Випуск 1.
Міські вулиці — це не лише частина планування населеного пункту, а передусім жива історія, закарбована в назвах, забудові та людській пам’яті. Кожна з них формувалася під впливом свого часу, відображаючи соціальні, економічні й культурні процеси, що визначали розвиток того чи іншого населеного пункту. Для Ржищева, з його багатовіковою історією та багатокультурним середовищем, вулична топоніміка є особливо промовистим джерелом краєзнавчих знань. То ж ми починаємо розповідь про історію міських вулиць та їх назви.
Вона завжди була серцем Ржищева — центральною вулицею, де сходилися дороги і людські долі. Вона завжди була широкою — навіть тоді, коли ще не мала офіційної назви. Простягалася неквапливо, дихала вітрами з Дніпра і приймала на себе щоденний рух міського життя. Люди називали її просто — Широка, бо іншого слова й не потребувала: тут легко розходилися підводи, було завжди людно і гамірно.
Колись по обидва боки вулиці пролягали рови, через які були перекинуті вузькі дерев’яні місточки. По них люди переходили з мішками, кошиками й пакунками, несучи щоденний клопіт і новини. Дорога була вимощена бруківкою. Вздовж неї викладені цеглою тротуари, які вели аж до Свято – Троїцького храму. У свій час брати Швайгусти, власники чавунно-ливарного заводу, виділили не це великі кошти.
Широка для ржищівчан була центром торгівлі, зустрічей, «гешефтів». Тут стояли єврейські крамнички, пекарні, майстерні, ательє, салони, склади — прості, гомінкі, наповнені запахом тканин, шкіри , дерева й свіжого хліба. Здавалось, життя тут вирувало цілодобово.
Час змінив її ім’я. Із встановленням більшовицької влади, Широку переодягли у сувору ідеологічну назву — вулиця Леніна і поставили в центрі пам’ятник «великому вождю пролетаріату». Табличка стала іншою, але сама вулиця зберегла пам’ять про свої попередні кроки. Хоча зовні вона змінювалась – зникли місточки, бруківку вкрили асфальтом, зникли старі будівлі, а натомість з’являлися нові відповідно до вимог часу. Вулиця стала місцем, де проходили паради й демонстрації, тут гриміли духові оркестри, лунали гучні промови. Під радянськими гаслами тут так само люди йшли на роботу, діти поспішали до школи. Старі лавки під крислатими кленами зберігали затінок для короткого перепочинку у старому парку.
Змінився час, змінилася держава, змінилася і вулиця, яка отримала нове ім’я – Соборна. Назву, яка вшановує зусилля багатьох поколінь українців, що боролися за територіальну цілісність та незалежність України, назву яка стала символом повернення до історичних та духовних цінностей, символом єдності нашого народу.
Вулиця й нині залишається живою хронікою міста. Сьогодні на Соборній розміщені різноманітні міські дестинації – адміністративні будівлі, поліклініка, невеликі крамнички і супермаркети, кафе, житлові багатоквартирні будинки. На місці старого парку розкинувся сквер Трипільської культури , що увіковічнює нашу прадавню історію. А поряд – Алея Героїв, що віддали своє життя за можливість жити у суверенній мирній Україні .
Життя не зупиняється. Сьогодні так же людно і гамірно як і 100 років тому.
Сьогодні мапа Ржищева переживає своєрідне «велике прибирання». З неї зникають імена людей, які ніколи тут не бували й не дбали про нашу землю, а натомість повертається пам’ять про місцевих героїв, видатних українців, та славетне історичне минуле. Вулиці «прокидаються» від ідеологічного сну, повертаючи собі справжнє, українське обличчя.
Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник