Історія однієї світлини: Жіночність крізь десятиліття
У кожному старому сімейному альбомі є знімки, які здатні зупинити час. Чорно-білі, трохи потерті по краях, але дивовижно живі. Сьогодні в межах нашого проєкту #ІсторіяОднієїСвітлини кадр, від якого буквально віє прохолодою річкового вітру та безтурботністю. Ми заглядаємо у бунтарські, стильні та романтичні 70-ті роки ХХ століття.
У фондах музею зберігається чимала колекція фотографій місцевого позаштатного фотокореспондента газети «Ржищів» В’ячеслава Івановича Олефіренка, нашого земляка, що народився і проживав в нашому місті.
Ржищівчани згадують його на велосипеді в військовому плащі з капором і прорізами для рук, в штанях, калоші яких прихоплені прищепками для білизни, з фотоапаратом «Фед» у футлярі, що завжди висів на шиї, і з незмінною посмішкою.
В’ячеслав Іванович — ветеран та учасник бойових дій Другої світової війни. Свій фронтовий шлях розпочинав на посаді командира кулеметного взводу. За проявлену мужність, вміле керівництво підрозділами та бойові заслуги неодноразово просувався по службі, завершивши війну у старшому офіцерському званні майора. Нагороджений численними бойовими орденами та медалями.
В’ячеслав Іванович здобув педагогічну освіту, працював учителем у довколишніх селах, а потім-завучем початкової школи в с. Юшки. Надалі трапилась вакансія вчителя історії в Ржищівській школі (теперішньому опорному закладі освіти “Ржищівська гімназія “Гармонія”) та Ржищівському будівельному технікумі, нині фаховому коледжі будівництва та економіки.
Та саме у фотографії він знайшов не просто хобі, а справу якій присвятив душу і час. У кожному кадрі він прагнув побачити особливе – красу рідного міста, неповторність миті, емоції людей та деталі, які часто залишаються непоміченими. Його світлини – це своєрідний літопис життя середини ХХ ст, створений через любов до фотографії. Він умів передавати природність і невимушеність своїх героїв, часто фотографуючи їх на тлі мальовничих краєвидів Дніпра. Завдяки його пристрасті до фотографії та альтруїзму, місто отримало унікальний історичний фотоархів, який детально відображає життя та вигляд Ржищева середини XX століття.
Сьогодні в проєкті «Історія однієї світлини» фото автора зафіксоване у 1969 році з підписом на звороті «Закохані в красоту Дніпра». Ця світлина — яскравий приклад того, як особисті архівні кадри здатні передати справжнє «живе» минуле, яке ніколи не потрапляло на сторінки офіційних радянських хронік.
Простий, але глибокий напис на звороті відкриває нам не просто зафіксований момент, а справжню філософію дозвілля тогочасних людей. Дніпро для них був не просто географічним об’єктом, а джерелом естетичного натхнення, місцем сили та романтики.
На фотографії три молоді жінки, які сидять на березі Дніпра. На задньому плані видно знайому нам Іван-гору, яка є історичною пам’яткою нашого міста. Світлина передає невимушену атмосферу відпочинку та молодості.
Річка за їхніми спинами — наче символ самого життя, яке стрімко несеться вперед. Вони залишили свій щасливий момент на цьому березі, а фотограф зафіксував його для нас.
Окремої уваги заслуговує одяг молодих жінок. Легкі літні сукні, стримані фасони, прості силуети й акуратні зачіски відображають тогочасну моду та повсякденний стиль молоді. До речі, на початку 1960-х років у жінок модним став вузький силует одягу з підкресленою талією, з довжиною нижче колін, тому вбрання дівчат виглядає невимушено й водночас елегантно.
Ми не знаємо їх імен та прізвищ. Якщо Ви впізнаєте їх на світлині, прокоментуйте допис.
Попри те, що знімок чорно-білий, він випромінює особливу естетику часу.
Одяг героїнь фотографії є цінним етнографічним свідченням того часу.
Коли детально розглядаєш світлину погляд мимоволі зупиняється на жінці ліворуч . Вона одягнена в сукню прямого фасону з глибоким квадратним вирізом, яка тримається на широких бретелях. У цій сукні вгадувався дух часу — улюблена молоддю мода на мінімалізм, де вишуканість поєднувалася зі щоденною зручністю. Кілька ниток намиста на грудях та тендітна квітка у зачісці додають її стриманому вбранню теплого, зворушливого затишку.
Придивіться до жінки по центру. Серед усього товариства подруг її образ здавався найстриманішим і найурівноваженішим. Він поєднує елементи повсякденної елегантності та ділового стилю, так званий стиль «сафарі» або «спортивний шик». У той час подібні костюми часто шилися зі щільного льону, бавовни чи кримплену і вважалося ознакою гарного смаку.
Стиль жінки праворуч- це лаконічний модернізм з елементами романтизму. На шиї видно витончене коротке намисто, а волосся зібране та об’ємне. Одягнена в сукню-футляр, адже це культовий фасон десятиліття!
За цим невимушеним кадром ховається ціле життя. Про що вони мріяли в ту секунду, коли клацнув затвор камери? Яку музику слухали на програвачах? Які книжки обговорювали за кавою? Що саме привело сюди цих молодих, стильних жінок? Можливо, це була довгоочікувана неділя — єдиний вихідний, коли можна вдягти легкі літні вбрання і втекти від міської метушні ближче до води. Або це теплий літній вечір після лекцій чи зміни на роботі, коли розмови не вщухають, а сонце повільно сідає за дніпровські кручі.
Вони ще не знають, як складеться їхнє майбутнє, але зараз вони молоді, красиві та абсолютно вільні у своєму моменті.
Цей знімок — не просто фіксація минулого. Це місток між поколіннями, який нагадує: краса, молодість та надія ніколи не виходять із моди.
А які фотографії 60-х років зберігаються у ваших родинних архівах? Чи впізнаєте ви на них своїх мамусь чи бабусь такими юними й натхненними? Поділіться своїми історіями з музейниками!
Зінаїда МАРТИНЮК, головний зберігач фондів