Проєкти КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” мають на меті зберегти, примножити, відкрити цікаве та презентувати захоплююче.
Стартує проєкт “Видатні митці київщини”, де в щомісячному дайджесті можна ознайомитись із натхненними постатями київщини. Чекаємо на ваші запитання та відгуки!
Січень
1 січня 1963 року у с. Шпитьки Києво-Святошинського р-ну народився Бевза Петро Олександрович −український живописець. Скульптор,член Національної спілки художників України (1990). ). член Всеукраїнської творчої спілки БЖ-АРТ . Удостоєний багатьох нагород таких як: почесний приз міжнародного салону сучасного мистецтва Д’art’96(Франція), приз “Золотий перетин” та звання “Художник року” в галузі живопису ,міжнародного Арт-фестивалю (Україна, 1997)
3 січня 1925 року у Ржищеві народився Володимир Федорович Сидорук– український живописець, пейзажист. Заслужений художник УРСР з 1985 року.
5 січня 1935 р. у селі Требухів, Броварського району народився Микола Данилович Сом(1935-2013) – відомий український поет-шістдесятник, письменник-публіцист, літературознавець.Член Спілки письменників України (1958), лауреат багатьох літературних премій.
7 січня 1930 року у с. Медвин на Богуславщині народився Володимир Терентійович Денисенко( 1930 – 1984) – український кінорежисер, сценарист та педагог. Лауреат Шевченківської премії 1979 року за стрічку «Женці». Народний артист УРСР (1983).
8 січня 1898 року у с.Зорівка Обухівського(Кагарлицького )р-ну народився Вегера Степан Іванович(1898-1954) –український актор. Заслужений артист України (1951).
8 січня 1953 року у с. Ясногородка Вишгородського району народився Осадчий Василь Опанасович −український поет, перекладач,літературознавець, лауреат премій ім.П.Тичини((1990), «Благовіст»(1996).
11 січня 1875 року в Києві народився Рейнгольд Глієр (1875 -1856) – композитор, педагог, диригент, просвітник, музично-громадський діяч.
12 січня 1909 року в с. Болотня Вишгородського р-ну народилася Марія Оксентіївна Примаченко (1909- 1997) – українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва», лауреатка Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, Заслужена діячка мистецтв України, народна художниця України. Авторка понад 800 картин.
13 січня 1828 року у с. Токарівка Білоцерківського (Сквирського )району народився Страшинський Леонард Вільгельмович.(1828-1879)– український живописець, художник польського походження,майстер портрета і жанрової картини.
13 січня у м. Ржищів народився Конопацький Василь Іванович (1918-2007) −український театральний актор і режисер, Народний артист України (1976)
15 січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя народився Павло Платонович Чубинський(1839 – 1884)— український етнолог, фольклорист, поет, автор слів Гімну України.
17 січня 1974 року народилася Людмила Ганушевич – сучасна українськахудожниця, ржищівчанка, учасниця Всеукраїнських колективних виставок.
19 січня 1949 року в с.Військове Вишгородського(Поліського району) народився Кленц Володимир Броніславович (1948-2007) −український поет, гуморист, лауреат премії ім.П.Гулака-Артемовського. Член Національної спілки письменників України (1999).
23 січня -1814 року у ржищівському маєтку Долгоруких в сім’ї асесора Фадєєва народилась дочка Олена Андріївна в майбутньому Ган(1814-1842), відома під псевдонімом Зенеїди Р-ви, письменниці – романістки. Олена Ган – мати Олени Блаватської, відомої в усьому світі теософині.
24 січня 1868 року у смт. Баришівка народився Коваленко Григорій Олексійович (Грицько Коваленко) – відомий український фольклорист,письменник, журналіст, історик, художник, громадський діяч. Загинув у застінках НКВС у 1937 році.
Сидорук Володимир Федорович
(1925 – 1991)
В.Ф.Сидорук – один із найяскравіших митців українського живопису другої половини XX ст. Творчість Сидорука припадає на 1939 – 1997 роки, охоплює більш як півстолітній період (58 років) . Ним було створено близько 2 ти. полотен; Він член Київської організації Спілки художників України з 1957 року. Заслужений художник України з 1985 року.
Народився він 3 січня 1925 року у Ржищеві в селянській родині Відомо,що уже у свої 13 років хлопець зробив розпис на пілонах(чотиригранних колонах) у Ржищівській церкві – зобразивши святих Володимира та Ольгу.
Закінчивши школу, 14-річний хлопець їде до Києва,де вступає до Республіканської художньої школи ім.Т.Г.Шевченка.. Його вчителями були талановиті художники – педагоги Іван Хворостецький і Григорій Киянченко, Ранні роботи Володі – замальовки селищних краєвидів,композиційні начерки,присвячені Шевченку. Серед них – картина «Хата баби Вівді» (1940р).
З 1944 по 1945 роки він проходив військову службу. Потім 5 років працював у Станіславі у драмтеатрі сценографом – малював декорації до вистав Т.Шевченка,І.Франка,М. Гоголя та інших авторів, а також створював акторам ескізи костюмів. У 1950 році оселяється у м. Ірпені, який став для художника улюбленим куточком на землі,який він постійно буде відображати на своїх полотнах.
Сидорук різножанровий художник. Писав картини в історичному,батальному,портретному,побутовому жанрах, виконував фантастичні композиції,писав натюрморти,був першокласним графіком, ілюстрував твори Т. Шевченка, В. Стефаника, М. Гоголя… Йому було під силу творити в монументальному мистецтві У 50-70 р.р. багато полотен присвятив Т.Шевченку: «Реве та стогне Дніпр широкий», «Малий Тарас у дяка в науці», «Шевченко в Каневі над Дніпром», «Земля Тараса», «Думи, мої, думи»; ілюстрував твори Кобзаря: «Катерина», «Перебендя», «Гайдамаки» ( «Гонта. Похорон синів» ).
Широко представлена в його творах козацька тематика,визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького,історія Київської Русі, період Великої Вітчизняної війни.
Він мав 12 персональних виставок. Найбільшою стала виставка в Українському домі, присвячена 70-річчю художника (1995 р.). Його полотна постійно експонувались на обласних,республіканських виставках,зберігаються нині в численних музеях України, у приватних колекціях, прикрашають адміністративні установи,банки, бібліотеки,навчальні заклади.
Помер Володимир Сидорук помер в Ірпені 16 грудня 1997 року .
Володимир Сидорук
Василь Іванович Конопацький
(1918 -2007)
14 січня 1918 року в містечку Ржищеві Київської губернії народився відомий український театральний актор, режисер, народний артист України Василь Іванович Конопацький.
Майбутній український режисер та театральний актор 1949 року закінчив Київський інститут театрального мистецтва, де навчався у Івана Чабаненка.
Працював у Вінницькому українському музично-драматичному театрі імені Миколи Садовського у продовж 1940 -50х років; у 1954–1962 роках — актор і режисер Львівського музично-драматичного театру у Дрогобичі. Актор Полтавського українського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя
1962 року — Помер у Полтаві 11 листопада 2007 року.
Василь Іванович зіграв ролі у таких виставах: Виборний («Наталка Полтавка» Івана Котляревського Назар Дума («Весілля в Малинівці» Леоніда Юхвіда); Трохим Рокита, Сотник («Титарівна», «Вій» Марка Кропивницького);Лопух («Циганка Аза» Михайла Старицького); Тарас Бульба («Тарас Бульба» за Миколою Гоголем);Президент («Підступність і кохання» Фрідріха Шиллера)
Поставив вистави:
«Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського (1964; партія Карася);
«Іванко-златокудрий» Бели Юнгера (1966);
«Дядьки» Василя Котляра (1998).
Олена Ган
(1814 – 1842)
23 січня -1814 року у Ржищеві в сім’ї асесора Андрія Михайловича Фадєєва народилась дочка Олена в майбутньому відома письменниця-романістка поч.ХІХст., перекладач – Олена Ган, відома під псевдонімом Зенеїди Р-ви,
Дитинство та юність Олени пройшли в Катеринославі( нині Дніпро). Захоплена метою досконалості, 13-річна дівчина займається вивченням історії,іноземних мов, світової літератури, філософії. Саме тоді вона й починає писати свої перші твори.
У 1830 році у 16-річному віці Олена одружилась із капітаном кінної артилерії П.О.Ганом. З цього часу починається її кочове життя по селах, містечках та містах України, оскільки військовий підрозділ чоловіка перекидали з місця на місце.
Перша повість Олени Андріївни «Ідеал» з’явилася журналі «Бібліотека для читання» в 1837 році. Згодом виходять інші твори: «Утбалла» і «Джеллаледдин» (1838), «Медальйон» (1839), «Суд світла» (1840), «Теофанія Аббиаджио» (1841). в журналі «Отечественные записки» публікуються «Даремний дар» і «Любонька» (1842), В окремих її повістях(«Нумерована ложа»,1840р.) є мотиви українського життя. За 6 років письменницею створено 11 прозаїчних творів.. Свої твори автор підписувала псевдонімом «Зенеїда Р-ва».
Повне зібрання творів О. Ган в 4-х томах видавалося у Петербурзі в 1843, 1905, 1909 роках. Ці книги стали бібліографічною рідкістю.
Письменниця прожила коротке життя(всього 28 років), та залишила по собі чималий слід в літературі своєї епохи.
Це жінка, яка «випередила свій час»,. Критики порівнювали її з французькою письменницею Жорж Санд, та, навіть, однією з перших феміністок.
. Вона одна з перших в літературі підняла тему жіночої долі, конфлікту обдарованої особистості й «вищого» світу. На той час її творами зачитувалися, вони мали величезний успіх, бо висвітлювали ті проблеми, ідеї, думки, що вже назрівали в суспільстві. Коротке життя Олени Ган, як у дзеркалі, відбило проблеми існування жінки в провінційному середовищі, запропонувавши Вищу допомогу тим, хто її потребував. Її знають як матір найтаємнішої провісниці світу – теософині Олени Петрівни Блаватської та письменниці Віри Желіховської.
Павло Чубинський
(1839 -1884)
Автор Державного гімну незалежної України Павло Чубинський народився у місті Бориспіль 15/27 січня 1839 року. Початкову освіту він одержав від матері та домашніх вчителів, потім закінчив Другу Київську гімназію та Петербурзький університет
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським, братами Михайлом, Василем, Іваном та Олександром Лазаревськими та іншими. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключили з університету, і він деякий час жив на Чернігівщині, у селі Ропша.
1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.
Протягом 1861-1862 рр. пише статті у журналі «Основа». У 1862 році в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, серед перших членів якої були: Павло Чубинський, Володимир Антонович, Тадей Рильський та інші. Проти Громади будо заведено кримінальну справу. А коли у вересні 1862 року поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям» та ще і вірш «Ще не вмерла Україна», то Павла Чубинського царські урядовці заслали до Архангелької губернії. Адже у цьому вірші Павло Чубинський закликає до боротьби «…За свою свободу!». Після цього Чубинського ще неодноразово заарештовували як небезпечного агітатора української мови.
У 1879 році він тяжко захворів, його розбив параліч і до кінця життя був прикутий до ліжка. 17 січня 1884 помер, похований у Борисполі.
Микола Сом
(1935-2013)
Микола Данилович Сом – відомий український поет, письменник, лауреат багатьох літературних премій. Народився поет у селі Требухів, що у Броварському районі, 5 січня 1935 р.
Микола Данилович Сом – поетична гілка українського народу, він увібрав в себе прикметні риси – гумор та пісенність. Він – ніжний лірик і пісняр з кагорти «шестидесятників», є автором 16 поетичних збірок та цілої низки статей про творчість видатних музикантів, співаків, письменників, зокрема про М. Леонтовича, Г. Верьовку, І. Козловського, Д. Петриненко, М. Стельмаха та інших.
Поет помер 27 березня 2013 року. Похований у своєму рідному селі Требухів Броварського району Київської області.
Марія Примаченко
(1909-1997)
Марі́я Оксе́нтіївна Примаче́нко(Приймаченко) народилася 12 січня 1909року у, с. Болотня, нині Вишгородського району — українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва»; лауреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Заслужена діячка мистецтв УРСР, народна художниця України. Авторка понад 800 картин, 650 з яких зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ)[
Вважається неперевершеним митцем наївного народного стилю (примітивізму). У своїх роботах зображувала чарівних тварин, квіти та сюжети з селянського побуту. Протягом життя художниці її картини відвідали експозиції Всесвітньої виставки у Парижі, численних республіканських показів мистецтв, а також побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють в десятки тисяч доларів, проте все життя художниця прожила у скруті.
Марія Оксентіївна і її постать оповиті химерними загадками та таємницями.
Ось кілька цікавих фактів із її життя.
- Марія Примаченко однаково вправно малювала обома руками.
- Художниця була малоосвіченою: за її плечима усього чотири роки навчання. В підписах до картин вона практично не ставила розділових знаків і користувалась народною говіркою. Зі спогадів знайомих, вдома у Марії не було ні книг, ні газет.
- Щоб заробити грошей, Приймаченко шила оригінальні весільні сукні усій окрузі, щоправда цікавим методом: фасон і крій вона обирала «на око», а ножицями не користувалася – просто рвала тканину.
- Марія Оксентіївна мріяла зібрати митців і розмалювати будинки в містах: «…що за дива витворили б – цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей…».
- Мисткиня була дуже сувора і не любила гостей, однак до неї полюбляли приїжджати журналісти, художники, режисери. Як згадує художник Андрій Пушкарьов: «Мабуть, Марія цінувала просто Божий дар в кожній творчій людині».
- Марія Приймаченко також творила ілюстрації до книг. Зокрема, саме її малюнками прикрашені дитячі книги “Ой коники-сиваші” (1968), “Товче баба мак” (1970), “Журавель” (1970), “Чорногуз приймає душ” (1971).
- Син Федір й онуки Петро та Іван також стали художниками.
- Під час аварії на ЧАЕС художниця з сином майже потрапляли під 30-кілометрову зону евакуації. Їй радили покинути село, але вона з сином лишилася. І намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву.
Померла мисткиня 18 серпня 1997 року і похована у рідному селі.
Рейнгольд Глієр
(1875 -1956)
11 січня 1875 року в Києві народився Рейнгольд Моріцевич Глієр – композитор, педагог, диригент, просвітник, музично-громадський діяч. Він сприяв розширенню педагогічного репертуару для учнів виконавських факультетів, особливо в період роботи в Київській консерваторії. Автор багатьох статей. Борис Лятошинський, корифей української класичної музики, про Глієра писав: “Без будь-якого перебільшення можна сказати, що різнобічна і невтомна діяльність Глієра в Києві зіграла величезну роль в музичному житті міста”.
Творча спадщина Глієра – понад 130 романсів, чимало хорових творів, а також творів для вокальних ансамблів. Не менш активний композитор і в галузі оперної та симфонічної діяльності. Він написав три симфонії, кілька опер, балетів, музику до фільмів і драматичних спектаклів тощо.
Глієр також є автором ряду творів на українську тематику, зокрема ,це балет «Тарас Бульба» (1951–1952), симфонічна картина-балет «Запорожці» (1921), симфонічна поема «Заповіт» пам’яті Т. Шевченка (1939–1941), «Подражаніє Ієзекіїлю» (за віршем Т. Шевченка, 1918), музика до драматичних вистав «Іван Гус», «Гайдамаки» (1920) та містерії «Великий льох» (1919–1920) за поемами Т. Шевченка.
Помер композитор 23 червня 1956 року. Похований у Москві.
Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник