Дичко Руслан Григорович
(1981 – 2022 р.р.)
Народився Руслан Григорович в с. Півці Кагарлицького р-ну (нині Обухівського р-ну) Київської області у 1981 році. Мати Дичко Ніна Іванівна. Батько Дичко Григорій Гнатович.
Закінчив 9 класів Півецької ЗОШ І – ІІ ст. З 1996 по 2000 роки навчався у Ржищівському гуманітарному фаховому коледжі.
Як згадує про Руслана Людмила Карпенко, на той час викладач Ржищівського педагогічного училища: «Його риси характеру, які відразу впадали у вічі: самостійність, домінантність, наполегливість, організаторські здібності, соціальний інтелект, чуйність та емпатія».
Руслан був активним у суспільному житті, займав активну громадянську позицію. Учасник Революції Гідності. Залишився живим після зіткнення з «беркутівцями».
Виявляв велике бажання піти воювати на Донеччину, в АТО. Оббивав пороги райвійськомату. У відповідь чув – «Відмовлено за станом здоров’я».
З перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну вступив у ряди добровольчого формування в рідному с. Півці, а згодом пішов служити в добровольчий український легіон.
29 березня 2022 року Руслан Григорович був мобілізований до лав ЗСУ. Служив розвідником та давав відсіч ворогові у складі стрілецького взводу запасної роти військової частини А 4790. Мав позивний «Дикий».
Нашу українську арту заслужено називають богами війни. Саме вони палять колони та скупчення рашистів на ближніх підходах, максимально проріджуючи ряди орків. За щоденними відео техніки, яка палає та розкиданого по полях особового складу ворожої армії стоїть важка робота розвідки. Вона виявляє цілі, спостерігає за ними і в реальному часі корегує вогонь артилерії.Ці люди мало кому відомі, однак саме вони ще затемно виїжджають на «нуль» або «сіру зону», облаштовують приховану позицію, визначають місця скупчення окупантів, відстежують їх переміщення і дають чіткі координати попри роботу ворожої артилерії і ворожих снайперів. Через близькість контакту розвідка, на жаль, зазнає втрат в особовому складі, техніці та засобах спостереження.
Світлин Руслана із сімейного архіву не так і багато. Як зазначає сестра Людмила: «Русік завжди був поза кадром…»
11 червня 2022 року обірвалося життя Руслана Григоровича Дичка, який разом з товаришами повертався з чергового бойового завдання. А йому ж було тільки 40 років. Автомобіль, на якому повертались розвідники, підірвався на міні. З ним загинув і його товариш, двоє інших, що сиділи попереду – були поранені, але залишилися живими.
Поховали героя 17 червня 2022 року в рідному селі на місцевому кладовищі.