Село Пилипівка, що на Київщині, розкинулось вздовж берега невеличкої річечки, яка голубою стрічкою плине по широкій долині серед берегів, з високим очеретом. Баба Одарка, одягнувши бавовняні панчохи (щоб п’явки не присмоктувались), стоячи у воді край берега, жала татарку. Я складала снопики у ряднини… Цим пахучим зіллям баба вистеляла долівку на Зелену Неділю.
Мене батьки щоліта привозили в село на свіже повітря і молоко «з пінкою».
Одного разу по обіді я спитала бабу про те, як вона познайомилася з дідом Микитою, як вони побралися. Баба Одарка дістала світлину, тримаючи в руках, задумалась. Потім долонею правої руки легенько провела по фото: чи то погладила, чи відкрила непомітну завісу, і почала свою розповідь.
«Мені 17 літ. Родина наша була багатодітною, семеро дітей, я найстарша. Не бідували. Була своя земля, хоч і небагато, старий вітряк. Щоб прожити – працювала вся родина. В церкву ходили щонеділі, у свята – обов’язково. Якось я стала помічати, що в церкві на мене хтось постійно дивиться. Прослідкувала. Це була жінка середніх років, красива, гарно одягнена. Цю жінку звали Оксана Новохацька. Одного разу вона підійшла до мене, спитала яке моє ім’я, розпитала про мою родину. Після цього випадку до мене почав залицятися Микита, син Новохацьких. Раніше на нього я й уваги не звертала: він багатий й на рік менший за мене. Наші зустрічі були не марними. Ми закохалися.
Перед весіллям моя майбутня свекруха дала синові гроші і ми з ним поїхали на ярмарок у Фастів. Микита купив мені дві вишиті стрічки і одну червону широку, коралове намисто в кільканадцять разків і чоботи. Я дуже раділа.
Повертаючись додому ми побачили вивіску «ФОТО». Микита запропонував зайти і зробити фотокартку на пам’ять. З внутрішнім трепетом ми, взявшись за руки, переступили поріг фотоательє»…
Як швидко летять роки… Відносилося мною коралове намисто, яке баба Одарка подарувала мені. В народі кажуть, що коралі не можна носити жінці після шістдесяти. Тож, розділивши порівну на двоє, я передала їх своїм онучкам разом із світлиною, як реліквію роду, як пам’ять про їхніх прапрапращурів бабу Одарку і діда Микиту.
Ольга ГУДЗІЙ, завідувавач відділом з основного виду діяльності