Жовтень
1 жовтня 1903 року у Києві народився Володимир Самійлович Горовиць (1903 – 1989 рр.) – видатний український та американський піаніст єврейського походження. Один з найвидатніших митців світової музики.
1 жовтня 1913 року у м. Біла Церква народився Олександр Михайлович Борщагівський(1913 – 2009 рр.) – один з провідних театральних критиків, драматург, відомий український письменник єврейського походження. За його книгою був знятий фільм «Три тополі на Плющисі». Кандидат філологічних наук.
6 жовтня 1902 року у м. Борисполі народився Сергій Йосипович Жигалко(1902 -1938 рр.) – український письменник- прозаїк. Член літературної спілки « Гарт». Репресований радянською владою по сфабрикованому звинуваченню і розстріляний у червні 1938 року.
6 жовтня 1857 року у Києві народився Сергій Іванович Святославський (1857 -1931 рр.)– відомий український маляр -пейзажист і карикатурист.
8 жовтня 1957 року у м. Біла Церква народилася Галина Віталіївна Невінчана – письменниця, журналістка, художниця, громадська діячка. Членкиня Національної спілки письменників України (2012 рік).
17 жовтня 1936 року у с. Теліжинці Тетіївського (Білоцерківського) району народився Іван Федорович Драч (1936 – 2018 рр.)- відомий український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, літературний критик, державний і громадський діяч. Член Нваціональної спілки письменників України. Перший голова Народного Руху України. Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006р) , кавалер ордена Ярослава Мудрого 3 – 5 ступенів, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка(1976р.)
25 жовтня 1908 року у м. Бровари народився Дмитро Іванович Чепурний(1908 – 1944 рр.) – український поет, драматург, журналіст. Один із представників «розстріляного відродження»
25 жовтня 1885 року у с. Сущани Кагарлицького( Обухівського) р-ну народився Карпо Дем’янович Трохименко – відомий український художник, мистецтвознавець, історик, педагог.Професор. Народний художник України. Лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка.
КОЖЕН ЙОГО КОНЦЕРТ – СЕНСАЦІЯ, ТРІУМФ
Володимир Горовиць – один із найвидатніших піаністів минулого століття. Йому аплодувала Европа й Америка, кожен концерт – сенсація, тріумф. Він не захотів повертатися з гастролей і за це більшовики згноїли його батька в сталінських таборах. Горовиць увійшов в історію як американський піаніст-віртуоз, хоча народився й виріс в Україні.
Володимир Самійлович з’явився на світ 1 жовтня 1903 року в Києві. Батько був відомим та заможним інженером, мати – піаністка. Саме вона прищепила своїм дітям любов до музики, окрім Володимира в родині було ще двоє синів й одна донька. Коли хлопчику виповнилося десять, мати відвела його до видатного викладача-піаніста Київського музичного училища Володимира Вацлавовича Пухальського. Горовиць поринув у чарівний світ музики .Єдина мрія хлопця – стати музикантом. По закінченню училища Володимир вступив до консерваторії імені П.І. Чайковського.
Під час буремних подій 1917 року родина Горовиців втратила свої статки. Володимиру довелося заробляти кошти сольними виступами. Але його ще не знали. Людей на концерти приходило мало, та й платили не стільки грошима, скільки продуктами. Проте зовсім скоро слава про віртуозного піаніста почала ширитися не тільки Україною, а й за її межами. Із 1922 року Горовиць активно гастролює, лише в Ленінграді піаніст відіграв понад 20 концертів.
У 1925 році Горовиць отримав дозвіл поїхати на навчання до Німеччини. Там він виступав із концертом Чайковського, але інтерпретував його по-своєму. Спочатку публіка не зрозуміла такої музики, надто експресивною була гра. Невдовзі піаніст поїхав до Гамбурга, де відіграв той самий концерт. Оплески заполонили зал, публіка була у захваті. На сольні виступи Горовиця майже неможливо було купити квитки. Музикант їде далі підкорювати Европу. Деякі виступи проходять настільки бурхливо, що публіку втихомирювала поліція. За кілька років Горовиць стає другим найвисокооплачуваним піаністом. Перше місце впевнено тримає кумир музиканта – Сергій Рахманінов.
Але тут з’явилися більшовики та стали вимагати повернення музиканта додому. Горовиць розумів, що дороги назад немає. А тому всіляко намагався відтягнути переїзд. На щастя його запросили на гастролі до США. Це була своєрідна втеча. Більшовики навіть привезли з собою батька Горовиця, щоб той вмовив сина вертати, але марно, Володимир подався за океан. Зрештою Самуїла за невиконане завдання відправили в ГУЛАГ.
12 січня 1928 року піаніст блискуче виступив у Карнегі-холі в Нью-Йорку. Далі – об’їздив із успіхом безліч міст США. В січні 1931 року Володимир давав концерт у Білому Домі. Наступні роки, живучи в США, Парижі і Швейцарії, Горовиць інтенсивно гастролює і записується. Число його концертів за рік сягає ста, а за кількістю випущених платівок він незабаром перевершує більшість сучасних піаністів. Його репертуар широкий і різноманітний.
У 1936 році через операцію та ускладнення після хірургічного втручання Володимир був змушений перервати концертну діяльність. Пауза змусила його по-новому поглянути на себе та свою музику:“Думаю, що як художник я за ці вимушені канікули виріс. У будь-якому разі в моїй музиці я відкрив багато нового”, – підкреслював піаніст.
Володимир Горовиць значно розширив свій діапазон. Із кінця 1940 років все частіше грає сонати Бетховена та цикли Шумана, мініатюри й великі твори Шопена, прагнучи знайти інше трактування музики великих композиторів, також збагачує нові програми сучасною музикою.
У перші роки після паузи піаніст невпинно дає концерти, виручені кошти відправляє на боротьбу з фашизмом. Після війни кар’єра стрімко злітає, проте в 1953 році музикант на 12 років залишає сцену. У нього розпочалася творча криза та депресія.
За рік піаніст почав потроху записуватися. Фірма Ар-Сі-Ей обладнала цілу студію в домі Горовиця. Одна за одною почали виходити платівки – сонати Бетховена, Скрябіна, Скарлатті, Клементі, рапсодії Ліста, твори Шуберта, Шумана, Мендельсона, Рахманінова.
9 травня 1965 року Горовиць тріумфально повертається на сцену з концертом у Карнегі-холі. Інтерес до його виступу був небачений, квитки розкупили за лічені години. Значною частиною авдиторії була молодь, яка ніколи не бачила його раніше, але для яких він був легендою.. Після цього виступу, Володимир Горовиць чотири роки поспіль гастролював із сольними концертами.
Напередодні свого 70-річчя чудовий майстер знову – втретє – повернувся до публіки. Відтоді він виступав, але не часто. Проте всі його концерти ставали сенсацією.
Останній концерт його прозвучав там, де Горовиця відкрив европейський слухач – в Гамбурзі.
5 листопада 1989 року Володимир Горовиць відійшов у засвіти. Йому було 86 років. Похований на Монументальному кладовищі в Мілані.
КАРПО ТРОХИМЕНКО – МАЙСТЕР УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ
Він належить до плеяди українських художників-реалістів старшого покоління, таких як Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Світлицький . Майстер жанрового, історичного та пейзажного живопису.
Карпо Дем’янович Трохименко народився 25 жовтня 1885 в селі Сущани на Київщині в родині сільського писаря. Перші уроки малювання отримав в ремісничій майстерні в Києві. Пізніше займався в художній школі українського живопису .
.
Здобував освіту у Київському художньому училищі
та в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.
З 1910 по 1916 Трохименко навчається в Петербурзькій Академії мистецтв, де його викладачем був М. Самокиш, видатний художник-баталіст і педагог. У 1915 році разом з іншими учнями Самокиша та зі своїм учителем виїжджав на Західний, а потім на Чорноморський і Кавказький фронти для виконання етюдів і замальовок.
Після закінчення академії Трохименко вирушив на Кавказький фронт рядовим лейб-гвардії. Перебуваючи в діючій армії, створив композиції, в яких відтворив бойові операції і побут простих солдат.
У 1918-1919 рр. працював у Києві в Комісії з охорони пам’яток старовини і мистецтва УНР. Викладав малювання у вищій залізничній школі. А у 1920-1923 вчив дітей малювати школі у своєму рідному селі Сущани.
Потім завідував трудовою школою в Кагарлику.
Пов’язане ім’я Карпа Дем’яновича і з нашим містом – у 1925-1926 роках митець працював вчителем у школі при Ржищівському цукровому заводі.
Потім викладачем у Київській індустріальній профшколі, пізніше – в Київському художньому технікумі.
А у 1933-1974 роках – у Київському художньому інституту, з 1938 року завідує кафедрою композиції і стає керівником майстерні батального та історичного живопису, отримує науковий ступінь професора.
Ще з 1918 року роботи Карпа Дем’яновича почали експонуватися на різноманітних художніх виставках: республіканських, всесоюзних, міжнародних. У 1968 році в Києві відбулася персональна виставка художника.
Митець створив серію композицій на батальні та історичні теми (“Допит полонених мадярських гусарів, (1916 р.); “Вечеря козаків на позиціях” (1917 р.); серія акварелей “Весна 1648 року” (1954 р.); “Григорій Сковорода”(1960—66 рр.); жанрові картини монументально-епічного характеру (“Кадри Дніпробуду” (1934 р.); “На будівництві Київської ГЕС” (1963 р.); ліричні пейзажі ( «Над Великим шляхом»(1925р.),”Краєвид Дніпра з Іван-гори” (1926 р.); цикл картин “Моя рідна Батьківщина” (1964—68 рр.); “Останнє проміння” (1967 р.); портрети (академіка М. Біляшівського, (1920 р.); художника О.Фоміна, (1938 р.) письменника О. Гончара та ін; натюрморти.
Він є автором багатьох живописних полотен, присвячених життю та творчості Т. Шевченка :”Шевченко і Енгельгардт”, (1939 р.); “Шевченко на Чернечій горі”, (1954 р.); “Катерина”, (1959 р.); “Т.Шевченко в Каневі”, (1961 р.).
Працював Карпо Дем’янович і у галузі монументально-декоративного мистецтва. Він є автором багатьох розвідок з історії українського мистецтва, методики викладання живопису.
Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1969).
Помер художник 1 жовтня 1979 року в Києві.
Роботи майстра знаходяться в художніх музеях, галереях і приватних колекціях в Україні та за її межами.
Односельці митця шанують і гордяться своїм видатним земляком. У його рідному селі Сущанах у музейній кімнаті зберігаються картини та особисті речі художника.
Людмила Бабенко, старший науковий співробітник