залишатись, але все ж вирішив повертатись. Прокидаюся 24 вранці, почалась війна. Одразу думки:  «Добре, що встиг додому». Масово друзі почали виїжджати з Києва. Увесь час відчував тривогу, бо тут дуже спокійно, а друзям дуже погано. 

– Кому першому зателефонував (- ла) чи написав (- ла)?

Просто написав в три бесіди з найближчими, що війна почалась, дізнатись як вони.

– Чи збирали тривожну валізу?

Взагалі не збирав, мама однозначно хвилювалась, почала збирати таку велику сумку, яку навіть не можна назвати валізою.

– Як дізнались про наш музей та волонтерський центр?

Спершу покликав друг, Сашко, але не захотів йти, мав багато справ. А вже потім прийшло розуміння того, що разом це проживати набагто краще.

Що запам`яталось найбільше під час роботи в волонтерському центрі музею?

Тут надзвичайно приємна атмосфера, приємні розмови, часто слухав розповіді інших людей як вони тут опинились, це було цікаво.

– Про що ти зараз мрієш?

Як і всі, про те, щоб закінчилась війна та щоб всі знайомі повернулись до Києва.

– Як війна змінила твоє життя, твоє майбутнє?

Більше почав замислюватись про українську, вивчати її. Ця позиція лише стверждувалась щодня.

– Які маєш плани на майбутнє?

Я мрію зараз просто жити, а вже згодом здобути омріяну професію.

– Перша річ після Перемоги

Поїду до Києва, гарно проведу час, бажаю  відчути те, що все навколо все добре.


Максим Нагорний, студент коледжу КНТЕУ , 1 курс, 16 років

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Вітчим, котрий проживає неподалік Борисполя зателефонував о 4 ранку. Прийшло розуміння того, що треба рухатись далі. Зібрались пішли до магазину з величезним туристичним рюкзаком до магазину, такий, знаєте, близько  120 літрів.

– Кому першому зателефонував чи написав ?

Татові, а вже потім друзям. Був в Києві.

– Чи збирали тривожну валізу?

Завчасно не збирали, в той період не слідкував за блогерами чи інструкціями зі збору тривожної валізки, та й взагалі був в селі.  

– Як дізнались про наш музей?

Вже коли приїхав до Ржищева, знайомі порадили прийти до музею.

– Що запам`яталось найбільше під час роботи в музеї? Розкажи про це більше.

Майбуть, найбільше запам`яталось, як збирали гуманітарний вантаж для м.Бучі. Знайшов тут товаришів, друзів.

– Опиши трьома словами роботу в музеї.

Праця, веселощі, друзі.

– Про що ти зараз мрієш?

Банально, але мрію про мир та спокій для України.

– Як війна змінила твоє життя, твоє майбутнє?

Певною мірою став холоднокровнішим, розвинулось почуття патріотизму.

– Які маєш плани на майбутнє?

Зараз складно сказати і описати щось на далеку перспективу, але точно вірю в краще і вірю в Перемогу!

– Перша річ після Перемоги

Це беззаперечно буде вир радісних емоцій, а далі – час покаже.

Дякуємо, що поділились з нами своїми історіями. Безмежно віримо у вас і світле майбутнє!

02Чер/22

Народний календар: Вознесіння Господнє

Вознесіння відзначається на сороковий день після Воскресіння Христового, тому свято завжди припадає на четвер.

Цього дня ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на хресті і воскрес. Після Воскресіння Спаситель неодноразово з’являвся Своїм учням, зміцнюючи їхню віру і готуючи до зішестя Святого Духа на них — до П’ятидесятниці (Трійці). У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії, на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Новий Завіт так пише про цю подію:

«Він угору возноситись став, а хмара забрала Його перед їхніми очима… А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Діян. 1:9-11).

Ікона «Вознесіння Господнє». Андрій Рубльов, 1408 р.

У день Вознесіння наш Господь Ісус Христос наставляє все людство — і кожного з нас. І робить це через Своїх учнів — апостолів. Саме вони стали свідками того, як Спаситель вознісся на небо через сорок днів після свого Воскресіння.

Коли Господь протягом сорока днів з’являється Своїм учням після Воскресіння, він тим самим зміцнює їх віру, дає їм опору, надію на майбутнє Царство Небесне. Він як Людина, у своїй людській тілесності, підноситься на Небо. Таким чином, Його подвиг спокути закінчується — людину повернуто на Небо! Господь ніби ставить крапку, але не залишає апостолів, а значить і всіх нас, одних. Христос каже, що якщо ми серцем приймемо Вознесіння, то Він пошле Духа Святого, який втішить, розрадить. Ця втіха, ця розрада — у святі П’ятдесятниці, який Церква відзначає через кілька днів після Вознесіння.

До кінця IV століття Вознесіння Господнє і П’ятидесятниця були єдиним святом.

Коли П’ятдесятниця стала самостійним святом, окремо стали відзначати і Вознесіння.

На Вознесіння  Господнє священники завжди одягають ризи  білого кольору.

У ікон, що зображують Вознесіння Господнє, є чітка іконографія, якої дотримуються всі іконописці. На іконі свята зображуються всі дванадцять апостолів, між якими — в центрі — стоїть Богородиця. Апостоли або стоять на весь зріст, або  на колінах. Христос возноситься в хмарі, оточений ангелами. На деяких іконах є цікава деталь — на Єлеонській горі, звідки Спаситель зійшов на небеса, відображений слід від Його ноги. Своїм Вознесінням Господь ніби ставить крапку в справі домобудівництва нашого спасіння.

Канони Вознесіння написані святим Іоанном Дамаскіним і святим Йосифом співцем. Кондак та ікос належать святому Роману Солодкоспівцю.

Прикмети Вознесіння

До Вознесіння Господнього віруючі люди Ржищівщини вітаються не «добрий день», як за звичай, а «Христос Воскрес!»,  «Воістину Воскрес».

Щодо  польових  робіт старожили Ржищева притримуються таких правил:

Радять садити  розсаду капусти  до Вознесіння, тоді головки капусти будуть великі. Якщо хтось висадить пізніше, то будуть одні шуляки.

За багаторічними спостереженнями сформувалися такі народні прикмети:

« Якщо день на Вознесіння погожий, то гарна погода протримається до Михайла (21 листопада)» –  згадує   жителька Ржищева Валентина Лутченко,

якщо туман, то на мокре літо.

Зібрані на Вознесіння лікарські трави мали сильну цілющу дію.

Якщо з’являться кілька веселок на небі – на тривалий дощ.

Тиха й світла ніч без роси – на негоду.

Юлія Настенко, старший науковий співробітник

29Тра/22

День Києва

День Києва цьогоріч відзначається 29 травня. Нашій улюбленій столиці незалежної України виповнюється 1540 років.

Цікаво, а звідки ж походить це свято?

Вперше про відзначення Дня Києва заговорили у другій половині 1970 – х рр.,  коли були виявлені у вірменському сховищі давні  рукописи Матенадарані, джерела, в яких  згадується, імовірно,  Київ уже в V сторіччі до нашої ери.

Підготовлений пакет  відповідних документів у 1980 році надіслали на розгляд Організації Об’єднаних Націй в галузі освіти науки і культури. Однак її очільник Амаду – Махтар М’Боу  заявив, що ЮНЕСКО відзначає ювілеї держав і столиць, а не окремих міст. А Україна на той час ще не була самостійною державою. Тоді українці запропонували відсвяткувати ювілей утворення Київської Русі та її столиці — Києва.

Проте,  росіяни надзвичайно ревно ставилися до історії «матері міст руських». Вони вимагали вагомих доказів на підтвердження дати заснування Києва, як постійного поселення. На їхню думку, відлік потрібно вести від першої згадки у літописних джерелах. Наприклад, у «Повісті временних літ», укладеній в 1116 році, легенда про заснування міста Києм і його братами подана у частині про події за 862 рік[ В цьому ж літописі згадується за «Літо 945»,про Івана(Яна)Чудіна – власника укріпленого городища Іван на Дніпрі, що стало форпостом і  захищало підступи до древнього Києва .

Про місто йдеться і  в «Київському листі» (перша половина Х сторіччя). Про замок  Кіоава (Київ), званий Самватасом у своєму трактаті «Про  управління імперією» написав між 948 і 952 роками Костянтин VII Багрянородний.  Куява, яку ототожнюють із Києвом, відома також арабським географам й історикам X сторіччя Ібн Хаукалю та Істахрі.

Вочевидь, проблема була не так наукова, як ідеологічна. Сама Москва, яку заснував київський князь Юрій Долгорукий у 1947 році відзначила своє 800 – ліття. Отже, була набагато молодшою за Київ. Таким чином міг бути підірваний статус Росії як «старшого брата». Останнім переконливим доказом стало повідомлення Інституту археології АН УРСР, в якому, зокрема, йшлося про виявлення на території Києва монет візантійського імператора Анастасія І (бл. 430—518), які датувались приблизно V — VI століттями нашої ери.

У 1982 році всі суперечливі питання були узгоджені з ЮНЕСКО, сесія її Генеральної конференції закликала міжнародну спільноту відзначити 1500 –річчя Києва як столиці давньоруської держави – Київської Русі. Однак ,на  вимогу керівництва комуністичної влади ідеологічною основою святкування стала радянська концепція про Київську Русь як «спільну колиску трьох братніх народів» — росіян, українців і білорусів.

Була встановлена Арка дружби народів  із композицією за мотивами Переяславської ради  і фігурами росіянина й українця на передньому плані з орденом «Дружби народів».

В зв’язку з нападом на Україну  РФ 24 лютого 2022 року , Київською міською радою було прийнято рішення про демонтаж композиції та Арки дружби народів.            

Наразі, коли йде жорстока війна за незалежність України, коли «старший брат» знищує міста і села, ґвалтує і розстрілює «молодшого», стало неможливим саме існування цього пам’ятника.

У своє 1540 –річчя Київ точно став кращим. 26 квітня 2022 року у Хрещатому парку на схилах Дніпра демонтували радянську скульптуру двох пролетаріїв –  частину Арки дружби народів, яку кияни давно і влучно назвали «Ярмом» і не тільки… Монумент тому, чого ніколи не було. Він спотворював обличчя столиці протягом майже 40 років, а з 2014 року сприймався як відверте блюзнірство.

Символи мають набувати нового сенсу. Нині над вільним  травневим  Києвом здіймається Арка свободи українського народу.

З днем народження, столице!

29Тра/22

День краєзнавця

28 травня – Всеукраїнський день краєзнавства

Ржищівський археолого – краєзнавчий музей був створений у 2003 році. Основне його завдання – збереження  пам’яток  матеріальної і духовної культури рідного краю, яка міститься в предметах, піснях, побуті ржищівчан.

Наш музей проводить наукові дослідження  археологічного та краєзнавчого спрямування

Ця діяльність є провідним напрямом роботи музею, підґрунтям всіх інших напрямів музейної діяльності .На даний час наші науковці працюють над кількома краєзнавчими  проєктами: «Пісні мого краю», «Страви притаманні Ржищівській ОТГ», «Ржищівські стежки Ліни Костенко», «Ржищівському  роду нема переводу» та ін.

Фондова колекція поповнюється завдяки тісній співпраці з жителями міста та навколишніх сіл, проведеним етнографічним і краєзнавчим експедиціям. Експозиція краєзнавчої зали повністю складена із предметів, подарованих  нашими земляками, що датуються ХІХ – поч. ХХІ ст. Серед них побутові предмети, продукція місцевих підприємств, особисті речі містян, книги, світлини, зброя  ІІ Світової війни та ін.

Результатом краєзнавчих досліджень  і  роботи в архівах Києва та області науковими співробітниками музею  написано ряд доповідей та виступів на конференціях  семінарах

О.В. Гудзій, зав. відділом – «Розвиток археологічного краєзнавства на Ржищівщині», «Різдвяні свята на Ржищівщині: традиціїї та інновації», «Календарно – обрядові пісні зимового циклу. Ржищівщина».

Л.М.Бабенко, ст. н. співробітник – «Історія єврейської громади Ржищева», «Теплий вирій її дитинства», «Козацькі пам’ятки на карті Ржищівщини».

О.А. Іванчук, ст.н. співробітник – «Ржищівська козацька сотня», «Спас на воді».

Ю.В.Настенко, ст. н. співробітник – «Ржищівський Свято –Троїцький  храм», «Трагедія на ЧАЕС у спогадах очевидців».

Г.В.Онікієнко, н.співробітник – «Імпресіонізм Сергія Дуплія».

23Лют/22

Всесвітній день екскурсовода

До Всесвітнього дня екскурсовода всі охочі мали змогу спробувати себе в цій ролі, тож результати проєкту вже доступні в PR-акції “Розкажи про музей”

Також до відзначення цієї дати пропонуємо екскурс з історії музейної справи.

Музей. Усім з дитинства знайоме слово. Але, що уявляє пересічний громадянин, коли це слово чує? Стенди і вітрини з експонатами, мистецькі шедеври чи інсталяції, наглядача залів на стільчику в кутку…  Але сучасний музей – набагато ширше, глибше і об’ємніше поняття. Тож давайте заглибимося в історію і перенесемося в часи стародавньої Греції, в якій сформувалося дане поняття і виникли перші музеї.

            В античну епоху храми, а потім і приватні колекції (з ІІІ ст. до н.е.) зосереджували переважно витвори мистецтва.    Пізніше різноманітні зібрання зберігалися у візантійських соборах і монастирях, а потім (з ХІІІ ст.) в середньовічних соборах Франції, Італії, Німеччини та інших країн.

            У Давній Греції мусейонами (музеями) називалися вівтарі для жертвоприношення музам, які вважалися покровительками мистецтв і наук. Храми, в яких містилися такі вівтарі і в яких зберігалися твори мистецтв, називалися мусеями. Перші публічні музеї, що розміщувалися поза релігійними спорудами, були державними і виконували не лише зберігальну, а і наукову, просвітницьку  та виховну функції, виникли в ХVII ст.

             Ідея створення музею в Ржищеві виникла з потреби написання історії Ржищева та збереження історичних артефактів.

           60-ті роки ХХ століття були дуже насичені подіями, пов’язаними з будівництвом Канівського водосховища. Експедиція Інституту археології Академії наук України  проводила розкопки  в історичних місцях, які потребували додаткових досліджень. В список таких об’єктів увійшло і городище часів Київської Русі, залишки якого знаходилися  на Іван – горі у Ржищеві.

         Для Ржищева це була подія! Адже до робіт на розкопках залучали місцевих жителів, за цю роботу платили гроші, та й були цікавими і результати,  і спілкування з науковцями. Працювали там і студенти педучилища, а з ними викладач музики Силкін Степан Диментійович. Білорус, якого розподілили в Ржищів «на поселення», як і багатьох представників інтелігенції з республік, території яких до ІІ світової війни були в складі інших держав, як і славнозвісний Вікентій Хвойка, проникся українською історією. А надихнули його до подальших досліджень саме розкопки  Іван – города. Силкін з дружиною проживав у напіврозваленій халупі і будував свій новий будинок. От у ньому і зберігав Степан Диментійович те, що було розкопано на Іван – горі і що вдалося потайки винести. Адже усі знахідки пакувалися в ящики  і відправлялися не просто в Київ, а в Москву. Мабуть, боялися тодішні чиновники від науки, що будуть знайдені артефакти, які розкажуть українцям відмінну від загальноприйнятої історію.

           Більшість жителів Ржищева не розуміли цінності брудних черепків, шматків заліза та уламків кісток, вважали Силкіних диваками.   А репресований білорус, захопившись ідеєю відтворити і зберегти для нащадків історію Ржищева, почав формувати музейну експозицію, збирати матеріали і писати книгу «Ржищівський район».  В новому будинку Силкіни так і не пожили. Весь він був облаштований під музей, до якого пішли люди, понесли туди нові експонати. Так поступово сформувалося дві експозиції – археологічна і краєзнавча. А музей став культурно – науковим центром Ржищева.

              Але історія вносить свої корективи. Після смерті Силкіних музей перестав функціонувати, а експонати були передані на зберігання в різні навчальні заклади.  Україна стала самостійною державою, Ржищів – містом обласного підпорядкування. Виникла потреба створення музею, який би відповідав усім вимогам музейної справи. Від виникнення ідеї до її реалізації пройшло довгих 23 роки.

            У 2003 році, з ініціативи мера Ржищева Спичака М. А., був відкритий музей, який числився як філія Київського обласного археологічного музею. Експозицію розмістили в кількох кімнатах дитячого садочка «Сонечко». Уся робота колективу  була спрямована на поповнення фондів. У лютому 2007 року музею було передано в аренду приміщення колишньої вищої початкової школи, в якій до того часу розміщався банк «Україна». А  в липні 2008 року відбулася реорганізація Київського обласного археологічного музею і рішенням КОР створений  Ржищівський археолого – краєзнавчий музей.  І лише у 2011 році відбулося відкриття нової експозиції , а Ржищів отримав унікальний науковий, методичний, культурно – просвітницький  центр.

          Сучасна експозиція демонструється у трох залах – археологічній, краєзнавчій та виставковій. Музей має етнографічну майстерню, бібліотеку та фондову залу.

           Музей здійснює цілий ряд послуг: екскурсійні, інформативні, методичні, науково – публіцистичні та консультаційні. Проводить майстер – класи, етнографічні театралізовані дійства, тематичні семінари та конференції, художні виставки та виставки народних майстрів, тематичні вечори, кінолекторії. Інформаційний простір, в рамках якого можна отримати  наукову консультацію, охоплює період «від Трипілля до сучасності».

Музей працює без вихідних з 9.00 до 17.00. Завжди радий і щиро приймає відвідувачів!

Світлана ЧМІЛЕНКО, старший науковий співробітник

22Лют/22

Урок української мови в музеї

Сьогодні урок 9 класу учнів ОЗО Ржищівської гімназі «Гармонія» мав абсолютно незвичну форму. Провела його вчитель української мови та літератури, заступник директора з навчально – виховної роботи – Інна Іванівна ІЛЬЇНА.

21 лютого – Міжнародний день рідної мови, який сьогодні відзначили учні на відкритому уроці. Урок в музеї – абсолютно нова, сучасна, цікава форма навчання. Були продемонстровані різноманітні методи та форми роботи.

Мова – це дорожня карта культури народу. Вона розкаже, звідки цей народ прийшов і куди він іде.

(Р.М.Браун)