Листопад
4 листопада 1935 року у с. Пії Миронівського( Обухівського) р-ну народився Михайло Полікарпович Крамар (1935-2008 рр.) – відомий український актор театру і кіно. Народний артист України.
7 листопада 1934 року у с. Потоки Миронівського( Обухівського) р-ну народився Григорій Дем’янович Зленко (1935-2015 рр.) – український письменник-публіцист, журналіст, літературо- і книгознавець, дослідник історії літературного та культурного життя України, бібліограф, краєзнавець-україніст, енциклопедист. Дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (з 2006 р.). Заслужений діяч мистецтв України.
8 листопада 1914 року у с. Півці Канівського повіту Київської губернії (Обухівський р-н) народився Іван Панасович Рябокляч(1914 – 1999 рр.) – український письменник, драматург, журналіст.
8 листопада 1869 року у м. Біла Церква народився Яциневич Яків Михайлович(1869-1945 рр.) – український композитор, диригент, фольклорист. автор великої кількості хорових обробок народних пісень та духовних хорових творів.
11 листопада 1913 року у м. Ржищеві Михайло Юрійович Шмушкевич (1913 -2003 рр.) – український письменник єврейського походження, член французького руху Опору проти фашизму в роки Другої світової війни.
13 листопада 1962 року у с. Жорнівка Святошинського (Фастівського) р-ну народилася Тетяна Іванівна Музиченко – майстриня художньої кераміки, педагог. Член Спілки майстрів народного мистецтва України з 1991 року та Національної спілки художників України з 1999 року.
14 листопада 1912 року у м. Обухові народився Андрій Самійлович Малишко(1912 – 1970 рр.) – відомий український поет, перекладач, літературний критик. Лауреат Шевченківської премії(1964 р.)
17 листопада 1936 року у с. Зеленьки Миронівського( Обухівського) р-ну народився Володимир Іванович Івченко – відомий український письменник, журналіст. Член Національної спілки журналістів України.
19 листопада 1885 року у с. Недра Київської губернії (нині Баришівський р-н) народився Михайло Костянтинович Висоцький(1885 – 1950 рр.) – відомий український актор театру і кіно. Народний артист України (1943 р.)
25 листопада 1838 року у м. Стеблів Богуславського повіту Київської губернії (Обухівський р-н) народився Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838 -1918 рр.) – відомий український письменник, перекладач, публіцист, літературний критик, лінгвіст, етнограф, фольклорист.
27 листопада 1879 року у с. Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії ( нині Броварський р-н Київської області) народився Григорій Авраамович Чупринка( Гриць Чупринка)(1879- 1921 рр.) – український поет, культурний, військовий і політичний діяч. Учасник боротьби за народовладдя на теренах Української Народної Республіки і боротьби за її самостійність.
29 листопада 1899 року у с. Щербанівка Київського повіту Київської губернії (Обухівський р-н) народився Григорій Михайлович Косинка, справжнє прізвище Стрілець(1899 -1934 рр.) – український письменник -новеліст, козак Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого, перекладач доби «Розстріляного відродження». Жертва сталінських репресій.
МИТЦІ, НАРОДЖЕНІ НА РЖИЩІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ
Михайло Полікарпович Крамар
Неперевершений актор театру і кіно. Його герої полюбилися і назавжди запам’яталися українському глядачеві. Кожна роль – неперевершена.
Народився актор у с. Пії Ржищівського(Обухівського) р-ну 4 листопада1935 року. Особливі акторські здібності у юнака проявилося ще в школі, коли він завзято грав у шкільному драматичному гуртку. Вже тоді Михайло дуже полюбився глядачам як у рідному селі, так і в районі. Ржищівчани згадують, що коли на районний огляд художньої самодіяльносіті приїжджала Піївська школа, то в залі яблуку не було де впасти – всі із захопленням чекали, коли з’явиться Крамар, а потім ще довго не відпускали його зі сцени. Це вже потім буде театральний інститут, театр ім. Івана Франка, роботи в кіно і всенародна любов і визнання.
Кожна роль у виконані актора була незабутня:
«Прощавайте, фараони!» – Онисько, «Королева бензоколонки» – водій, «Вій» – бурсак, «Максим Перепелиця» – кухар, «Дві сім’ї»(фільм -спектакль) та багато інших. Легендарним же у творчій біографії актора став фільм «Сватання на Гончарівці», де він неперевершено зіграв роль Стецька.
Кредо Крамара: «Нема маленьких ролей, а є великі актори». Колеги називали Михайла Полікарповича «суперпартнером», сонячною людиною талісманом театру».
Пішов актор з життя 26 серпня 2008 року після тривалої хвороби . Похований на Байковому цвинтарі.
Іван Панасович Рябокляч
Український письменник, драматург, журналіст. Член НСПУ. Народився 8 листопада 1914 року у мальовничому с. Півці Київського повіту Київської губернії, ( нині Ржищівська МОТГ,Обухівського р-ну Київської області) Після закінчення Ржищівського педагогічного технікуму ( 1933 р.) перебував на журналістській роботі на Донбасі , працював у газетах «Артемовский рабочий», «Радянська Донеччина».
Іван Панасович – учасник Другої світової війни, воював на багатьох фронтах, мав тяжку контузію. У 1950-х — на поч. 1960-х рр. мешкав і працював у Черкасах, був членом обласного літературного об’єднання. Публікувався як прозаїк .
Вершина творчості митця — повість «Золототисячник», яка розповідає про повоєнну відбудову українського села, головними героями в ній виступають прості трудівники. Повість була дуже популярною серед читачів. За цей твір письменник був удостоєний Державної премії СРСР.
Іван Рябокляч – автор збірок оповідань «Жайворонки» (1957), «Чайки» (1960), «На білому коні» (1963), «Антонів гай» (1967); п’єс «На передньому краї», «Ігорьок», «Бранне поле», «Шляхи та стежки», «Жива вода», «Перша…» (про І. Котляревського), «Марія» (про Марію Заньковецьку). Ось як писав про цей твір режисер Львівського Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Федір Стригун: «Минулого року святкували сторіччя нашого театру. Я розмірковував над тим, яку виставу поставити до ювілею. І коли перебрав все, що написано в драматургії і прозі про Марію Костянтинівну, то зрозумів, що нічого кращого, ніж Іван Рябокляч, ніхто не створив». Кілька його оповідань було опубліковано на сторінках газети «Черкаська правда» («Таня», «Проліски» та ін.). Письменник також переклав українською мовою низку творів російських авторів. Помер Іван Панасович Рябокляч 1999 року.
Михайло Юрійович Шмушкевич
Наш земляк Михайло Юрійович Шмушкевич – український письменник- прозаїк єврейського походження. Народився 11 листопада 1913 року у м. Ржищеві у робітничій сім’ї. Закінчив місцеву семирічку, після чого переїхав до Києва. Працював слюсарем на металокомбінаті і одночасно навчався на робітничому факультеті Індустріального інституту. Потім влаштувався директором Київського дитбудинку № 11. Вступив на філологічний факультет Київського державного університету, тоді ж перейшов на роботу в газету «Київський піонер». В цей же час Шмушкевич починає писати. Перша повість для дітей та юнацтва «Кнопка» була надрукована у 1932 році. В перші дні німецько-радянської війни письменник був призваний на захист рідної землі. Воював спочатку старшим інструктором політвідділу, а з 1942 року став начальником військової розвідки. Не забуваючи майстерності пера, редагував дивізійну газету.
При виході радянських військ з київського оточення був поранений на березі Псла, після чого на тривалий час потрапив у військовий шпиталь. У травні 1942 р. під час нещасливої наступальної харківської операції вдруге був тяжко поранений і непритомним потрапив у полон, де пройшов усі кола пекла фашистських концтаборів. працюючи в кам’яних кар’єрах Рамельсбаха. Будучи одним із керівників антифашистського руху опору у Франції, брав участь в повстанні військовополонених, які 18 березня 1945 р. прорвалися в розташування американських військ. В кінці 1945 року був звільнений, але ще кілька місяців перебував у спецтаборі для перевірки колишніх військовополонених радянських офіцерів. Після звільнення повернувся до Києва, де працював у молодіжній пресі.
Від 1948 року радянська влада починає цькувати українських та єврейських літераторів, звинувачуючи їх у націоналізмі. Почалися арешти. Дана участь не оминула і М.Ю.Шмушкевича. 19 травня 1949 року митець потрапив під підозру за неправдивим звинуваченням у шпигунстві на користь американської розвідки і був заарештований . А в березні1950 року засуджений за ст.54-1б(зрада Батьківщини)КК УРСР на 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах особливого режиму. Під час багатомісячного перебування у тюремній камері у колишнього вояка відкрились старі рани. Прикутий до ліжка , він відбував покарання в Абезькому інвалідному таборі(Комі АРСР).19 березня 1955року за рішенням військової прокуратури СРСР був звільнений як безвинно репресований. У творчому доробку письменника чимало творів. Михайло Шмушкевич — автор романів «Солнце не угасает» (1958), «Йду на сближение» (1974), «Теплая осень» (1977), «Аутодафе на Соборной» (1983), «Совесть» (1984), а також повістей: «Два Гавроша» (1962), «Испьітание» (1964), «Именем закона», «Солов’їний гай» (1966), «Подвиг генерала» (1977), «Я вас жду» (1980) та кількох збірок оповідань. М. Шмушкевич здійснював і літературні записи: книги – « Дорожче за життя»(1987); «Алмази шліфуються»(1961) (автор Т.М. Шашло),документальна повість «Останній постріл» (1970) (автор З. Слюсаренко, генерал-лейтенант танкових військ), книга « Коли любиш…»(1963) (автор О. Гординська, учасниця оборони Києва, партизанка) та інші.
Помер письменник у 2002 році.
ФУНДАТОР УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ МУЗИКИ ІЗ БІЛОЇ ЦЕРКВИ
Яків Михайлович Яциневич народився 8 листопада 1869 року у Білій Церкві в родині священника, навчався у Київській Софійській духовній школі, згодом закінчив Київську духовну семінарію, співав у митрополичому хорі . Ще в часи навчання отримав посаду помічника регента хору Михайлівського собору, що вважався тоді одним з кращих хорових колективів Києва, а з 1890-го – регента. На початку 1890-х років познайомився з Миколою Лисенком, який стає його вчителем, навчається у в музично-драматичній школі Станіслава Блуменфельда, яка діяла в Києві в 1894-1903 роках. Певний час керував хором Київського університету, був членом товариства “Київський Боян”, організованого Лисенком, і вів активну концертну діяльність.
У часи української держави Яциневич брав активну участь у створенні Української Православної Автокефальної Церкви. Саме тоді, в 1918 році, було вирішено, що церковні піснеспіви УАПЦ варто створювати на основі національних рис українського співу та на основі текстів українською мовою, а не московським різновидом старослов’янської, як це й досі прийнято в церквах московського патріархату. Поряд з Кирилом Стеценком і Миколою Леонтовичем, Яків Яциневич стає автором однієї з першим українських літургій. Ним створено близько 200 обробок народних пісень
Окрім хорових творів, Яків Михайлович писав також вокальні твори та створив симфонію «1905», ораторію «Скорботна мати»(на слова П. Тичини) На жаль, немає жодної інформації про виконання симфонії, що була дуже схожа на однойменний твір відомого російського композитора Дмитра Шостаковича, написаний ним набагато пізніше. Було б надзвичайно цікаво їх порівняти .
Митець був тісно пов’язаний із церковним життям, через це у радянські часи композитор не міг розраховувати на широке визнання. Перша посада, на якій працював Яциневич у часи більшовицької окупації іменувалася як “інструктор Всеукраїнського музичного комітету Наркомосу”. У 1920-х рр. Яциневич певний час вчителював по селах Київщини, у 1925-1930 керував капелою “Співочого товариства імені Миколи Лисенка” в Одесі.
У 1929 році радянська влада остаточно вирішила оголосити війну “опіуму для народу”, а разом з “опіумом” – заборонити й всі духовні твори, зокрема і Якова Яциневича.
Про останні роки життя Яциневича відомо дуже мало. Відомо лише, що в 1935-1940 роках Яциневич працював у Запоріжжі піаністом-концертмейстером при так званій “культурній базі” Дніпрогесу. У роки Другої світової війни – на посаді керівника Адигейського ансамблю пісні та танцю в Майкопі. Останнім місцем його роботи стала охорона колгоспного саду в далекому Краснодарському краї, де він і помер 25 квітня 1945 року.
Відродження творів Яциневича розпочинається лише напередодні проголошення незалежності України. Так, у 1989 році Чоловіча хорова капела України імені Ревуцького виконує його колядки та щедрівки (художній керівник – Богдан Антків), у 1995 його хори “Єрусалимські дзвони” та концерт “Христос Воскрес” записує хор “Хрещатик” (художній керівник – Лариса Бухонська), а в 2006-му компакт-диск із його Літургією записує хор “Київ” (художній керівник – Микола Гобдич).
Згодом “Єрусалимські дзвони”, а також “Ой, сусідко-сусідко” стають найбільш виконуваними творами композитора. Ці твори можна поставити поруч із такими шедеврами Леонтовича, як «Щедрик» і «Дударик». Власне Яциневич був старшим за Леонтовича приблизно на 8 років, проте його твори видаються якоюсь мірою навіть модерновішими, ніж Леонтовича.
Отже, ім’я незаслужено забутого нашого земляка разом із його музичними шедеврами знову повертається до українських слухачів, а його духовні твори знову зазвучали в українських храмах.
Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник