Ржищівські замальовки.
До Міжнародного Дня учителя – історія однієї світлини.
«З історії педагогічної освіти в Ржищеві»
Дуже часто, відкривши будь – який сайт інтернету, натрапляєш на статті педагогічного характеру. Можна багато дискутувати про сучасні педагогічні підходи до виховання, але стан педагогіки в Україні мене засмучує і наштовхує на невеселі висновки.
Та сьогодні мій допис не про це. Оскільки усе моє життя з дитинства пов’язане з діяльністю педагогічних закладів Ржищева – навчання в школі, навчання та викладання в Ржищівському гуманітарному коледжі (педучилищі) – я можу проаналізувати і порівняти підходи до реалізації навчально – виховної роботи закладів і їх результат. І зразу відмічу, що, не залежно від часів, умов, різних політик і матеріального стану результат – рівень освіти і розвитку вихованців – залежить від людей, які над цим працюють.
В моїй бібліотеці десь на полицях серед інших стоїть книжечка із написом «Все починається з учителя». І можуть зі мною посперечатися сучасні соціологи в плані значимості новітніх технологій, покладаючись на зміну пріоритетів серед форм і засобів навчання, я повністю погоджуюся з автором – все починається з учителя! Звичайно, базисною завжди залишається сім’я. І не може бути і мови про конкуренцію цих двох виховних факторів, бо у них абсолютно різні функції. Але перетворення учителя на раба і просто виконавця забаганок замовника – сім’ї – є непоправною помилкою, за яку буде розплачуватися і сама родина, і все суспільство.
Але ніколи не стане в позицію сліпого виконавця злочинних завдань людина, яка обрала собі свідомо і за покликанням високу і найважчу соціальну місію педагога. Не дидаскала, не т’ютора і не вихователя, а педагога.
Саме такими були мої викладачі, яким я завдячую і за рівень освіти, і за професіоналізм, і за життєву позицію. Основною альма – матер в своїй педагогічній кар’єрі я вважаю Ржищівське педагогічне училище, яке закінчила в 1978-му році.
Переді мною фото середини 70-их, зроблене після лінійки до свята «Останнього дзвоника». Це мої любимі шановні викладачі – покоління вчителів, які прийшли в педагогіку за покликанням і були професіоналами високого класу. Про кожного згадую з теплотою і любов’ю, з деким із них довелося працювати після інституту, але кожного розглядала, як величину, до якої навряд чи вдасться досягнути.
Літо, закінчення навчального року, усі зрілі, самодостатні, красиві і щасливі. У кожного своя нелегка життєва історія, але усіх об’єднує якесь внутрішнє світло, погляд через який видно неймовірну харизму і інтелект.
Перший ліворуч Гончаренко Іван Оксентійович. Пройшовши війну, залишився надзвичайно доброю і гуманною людиною. Дуже жалів студентів, знав, що більшість із них живуть на одну стипендію, тому кожному намагався допомогти. Під час написання підсумкових диктантів користувався своєю системою умовних знаків, які означали коми, тире, абзац… Багато років був завучем, і ота пунктуальність і акуратність в усьому проявлялася і у поведінці, в стриманості і веденні паперів навіть в похилому віці.
Сухих Антоніна Василівна закінчила інститут ім. Н. Крупської в Санкт-Петербурзі (тоді Ленінграді). Була чудовим мовником і прищеплювала нам культуру мовлення. Зверталася до студентів – в ті часи! – виключно на «ви» і була для нас зразком інтелігентності.
Гайдук Владлена Іллівна. Тільки з часом я зрозуміла, що зробила для нас Владлена Іллівна, знайомлячи з віковими пластами світової культури, залучаючи до читання. Я навіть уявити не могла, що можна до уроку просто прочитати хрестоматію або критику. Вона ніколи не підвищувала голос, але в погляді була така сила, що примушувала нас до ранку гортати сторінки чергового літературного твору.
Ольга Іванівна Остапенко – викладач психології. Мій класний керівник. Окрім навчання намагалася нам прищепити прагнення пізнавати світ. Наша поїздка по Прибалтиці за кошти профспілки відкрила справді казковий світ. Архітектурні стилі будівель пам’ятаю ще з тих екскурсій – готика, бароко, ренесанс – і, буваючи в різних містах, ловлю себе на тому, що шукаю в архітектурі відповідні ознаки і визначаю архітектурні стилі.
Гірник! Студенти, нагадайте мені ім’я! Викладач фізики. Він не був моїм учителем, але я, практично виросши в стінах закладу (мама працювала викладачем літератури) фіксувала різні нюанси. У викладачів чоловіків виділяла галантність. Якусь особливу стриманість, манеру носити піджак, звичку вставати, коли заходить жінка, і пропускати вперед у дверях. Працюючи на виробничому відділі він рідко заходив в учительську. І що характерно, я навіть не уявляю його сердитим – завжди стримана посмішка.
Наша Любов Орлова називали ми Шевельову Анастасію Семенівну. Викладач педагогіки, керівник педагогічної практики, керівник методоб’єднання , вона завжди була серед студентів по школах, в руках – розклад практики. Про перше знайомство із Ржищевом згадувала, що припливши пароплавом не зразу зрозуміла, де ж Ржищів? Це був кінець 40-их років. Кругом темінь і де не ступиш – то горбик, то ямка (дорога була бруківка). Коли закінчився радянський період педагогічної науки і на комісіях розглядали черговий закон «Про освіту» де відкидалося усе «старе» і пропонувалося «нове», Настя Семенівна з глибоким сумом промовила: «Невже я все життя обманювала студентів?!»І вже тоді, на зорі педагогічної кар’єри я зрозуміла, що в усьому є своє раціональне зерно і не потрібно сліпо вестися на вказівки некомпетентних чиновників.
Надія Ісаківна Кутова. Спокійна, врівноважена вона ніколи не спішила і також ніколи не підвищувала голос. Викладала мову у нас лише на першому курсі, бо була уже глибоко пенсійного віку – приблизно мого теперішнього. І я уявити не можу ні її, ні інших своїх викладачів у брюках чи сучасних курточках. Купити в магазинах одяг тоді було неможливо і вони шили його у місцевих кравчинь, про що ті завжди згадували з гордістю.
Шаленко Микола Гурійович. Приїхав з Лютіжа в тяжкий для педучилища період, коли хотіли заклад перевести в Богуслав, але завдяки клопотанням бувшого випускника контр – адмірала Петренка П. М. залишили з мінімальним учнівським і викладацьким складом. На посаді директора пропрацював більше 25-и років. При цьому прожив їх в напіврозваленій хатинці на території училища, під порогом якої ще в роки війни застряла авіаційна бомба. Це виявили уже в 80-их, коли почали будівництво нового корпусу. Ніколи ні за що не карав студентів, а коли траплялися якісь порушення, звертався до викладачів: «Не проводите, товариші, виховавчу роботу». Коли я, молодий спеціаліст, почала працювати , часто перед уроком мене чекав директор із синім зошитом під рукою. Сидів на уроці, кивав, і було видно, що отримує задоволення від процесу. На середині уроку тихенько вставав і зі словами «Працюйте, працюйте!» виходив.
Гажала Лариса Полікарпівна. Також приїхала у Ржищів в кінці 40-их років. Поки дійшла до педучилища, було вже темно. Але в приміщенні грав баян – ішли уроки музики. Перший, кого зустріла, був Горобець Іван Іванович. Виявилося – доля. Так і прожили разом усе життя. Лариса Полікарпівна була артистичною , закоханою в театр людиною. Саме вона організувала першу студентську театральну студію, яку з оваціями зустрічали в усіх селах і на сцені Ржищівського клубу. Вона могла з закритими очима цитувати на пам’ять твори українських класиків, чим викликала наше щире захоплення.
Надія Арсенівна Шаленко! Викладала хімію і географію. Від написання хімічних формул з дошки сипалася крейда. А фразу «Крейда, ну кругом ця крейда!» пам’ятають усі студенти. Здавати географію до неї ходили не менше 5 разів, але столиці усіх держав я пам’ятаю і досі. На педрадах за нею було завжди останнє слово – влучно, чітко, актуально. Надія Арсенівна господарським оком оглядала територію, корпуси, ділянки і сад, а коли студенти їздили на буряки чи на кукурудзу, завжди була з ними, навіть коли їхала не її група. Коваленко Лідія Семенівна за мого студентства уже була на пенсії, але по розмовах колег пам»ятаю, що кращого завуча бути просто не могло.
А Євдокія Юхимівна ( третя праворуч) викладала математику та теоретичні основи. Ту тригонометрію та алгебру розуміли кілька чоловік з групи, тому часто розмова протягом уроку велася з тими кількома, а усі інші просто зубрили.
Іще на фото є вчителі другої школи. Шоста праворуч Піскова Лідія Василівна. Колишня випускниця педучилища була дуже авторитетною учителькою, яку з вдячністю згадують випускники різних років.
Далеко не всі мої викладачі є на цьому фото. Але те, що саме вони стали зразком стилю, культури, еталоном вчителя, те, що кожен із них передав своїм студентам якусь родзинку, та зразок самовідданого служіння своєму обов»язку і вибраній професії це беззаперечно. Доземний уклін вам, мої вчителі та наставники. Саме завдяки вам в школи пішли тисячі спеціалістів, які і зараз тримають у своїх руках майбутнє України. Пишаюся тим, що моя донька , теж наша випускниця, четверте покоління вчителів в нашій родині!
З Професійним святом вас, дорогі колеги, випускники та студенти Ржищівського педучилища (з різними варіантами його назви). Миру нашій країні і щасливого майбутнього нашим дітям!
Світлана ЧМІЛЕНКО, старший науковий співробітник