Повінь на Солов’їній
Історія однієї світлини
Застигла мить, якій понад століття… Стара світлина, яка переносить нас у весняний Ржищів початку XX століття. Тієї пори, коли вулиця Солов’їна взяла у свої обійми стрімкі потоки талих вод, що з гуркотом котилися з високих ржищівських пагорбів та навколишніх ярів і доходили іноді до центру міста.
На фоні водної стихії стоїть білостінна українська хата (її пам’ятають старожили , знаходилась вона на розі вулиці, біля старого козацького хреста). Вона здається острівцем спокою серед весняного розливу, що повністю поглинув подвір’я, город та садок. Прямо з води визирають столик та лавки, біля яких зібралася місцева молодь на «на вулицю погулять». Можливо, фото було зроблене у святковий день або ж спеціально — «на пам’ять» про незвичайну подію.
На передньому плані — три дівчини у традиційних українських строях. Дівчата стоять босоніж у холодній воді, наче річкові німфи. Їхні білосніжні, густо розшиті автентичними візерунками сорочки та фартухи контрастують із темною, каламутною водою.
Серед них — білява дівчина у барвистих стрічках, – Поля Захарченко (Бабенко). Її погляд прямий і спокійний — у ньому відчувається та особлива гідність, що передавалася українцям з покоління в покоління.
Поруч із дівчатами — юнак, який присів збоку на затоплену лавку, та чоловік, що впевнено тримає в руках довгу жердину. Для них велика вода є звичною стихією.
Ця світлина збереглася до наших днів завдяки доньці Пелагеї Захарченко (Бабенко) — Світлані Стецюрі, яка передала родинний скарб до музею.
Це фото — не просто хроніка паводку. Дивлячись на цих молодих людей, які з легкою усмішкою стоять посеред стихії у своїх найкращих вишиванках, розумієш: наш народ неможливо зламати жодними негараздами. Вода приходить і йде, лишаючи по собі вологу глину, але коріння, що тримає нас на цій землі, і краса, яку ми плекаємо в собі, залишаються вічними. Це і є наш генетичний код — зустрічати будь-яку бурю з гордо піднятою головою та вірою у нову весну.
Друзі, а чи зберігаються у ваших родинних альбомах старі світлини Ржищева? Принесіть їх до музею і поділіться своїми спогадами. Адже кожне таке фото — це безцінна сторінка нашої спільної історії, яку ми маємо зберегти разом.
Ст. науковий співробітник – Л. М. Бабенко.