Квітень
2 квітня 1905 року у с. Пирогово Київського повіту. Київської губернії народився Серж Лифар (1905-1986) – всесвітньовідомий артист балету, балетмейстер,теоретик танцю, один з найвидатніших танцівників ХХ століття
2 квітня – 66 рокiв вiд дня народження Кулиняка Данила Івановича (1948) − українського поета, прозаїка.
Лауреат премій “Золоте перо” та “Незалежність”.
Член Національної спілки журналістів України, отримав медаль “Заслужений журналіст України”. Живе і творить у м.Ірпінь.
7 квітня 1925 року- народився Василь Олександрович Тищенко(1925 – 2006) –заслужений артист України, професор музики, диригент, наш земляк.
11 квітня 1914 року в м. Києві народився Зенькович Георгій Володимирович – український архітектор, кандидат архітектури(1950), член Національної спілки архітекторів України.
17 квітня1952 року в м. Біла Церква народилася Касавіна Олена Борисівна відома українська аніматорка, художниця, сценаристка. Членкиня Національної спілки кінематографістів України. Членкиня міжнародної асоціації аніматорів «Асіфа», лауреатка багатьох міжнародних премій. Вона як художник-аніматор створила такі фільми: «Як Петро П’яточкін слоників рахував»(1984), «Лікар Айболить»(1984 -1985р.;4, 5, 7 серії), «Острів скарбів»(1988), «Енеїда»(1991) та ін..
18 квітня -111 рокiв вiд дня народження Титаренко Надії Калістратівни (1903-1976) −української актриси. Заслужена артистка УРСР (1946). Народилася у с.Македони Миронівського району( нині Обухівського)
20 квітня 1914 року у с. Пії Миронівського(Обухівського) районународився Новицький Олекса Миколайович (1914 – 1992) – поет- пісняр, журналіст, перекладач. Член Національної спілки письменників України.
25квітня 1849 року у с. Дударі Миронівського(Обухівського)району народився Габель Станіслав Іванович(1849 – 1924) – оперний співак, піаніст, вокальний педагог,композитор, режисер, заслужений артист Республіки.
З музикою в душі
Василь Олександрович Тищенко
Ржищівська земля! Багато талантів ти благословила на життя і на творчість. Це відомі письменники, художники, актори, композитори, режисери: Л. Костенко, І. – В. Задорожний, О. Ган, В. Сидорук . О. Горбенко, М.Шмушкевич, М. Крамар, О.Кошиць, В. Денисенко та багато ін..
Серед них ще один наш земляк, заслужений артист України, диригент, композитор, професор музики Василь Олександрович Тищенко.
Народився він навесні, коли квітнуть первоцвіти, на велике православне свято Благовіщення 7 квітня(25березня за новим юліанським календарем) 1925 року в с. Халча в селянській родині, яка вирізнялася набожністю. Мати – Єлизавета Кіндратівна, виховувалась в монастирі, батько – Олександр Степанович працював регентом церковного хору в сусідському с. Зікрачі. Безперечно, любов до прекрасного світу музики і талант хормейстра заклались у Василя Олександровича ще з дитинства. Та це і не дивно, бо він зростав у світі музики: колискові, народні пісні, духовні твори.
У 1931 році родина Тищенків оселилася у Ржищеві. Жили в сторожці, яка стояла на подвір’ї Свято – Троїцького храму. Батьки працювали в церкві регентами. Від голоду 1932 – 1933 р.р. помер батько. Мати працювала регентом у церкві вже сама. Загалом подружжя Тищенків пропрацювало регентами у Ржищівському Свято – Троїцькому храмі більш як півстоліття – 53 роки.
З 1933 по 1941 р.р. Василь Тищенко навчався у Ржищівській середній школі в одному класі з Олегом Кошовим. Товаришували.
У 1941 році після закінчення школи перед Василем Олександровичем відкривався широкий шлях у нове життя. Та не судилося…Почалася війна.
У 1942 році з окупованого Ржищева фашисти повезли Василя інших молодих хлопців і дівчат у товарному вагоні до чужої країни на рабську працю. Спочатку був табір – розпридільник, потім – важка та виснажлива сільськогосподарська праця остарбайтера. Основною їжею була картопля.
Після звільнення з німецького ярма у 1945 – 1949 р.р. служив в армії Під час служби брав активну участь в художній самодіяльності – по іншому й не міг. Саме в цей час і розкрився його диригентський нахил.
Успішно закінчив спочатку Київське музичне училище, згодом Київську консерваторію. У 1951 році був зарахований у хор Київської опери. В театрі опери і балету ім Т.Г. Шевченка пропрацював понад 30 років. Був удостоєний звання «Заслужений артист України». З 1974 р. за сумісництвом працював викладачем в Київському університеті культури, де захистив дисертацію і отримав вчений ступінь професора.
За роки творчої праці в театрі В.О. Тищенко як хормейстер поставив 19 опер («Запорожець за Дунаєм», «Катерина» та ін.) Брав активну участь при постановці 75 інших опер.
Надійним другом і порадником, творчою музою протягом довгого подружнього життя була йому кохана дружина Любов Іванівна – артистка хору Київського театру опери та балету. Згодом їм за щире кохання Бог подарував сина Олександра (нині – це перший в Україні поп – роковий музикант, заслужений артист України, співак, аранжувальник, педагог музики). Приємно, що і внук, якого назвали теж Олександром, пішов слідами своїх рідних: закінчив Київську консерваторію, здобув спеціальність диригент – хормейстер, продовжив династію Тищенків, якій понад 200 років.
Після виходу на заслужений відпочинок В.О. Тищенко повернувся до Ржищева , поселився на Маківщині. Василь Олександрович став керівником академічного хору міського Будинку культури. За його керівництва академічний хор вивчив і проспівав на концертах близько 80 творів, брав участь у багатьох конкурсах.
Працював до останнього дня, мріяв, планував… Одного грудневого вечора 2006 року жорстока рука грабіжника – вбивці обірвала насичене працею, оповите прекрасною музикою і бажанням донести її людей, творче життя маестро.
Завідувач відділу з основного виду діяльності Ольга ГУДЗІЙ
Він підкорив Париж
Серж Лифар
Серж Лифар –– український балетний танцівник та хореограф, відомий як один із найвидатніших танцюристів XX століття.
Сергій Лифар народився 2 квітня 1905 року у передмісті Києва, в с. Пирогів, у родині помічника лісничого Трипільсько-Вітянського лісництва Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко родом із села Македони Канівського повіту Київської губернії( нині Обухівський р-н Київської обл..) Постать унікальна і легендарна. Його описували як танцівника неймовірної фізичної краси, наділеного дивовижною властивістю «сяючої присутності».
Він був не тільки видатним артистом балету, а й реформатором танцю, танцювальної техніки. Саме завдяки Лифарю балетна трупа французької національної Опери, яку він очолив у 1929-му – 24-річним, стала одним із провідних танцювальних колективів світу
Був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За 26 років роботи в Опері Лифар виховав одинадцять зірок балету.
У 65 років у нього проявився неабиякий хист художника. Власне, він малював і раніше: на театральних програмках, афішах, записках — олівцем, помадою, гримом. . Вже як художнику йому аплодували Канни, Монте-Карло та Венеція. На компліменти своїх іменитих друзів, які захоплювалися його творчістю, Лифар скромно відповідав: “Я не художник, я хореограф, який малює”. Великий танцівник пішов із життя у швейцарській Лозанні у віці 81 року. Кажуть, що незадовго до смерті він, відчуваючи, що йде, попросив принести йому букет білих лілій – як пам’ять про найулюбленішу свою партію принца Альберта з балету “Жізель”. Його внесок у французьку культуру високо оцінив Шарль де Голль, який розпорядився оформити йому офіційне громадянство та паспорт. Серж Лифар відмовився, заявивши: “Я ніколи не був і не буду французом, моя батьківщина – Україна”. До кінця життя(помер 1986 році) він залишався власником паспорта Нансена, тобто персоною, у якої немає громадянства.Одного разу, вже після звільнення з Гранд-Опери, Лифар прийшов до рідного театру у вишиванці й сказав: «Мрію повернутися в Україну. Проте вдома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції — забули». Втім, в середині 90-х про знаменитого хореографа і танцівника гучно заговорили й на Батьківщині, і продовжують говорити й сьогодні. . В 1994 році в Україні в пам’ять про відомого земляка був заснований Міжнародний конкурс артистів балету та хореографів імені Сержа Лифаря,який традиційно проходив під патронатом Всесвітньої Ради танцю Юнеско у Києві, а пізніше – у Донецьку, де демонстрували свій талант найталановитіші танцівники світу.
Підготувала ст. науковий співробітник Людмила Бабенко