Цикл новорічно-різдвяних святкувань продовжує свято Маланки. яке відзначається 31 грудня за новоюліанським календарем, в переддень Нового року. Його також називають Щедрий вечір та Щедра кутя.
Свято Маланки має дуже давні вікові традиції, що походять ще з обрядів дохристиянських часів. Його пов’язують з богинею родючості Мокош, проте в християнській традиції у цей день відзначають преподобної Меланії, тож назва видозмінилася. За переказами, після викрадення Маланки злим Змієм її врятував Василь. Тому свято ще називають Василя та Маланки.
Воно символізує щедрість, багатство та благодать. Щедрий вечір святкується після закінчення Різдвяного посту , тому святковий стіл повен мати багато різноманітних страв, а особливо м’ясних, на відміну від пісного Святвечора перед Різдвом.
Свято має багато обрядових ігор, перевдягань і пісень.
Серед головних народних атрибутів свята: традиційні страви, кутя, щедрівки та водіння кози – міні сценки, що розігрують діти та молодь.
Старі люди згадують, що на Ржищівщині починали щедрувати після заходу сонця. Святково вбрані діти та молодь збиралися групами та обходили своїх сусідів та знайомих, щоб щедрівками прославити господарів і побажати їм здоров’я, достатку, благодаті та урожаю в Новому році.
Натомість господарі пригощали щедрувальників цукерками, горішками або давали гроші.
Щедрівки ніколи не співали вдень. Ними величали Свято Щедрого вечора, Місяця і зірок. На відміну від колядок, де прославляли Ісуса Христа, у щедрівках віншували пана- господаря і його родину і бажали йому усіляких гараздів.
Не обходилося в цей день і без обряду «водіння кози».
Це театралізована вистава, яка містила таких персонажів: Козу, Маланку та Василя, Діда і Бабу, Лікаря, циган та інших. Супроводжувалася вона піснями та жартами.
Роль Маланки завжди виконував переодягнений хлопець. Йому яскраво підводили брови і рум’янили щоки. У руки давали веретено, віник чи ляльку. Згідно зі сценарієм, хлопець мав пародіювати жіночі заняття, роблячи все незграбно.
Іншого хлопця переодягали у Козу – зазвичай брали вивернутий кожух і одягали маску кози. У народі ще з часів язичництва ця тварина вважалася символом родючості землі і дуже шанувалася.
«Де коза ходить, там жито родить, де не буває, там вилягає, де коза ногою, там жито копо. Де коза рогом, там жито стогом», – співається в обрядовій пісні.
Козу водив Дід. Під час обряду він мав «убити» її палицею, а потім тужити за нею й намагатися оживити. Це йому вдається зробити завдяки Лікарю та ритуальним діям – співу та пританцьовування, а також дарам, що мають піднести господарі.
Ідея цієї вистави – перемога життя над смертю. У давні часи для скотарів та землеробів це мало особливе значення в період зимового сонцестояння, коли ще було далеко до весни. У давнину таке переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом звичай перетворився на веселу розвагу молоді.
Зі святом Маланки пов’язано багато вірувань.
Зокрема, про те, що на нього, як і в новорічну ніч, тварини можуть говорити. У цей день господарі старалися пригостити худобу смачною їжею.
Також, на Щедрий вечір дівчата ворожили на долю. Напередодні, на свято Катерини, ставили у воду гілочку вишні й на Маланки спостерігали, чи вона розпуститься. Якщо так – дівчина скоро вийде заміж.
Господарі ворожили, щоб дізнатися, чи буде врожай наступного року. Найстарший чоловік у домі в передноворічну ніч клав на підвіконня пелюстки цибулі та сипав в них трохи солі. На ранок дивилися, чи сіль в пелюстці суха, чи мокра. Таким і буде травень – важливий місяць для всіх землеробів.
Наступного дня після Маланки святкування тривало, бо приходив Новий рік і святого Василя Великого .
Обряди на Маланки були заборонені в часи Радянського Союзу. За «маланкування» можна було отримати заслання на 10-15 років.
У 2023 році це свято було внесене до списку нематеріальної спадщини України.
Цим народним звичаям налічується вже сотні років, вони міцно вплелися в українську культуру, Щедру кутю ми святкуємо і зараз. Це свято віри у торжество світла над темрявою, добра над злом, щоб люди жили краще, щоб земля краще родила чим торік, щоб майбутні діти Роду жили щасливіше!