Історія однієї світлини
Людина створена для щастя, а споглядання красивих речей – це теж складова щастя.
О! Я уявляю, як ржищівчани, які виросли серед краси Дніпровських круч та запашних зелених садів, які розкинулися на пагорбах, любили спускатися в містечко…так люди старшого покоління ще й досі кажуть: – «Піду в містечко», щоб походити по базару, або по затишних маленьких крамничках купити щось красиве, а таких магазинів в центрі Ржищева було вдосталь, бо ще за царя «Горошка», а саме після реформи 1861року, це скасування кріпацтва, в місті інтенсивно розвиються товарно – грошові відносини і, як гриби після дощу, з’являються крамнички.
Українськими землями прокотилася Друга світова війна, люди поверталися до мирного життя. Недостатня кількість різнопрофільних магазинів у післявоєнні роки пояснювалася важливістю вирішення першочергових завдань забезпечення людей найнеобхіднішим – продуктами харчування, взуттям, одягом. У зв’язку з цим вже на початку 1950-х років почали відкриватися спеціалізовані магазини – «культторги». Також з’явилася можливість у збільшенні кількості працюючих магазинів у місті та в селі. Таким чином у Ржищеві відкрився магазин товарів культурного та спортивного спрямування в центрі міста.
Не всі можуть бути продавцями, але хто опанував цю професію, напевно були задоволені своєю роботою. Ось як на цій світлині бачимо двох усміхнених, красивих, охайно зі смаком одягнених ржищівчанок Редьку Зінаїду та Носос Нюру на фоні полиць магазину культоварів в місті Ржищеві. Світлина зроблена в 1957 році. Після ІІ світової війни минуло всього 12 років, люди потроху приходили в себе після страхіть військових дій, тяглися люди до прекрасного, хотіли оточувати себе красивими речами, бо полиці магазину, якщо ви придивитесь, заставлені гарними інтер`єрними прикрасами. Сьогодні такі порцелянові статуетки на аукціонах варті великих ставок.
Ми провели невеличке дослідження і з`ясували, що таких матросиків робили на Полонському фарфорому заводі з міста Полонне Хмельницькоі області, який заснував фабрикант М. Шапіро в 1889 році. Після утвердження радянської влади на Полонщині завод було націоналізовано та включено до тресту «Укрпромпорцеляна». Після відбудови заводу в 1923 році відновлено виготовлення санітарного фаянсу. У 1940 році потужність заводу сягнула 7 млн штук виробів. Під час Другої світової війни заводські приміщення були зруйновані. Після визволення району від німецьких загарбників завод відновив роботу. У 1947 році виробництво продукції сягнуло довоєнного рівня.
А он той милий гусачок потрапив до Ржищева з Городницького порцелянового заводу, який теж має давню історію, а саме у поселенні Городниця Новоград-Волинського повіту Волинської губернії було побудовано Йосипом Клеменсом, князем Чорторийськими в 1799 році. Після Жовтневого перевороту 1917 року продовжував виготовляти посуд на традиційних засадах. Згодом підприємство було націоналізоване, під час радянсько-української війни завод простоював, але після завершення бойових дій разом із іншими підприємствами скляної й порцеляно-фаянсової промисловості був переданий під керівництво Головного комітету скляно-порцелянової промисловості ВСНГ, був відновлений і відновив роботу під назвою Городницький порцеляновий завод імені Комінтерну.
А на нижніх полицях теж не менш раритетні і колекційні іграшки, навіть по товару видно, що Ржищів не був десь на околицях цивілізації. А може хтось і згадає такі транзистори, які будили всіх вранці, розповідаючи як гарно жити в країні совітів, які всі рівні мають права…. та при цьому людям із сіл не давали паспортів і тримали за рабів. Але то таке…
Щоб покупці могли повніше ознайомитися з наявними на продажі товарами і не запитувати ціни в продавця, на фото зображені цінники на кожен товар. Оплата передавалась продавцю, який упаковував товар та видавав покупку. Наш Ржищівський культмаг, за розповідями старожилів був розташований в центрі на місці міської ради, в тих ще старих єврейських магазинчиках, про які ходять місцеві легенди та байки про великі підвали та підземні ходи під Ржищевом, але то вже зовсім інша історія…
Ольга ІВАНЧУК, провідний зберігач фондів