Вересень
1 вересня 1955 року у м. Києві народився Олександр Михайлович Чорний (1955- 2017) – відомий український кінооператор. Лауреат Державної премії України ім. О. Довженка(1998р.) Член Національної спілки кінематографістів України .Ним було знято близько двох десятків художніх фільмів. Серед них- «Бухта смерті»(1991р.), «Москаль – чарівник»(1995р.), « Чорна рада»(2000р.), « Запорожець за Дунаєм»(2007р) та ін.
7 вересня 1875 року у м. Києві народився Олександр Михайлович Мурашко (1875 – 1919 рр.) – відомий український живописець, педагог, громадський діяч.
11 вересня 1946 року у м. Яготин народився Анатолій Дмитрович Криволап – український художник, майстер нефігуративного малярства та пейзажу. Член Національної спілки художників України(1990 р.), учасник артгурту «Живописний заповідник»(1991-1995) Лауреат Національної премії України ім. ім. Тараса Шевченка(2012 р.). Дійсний член Національної академії мистецтв України (2021р.)
12 вересня 1875 року у с. Ромашки Канівського повіту Київської губернії (Обухівський р-н) народився Олександр Антонович Кошиць(1875 –1944рр.) – хоровий диригент, композитор та етнограф, письменник- мемуарист, автор оркестрового аранжування пісні «Ще не вмерла Україна». Організатор і диригент Української республіканської капели (1919р.)
22 вересня 1934 року у с. Зікрачі Ржищівського ( Обухівського) району народився Борис Степанович Дегтярьов (1934 – 2023рр.) – художник-аматор, поет. Почесний член Національної спілки художників України.
25 вересня 1923 року у с. Малий Букрин Миронівського(Обухівського) району народився Петро Володимирович Гуріненко(1925 -2010) – відомий український прозаїк, член Національної спілки письменників України. Лауреат літературної премії ім. Андрія Головка.
29 вересня 1902 року у с. Довгалівське ( нині Троїцьке) Білоцерківського р-ну народився Федір Михайлович Бурлака(1902 -1972 рр.) – відомий письменник- прозаїк, член Спілки письменників України з 1940 року.
29 вересня 1956 року в м. Фастів народився Олександр Спиридонович Янчук – український режисер, продюсер, сценарист. Народний артист України. З 1 квітня 2014 року до березня 2024 року— директор Кіностудії ім. Олександра Довженка. З 2017 року по 2023 рік – голова НСКУ. Нагороджений орденом За заслуги ІІІ ступеня.
ОЛЕКСАНДР КОШИЦЬ: ІЗ ПІСНЕЮ ЧЕРЕЗ СВІТ
Олександр Кошиць – видатний диригент, який своїм талантом підкорив Європу. Північна і Південна Америки аплодували українському митцю стоячи. Визнаний світовими критиками, увійшов до когорти найвпливовіших митців хорового виконавства першої половини ХХ століття. У період СРСР його ім’я було заборонено. Вважалося, що він націоналіст, який веде антирадянську агітацію українською народною піснею.
Народився Олександр Антонович 12 вересня 1875 року в селі Ромашки на Київщині. Батько Антоній Ігнатович – священник, мати Євдокія Михайлівна належала до роду Маяковських.
Навчався митець в Богуславській бурсі, яку закінчив у 1890 році. Співав у хорі спершу сопрано, а потім тенором. Вперше в житті почув Бортнянського концерти, і вони зостались в душі навіки, як і богуславська чудова природа. Почав тихенько компонувати”. Ще шість років провів у класах Київської духовної семінарії. І хоча Кошиць вчився добре, та на випускному іспиті провалився на “догматиці”. Це перекреслило його вступ до академії. Хоча він і міг вступити в університет на філологічний, та його вабило саме до Києва і саме в академію. Адже там був прекрасний церковний хор, і вже тоді йому мріялося його очолити. Та не судилося, прийшлося вертати до села й ставати до вчителювання. За шість років Олександр пересклав усі іспити й зумів вступити до Київської духовної академії. І мрія здійснилася – за два роки Кошиць очолив хор. Після Академії Кошиць знову повернувся в село. Згодом вчителював у жіночій Духовній школі у Ставрополі та на Кавказі, був лектором історії у Ставропільськім учительськім інституті. Там же виступав з концертами, створивши хор. За ці виступи вони ледь не потрапили до жандармівських лап за “українофільство. ”Композитор Микола Лисенко порадив молодому музиканту помандрувати станицями Кубані, щоб зібрати місцевий фольклор, особливо козацькі пісні, які збереглися в пам’яті місцевих жителів. Записав безліч матеріалу, впорядкував 500 пісень і віддав Кубанському обласному управлінню, одержав за це Золоту медаль на Кубанській етнографічній виставці В 1909 році Кошиця запросили керувати Хором студентів Київського університету Святого Володимира. З ним Олександр Антонович об’їздив усю Україну, це був один із найкращих колективів того часу. Микола Садовський, бачачи неймовірний талант митця, й собі запрошує Кошиця диригентом у театр. Там геніальний творець ставить опери “Утоплена”, “Різдвяна ніч”, “Енеїда” Миколи Лисенка; “Роксолана” Дмитра Січинського; “Сільська честь” П’єтро Масканьї; “Гальку” Станіслава Монюшка. Ставить оперети й пише музику до п’єс “Дай серцю волю, заведе в неволю” Марка Кропивницького, “Казка старого млина” Спиридона Черкасенка. У 1917 році Українська Центральна Рада обирає його музичним представником Театрального і Музичного Комітету, який пізніше перетворили на Музичний відділ Міністерства освіти України. За два роки Симон Петлюра доручив організувати в Києві Українську республіканську капелу (з 1919 – Український республіканський хор). Зібраний ансамбль на чолі з Кошицем виїхав на гастролі до Європи, потім Америки. Їхні виступи перевершили всі сподівання. Зали були набиті охочими послухати українські пісні, а критики не шкодували схвальних відгуків. “Не може бути кращої, досконалішої пропаганди для того, щоб дати світові пізнати українську націю. Вам заперечують існування Вашої нації, отже, Ваші співаки доводять світові, що ця нація має незрівнянно могутню і музичну душу”, – професор Сорбонни Шарль Сеньобос.
Шість років тривали гастролі хору, всюди їх виступи проводжали гучними оплесками, захопленням. Про Україну заговорили на обох американських континентах. Особливо слухачам полюбився наш український «Щедрик», який став відомим в усьому світі.
Починаючи із 1924 року Олександр Антонович мешкає у США та Канаді. Американці зацікавилися роботою геніального диригента. Його часто запрошували на радіо, він читав лекції про українську музичну культуру в Колумбійському університеті. Та попри величезний успіх, його серце рвалося до України: Кошиць хотів повернутися на Батьківщину, писав листи-прохання в СРСР, але заборона радянської влади була категоричною. В еміграції Кошиць долучився до розвитку та збереження української національно-музичної культури: читав лекції з теорії та історії музики на новостворених ним диригентсько-вчительських курсах. викладав історію української пісні та музики. Під час святкування сторіччя від дня народження Миколи Лисенка, Олександр Антонович, як його учень і близький товариш, об’їздив із доповідями про видатного українця частину східної Канади. 21 вересня 1944 року Олександр Кошиць пішов із життя. Похований видатний українець у мавзолеї вінніпезького цвинтаря “Ґлен Іден”.
Усе життя Кошиць присвятив розвитку і й зміцненню української культури. Завдяки йому українське мистецтво посіло визначне місце у світовій культурі. Відданий до останнього подиху рідній землі, вірно служив своєму народові.
ПЕТРО ГУРІНЕНКО – МАЙСТЕР УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ
Народився письменник 25 вересня 1923 року в селі Малий Букрин на Миронівщині. Навчався у Мелітополі, куди переїхали його батьки, а повну середню освіту здобув у місті Ходорів на Львівщині. Згодом митець напише: «Моя Вітчизна …починається із того придніпровського села, яке у війну було спалене дотла. Тут я зробив свої перші кроки по землі, увібрав у серце ніжність материнської колискової, почув напутні слова батька. З дитинства чомусь понад усе вкарбувалися в пам’ять весняні дні, коли цвітуть вишні. Вулиця, неначе снігом, укрита білим цвітом…З теплом згадую й просякнутий сонячним теплом Мелітополь, де пішов у перший клас і західноукраїнське містечко Ходорів…».
З початком німецько-радянської війни фронт Петро Гуріненко пішов добровольцем на фронт, хоч йому ще не виповнилося й вісімнадцяти. Служив на канонерському човні «Маркін» (Каспійська військова флотилія). У складі команди цього корабля охороняв Астраханський рейд. Також, як командир розвідувальної групи, воював на Брянському, I і II Прибалтійських, III Білоруському та на Ленінградському фронтах. Був нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня та бойовими медалями.
У повоєнний час закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Працював рахівником, головою райкомітету фізкультури і спорту, вчителем та директором в селах на Закарпатті, а також у редакціях газет «Закарпатська правда» та «Червоний прапор» (м. Рівне). Чотирнадцять років завідував редакцією прози видавництва «Радянський письменник».
Із 1974 року займав посаду секретаря правління Київської організації Спілки письменників України.
Друкуватись починав у 1949 році. Перший його великий прозовий твір – історична повість «Руська долина» (1954). Він також є автором романів «У серця своя пам’ять» (1970), «Життя одне» (1973), «Днів твоїх небагато» (1979), «Tabuia rusa» (1982), «Той чорний ранок » (1984), «Ти щастя обіцяла» (1989), «Дівчина з холодними очима» (1992). Повістей – «Альпійська айстра (1963)», «Дві доби мовчання » (1965). Збірок оповідань «Червона скеля» (1958) «Мала мати сина» (1961).
Ним створений сценарій до художнього фільму «У пастці » (1967 р., режисер О. Швачко, кіностудія ім. О. Довженка).
Нагороджений письменник орденом «Знак Пошани». Лауреат літературної премії ім. А. Головка Останнє прижиттєве двохтомне видання творів Петра Гуріненка вийшло друком у 1983 році.
Із життя митець пішов 30 квітня 2010 року. Похований у місті Ржищеві.
Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник