«На берегах прадавньої ріки»

Споконвіку Дніпро – це не лише водна артерія, чудові краєвиди, шлях «із варяг в греки» – це годувальник, що давав їжу ще давнім трипільцям, це магніт, який міцно тримає більшу половину чоловічого (і не лише) населення, бо це –  риболовля!

Хто виріс серед степу, де відсутні водойми, ніколи не зрозуміє магії «вранішньої зорі» – коли на водній гладі видніється відблиск першого сонячного променя, коли серед тиші – сплеск, від якого кола по воді, а серце завмерло і десь упало…  Клює! Або, коли тягнеш сітку і по напрузі м’язів відчуваєш – є! А по тому, як водить і тягне за собою, ніби річковий «Метеор», щукенція чи сомище розумієш, що буде про що розповісти! І, зазвичай, соми у таких оповідачів по три метри, а щуки, як акули, а карасі такі, що можна ставити замість дзеркала. Одним словом – рибалки!

Ну, а смачнішої юшки, ніж зварена на вогні, на березі, а твердішої тарані, а жирніших копчених карасів, ніж у Ржищеві, – немає ніде! І, в яку б пору року не проходили чи не їхали по Червоному мосту люди, на ньому, як горобці на дроті, туляться і малі, і старі, та кожен з вудкою, та кожен із своїми секретами та байками, одним словом  – рибалки!

Професія рибалки є однією з найстародавніших, запотребованішої і шанованих професій у світі. Професійне свято рибалки офіційно було встановлено ще в 1968 році. В Україні, після розпаду СРСР, День рибалки був додатково закріплений Указом Президента України від 22 червня 1995 року за № 464/95 і досі носить свою назву. В 2022 році він припадає на 10 липня.

        Це свято не має обмежень за статтю чи віком  і часто об’єднує сім’ї.  Сьогодні ми вітаємо усіх, хто народився з вудкою в руках, хто не уявляє без Дніпра свого життя!  Рибалки – це своєрідне братство, та особливі вітання тим, для кого улюблена справа стала професією.

     Професійним рибальським кутком у Ржищеві був Крутий Вивіз. А човни – від простих довбанок до рибальських баркасів, а пізніше і «моторок» були майже в кожному дворі. Рибальськими були великі династії, і в кожного на Дніпрі був свій острів, своє місце, своя затока. І цей умовний поділ свято охоронявся, порушники або зайди суворо каралися. Ці неписані річні закони зберігаються і до сьогодні.

           Промисел приносив стабільні доходи, але був і одним із найнебезпечніших. Не одного рибалку поглинули води буремного Дніпра, чи затягли дніпрові вирви. Тому об’єднувалися вони спочатку в групи, а з 20-их років ХХ століття в артілі. Проте найбільшого розквіту рибальський промисел у Ржищеві набув за часів існування рибколгоспу під головуванням Б. С. Музиченка.

          Рибалки згадують, що раніше навіть осетр водився в Дніпрі, бестер, чехоня. А дачників часто лякали метрові вугрі, яких ті сприймали за річних зміїв. Цій рибі потрібна чиста проточна вода. А після створення штучних морів усе змінилося.

         На початку 2000-их років, коли почалося знищення колгоспів, розпайовування земель, цей процес не минув і багатого Ржищівського рибгоспу, що привело до повного його занепаду.

          Але не може в наддніпрянському Ржищеві занепасти рибацький промисел. Всі ржищівчани знають подружжя Сергія та Світлани Тріщунів, які з 2002 року організували ФОП «Тріщун». Прадід Сергія Степан жив у Старому і був потомственним рибалкою. Уся велика родина Тріщунів працювала в рибколгоспі, адже там було велике господарство – транспорт, столярний цех, майстерні. Після розпаювання саме Сергій вирішив продовжити прадідівську справу і організував своє рибне підприємство. Як ставали на ноги, яких зусиль і коштів це вартувало, скільки юридичних і бюрократичних перепон довелося подолати, Світлана та Сергій не розповідають. Але те, що Ржищів має діюче прибуткове підприємство, що налічує 10 човнів, де працює більше 20 чоловік, має рибний магазин, куди їдуть по свіжу рибу звідусюди  – це дуже приємний факт. Виробництво організоване за усіма санітарними нормами, а прилегла територія доглянута і прибрана. На місці звалища та чагарників підприємці розчистили і доглядають відпочинкову зону і пляж, на території троянди і чистота, по чому зразу видно добрих господарів.

Уже багато років Тріщуни дбають про зарибнення акваторії Дніпра. Щороку запускається біля 22 тисяч мальків.

  Сучасне забруднення Дніпра – проблема не лише рибалок. Порушення водного балансу, стояча вода, злив у Дніпро відходів призводять до загибелі риби, до бактеріологічних заражень. Та вирішуватися ці проблеми можуть не лише на державному рівні, а і кожним із нас, як робить це подружжя Тріщунів.

    Зі святом вас, рибалки Ржищівської ОТГ! Щедрих уловів, смачної юшки на берегах прадавньої ріки, під мирним небом України!

Старший науковий співробітник ЧМІЛЕНКО Світлана

Учасники заходу мали змогу долучитись до фотопроєкту «Купальська ніч», взяти участь в конкурсі «Вінок – оберіг», а разом з тим дізнатись про етимологію, обряди, вірування, символи і прикмети свята у проєкті «Етнографічні студії: Івана Купала».

7 липня в КЗ КОР «Ржищівський археолого – краєзнавчий музей» відбудуться заходи до свята Івана Купала:

Фотопроєкт «Купальська ніч» – 6:00

Народознавчі студії «Звичаї, вірування та обряди купальського свята» – 10:30

Тематичний майстер – клас «Купальська гостина» – 11:00

Тож запрошуємо долучитись до стародавніх традицій святкування!

*для участі у фотопроєкті з собою мати купальський вінок

Деталі за телефоном: (04573) 2-17-98

Так як і люди, держави мають своє «обличчя» – той певний образ, відмінний від інших, що складається з ландшафту, флори та архітектури. Змінюється час, модернізується життя, але  незмінними залишаються цінності за якими туристи впізнають ту чи іншу країну. Плин віків змінює обрис гір, руйнує архітектурні шедеври, змінює клімат. Але все так же символом Парижа є собор Парижської  Богоматері, Лондона – Вестмінстерське абатство та Тауерський міст, а Києва – свята Софія. І, чим старіша архітектурна пам’ятка, тим вона цінніша, тим більше потребує охорони і підтримки.

           Свято встановлене  «…на підтримку ініціативи архітекторів та містобудівників, їх творчих спілок, працівників проектних організацій і місцевих органів містобудування та архітектури…» згідно з Указом Президента України «Про День архітектури України» від 17 червня 1995 року 

          В Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва.

          Цього дня проводиться присудження і вручається Державна премія України в галузі архітектури.

         Архітектурне надбання України входить до складу  світової скарбниці шедеврів.  Серед  об’єктів,  які знаходяться на нашій території і входять до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО,  сім – архітектурні пам’ятки. Сюди відносяться:

Звісно, кожне місто може додати до цього список своїх пам’яток і цінностей. Є такі і в Ржищівській громаді.

        Шедевром, за яким впізнають Ржищів, який є місцем поклоніння і об’єктом гордості багатьох поколінь ржищівчан, є Свято – Троїцький храм.

        Клопотання до керівника церковного округу отця Григорія Леонтовича про будівництво нової церкви у Ржищеві подав місцевий батюшка отець Іоанн Семперович у 1856 році.    Побудувати церкву брався тодішній володар ржищівських земель поміщик Дзялинський в обмін на дозвіл будівництва дзвіниці костелу Святих Тринітаріїв. Але пізніше змінив своє рішення, виділивши на будівництво 5 тисяч рублів, 200 тисяч цегли і 10 чоловік робочих.

            Оскільки опікувалися цим будівництвом  і Київський генерал – губернатор Васильчиков, і святитель Філарет – митрополит Київський, бо саме до нього звертався Дзялинський по дозволи будівництва дзвіниці, то був створений спеціальний комітет, який керував будівництвом. Сам Філарет прибув до Ржищева, гостював у Дзялинських, побував у Ржищівському монастирі і дав дозвіл на будівництво (ржищівська гостинність є традиційною в усіх наших громадян).

           Для подальших робіт комітетом було укладено контракт з купцем Симоном Овчинніковим, який і повинен був вести будівництво.  За контрактом  потрібно було 12500 рублів. Невистачаючі кошти були зібрані ржищівськими прихожанами.

          Будівництво храму розпочалося 1 липня 1857 року.

Головним «маестро» будівництва є, звісно, архітектор. Таке будівництво, що велося з подачі і під контролем Митрополита київського, доручили головному єпархіальному архітектору Павлу Івановичу Спарро. Він народився в Петербурзі в родині американського віце – консула. Закінчивши Петербурзьку Академію мистецтв, Спарро приїхав до Києва як помічник відомого архітектора Вікентія Беретті. У 1840 – 1860 –их роках проектував  здебільшого монастирські споруди та церкви. Улюбленим архітектурним стилем Спарро було українське барокко.

     Грошей на будівництво не вистачило, і підрядчик Овчінніков завершив роботи  за власні кошти. Ржищівський батюшка Іоан Семперович ще не один рік виплачував  Овчіннікову борг, кошти на який збирали з ржищівського приходу.

       У січні 1859 року роботи були закінчені. А 18 жовтня 1860 року з великими урочистостями храм був освячений.

       Тут слід згадати про проблеми, пов’язані з переносом старої дерев’яної церкви на нове місце, що виникли після освячення. Хоча усі дозволи і були надані, та власники земель Дзялинські на виділення іще одного приходу  не погодилися, але взяли на себе будівництво оселі для священників.

        На 1868 рік прихожанами церкви були 2232 особи, а на 1917  – 7266!

        Побудований стараннями і за кошти  ржищівських прихожан та власників ржищівських земель католиків Дзялинських  храм є окрасою та сакральним місцем Ржищева і понині, має статус пам’ятки архітектури ХІХ століття.

        1 липня, в День архітектури в Україні, виповнюється 175 років з дня початку будівництва основного архітектурного об’єкта Ржищева. Класицизм з елементами барокко у баченні геніального Спарро – шедевр, сакральний центр, власність і гордість усіх ржищівчан, нарівні з Трипільським біноклем, є візитівкою Ржищева.

Світлана Чміленко, старший науковий співробітник

Дві молодіжні команди отримали карти локацій та перелік селфі – завдань і бліц – запитань. Разом з експертами та капітанами команд учасники мали змогу довідатися про туристичні дестинації, історичні будівлі, а також створити власний маршрут та зробити цікаві кадри.

Ми залюбки чекаємо на всіх охочих відвідувачів, тож слідкуйте за оновленнями! А про наші пригоди вже у фотозвіті!

#museumselfieday

У 2022 році Ржищів відзначає 871 рік з Дня заснування. Літочислення бере початок від першої писемної згадки про місто в Іпатіївському літописі за роком 1151. Хоча історія міста Ржищева налічує більше восьми з половиною віків, виявлено сліди більш давніх поселень, з яких власне, і починається заселення цього краю. Вона, як продемонстрували археологічні дослідження, починається майже 6000 років і тому має досить багато цікавих сторінок.

Вперше сліди поселень, які існували задовго до застосування Ржищева, було виявлено на початку ХХ століття В.Хвойкою і В.Козловською. В 2001 – 2005 р.р. співробітники Інституту археології НАН України С.М.Рижов та М.Ю.Відейко, провели розвідки в багатьох точках та на території міста і околиць, а також археологічні розкопки в урочищі Хомине, Ріпниця. Найдавнішими є поселення Трипільської культури, які датуються початком другої половини ІV тис. до н.е. (мідний вік). Невеликі, з кількох десятків хат, поставлених по колу, селища давніх хліборобів існували в урочищах Хомин ліс, Ріпниця, Долина, Монастирьок. Всього їх на разі відомо сім. На одному з поселень досліджено залишки двох досить великих будинків, які мали дерев`яні стіни, обмазані глиною, знайдено уламки давніх посудин, в тому числі мальованих чорною фарбою, маленькі глиняні фігурки людей і тварин. Встановлено, що мешканці поселення вирощували культурні рослини, розводили свійських тварин – худобу, свиней, овець, кіз, полювали та рибалили. Ще одне трипільське поселення нещодавно відкрито в самому центрі міста. Як називалося послення достеменно не відомо. Як називали себе люди, що проживали тут – лишається загадкою. Але це було поселення! Отже, можна говорити, що Ржищеву 5500 років!

В бронзовому віці (ІІІ – ІІ тис. до н.е) існували невеликі поселення на Іван – горі  та в балці Ріпниця, на місці яких виявлено фрагменти, характерного для того часу посуду. Більш заселеною стає місцевість на початку залізного віку, в скіфіські часи, VІ –  V ст. до н.е. Сліди шести невеликих селищ цього часу виявлені на Іван – горі, в балці Ріпниця і не тільки. Як показали археологічні розкопки, житла в той час будували з дерева або копали землянки. Займалися землеробством, розводили худобу. Ці поселення занепали, напевне, під час скіфських нападів у V ст. до н.е. Наступні сліди заселення краю відносяться до Зарубинецької культури початку н.е., коли виникають поселення на Іван – горі, в урочищі Монастирьок та біля Ріпниці. Можливо, саме тоді було розпочато зведення перших укріплень на Іван – горі у вигляді ескарпів, укріплених гостроколом. Будували ці укріплення для захисту від набігів кочових племен сарматів, які тоді панували в степах.

Пожвавилося життя в околицях Ржищева в часи інсування Черняхівської культури (ІІ – ІІІ ст. до. н.е.). Виявлені сліди п`яти селищ цього часу – чотири біля Ріпниці (тут вони були найбільші, простягаючись іноді на сотні метрів вздовж країв балки), одне – на Маківщині. Розкопки показали, що будували тоді житла наземні, з дерева, опалювали приміщення відкритим вогнищем. На місці поселень просто на поверхні знайдені сотні фрагментів сірого кружального посуду, окремі уламки амфор місцевого виробництва та античних. Знахідки останніх свідчать про торгівлю з містами на півдні України. В такому посуді в часи перевозили вино та олію. Поселення Черняхівської культури занепадають в кінці IV на початку V ст.

Наступна сторінка праісторії в нашій місцевості пов`язана з появою давньоруського населення. ХІ – ХІІ ст. датуються сліди поселень в урочищі Монастирьок, Долина. В ХІ ст. виникає поселення на Іван – горі, з якого, власне і починається історія давньоруського городища – фортеці Іван (та Ржищева), згадуваного в літописі під 1151 роком, яке було невід`ємною ланкою в ланцюгу Дніпровської оборонної лінії, що тягнулася вздовж правого берега Дніпра від Києва до Канева та виконувала функцію захисного рубежу від кочових племен в разі їх нападу на Київ з південно – західних степів.

Фортеця – городище Іван була споруджена в кінці ХІ ст. на береговій височині площею 310 х 55 м біля кінського броду через Дніпро київським князем Святополком Ізяславовичем за попередньо розробленим планом, з урахуванням усіх досягнень тогочасної фортифікаційної техніки. Дитинець городища мав складну систему дерев`яно – земляних укріплень. На городиці простежується два типи жител: наземні зрубні та напівземлянки. По підйомному археологічному матеріалі простежується функцій городища Іван: при збереженні адміністративної, військової , релігійної розвиваються аграрна і торгово – реміснича функції.

Іван у 1240 р. був знищений монголого – татарськими ордами Батия. Але як відомо, що життя на цих землях в період нашестя орди не припинялось. Незначна кількість вцілілої людності переселилися в яри, ліси та долину річки Леглич (притока Дніпра). Залишки поселень цього періоду знайдені археологами в ур. Маківщина, ур. Хомине, в ур. Монастирьок біля чернечої обителі, яка існувала ще в ІХ ст.

Зав.відділом з основного виду діяльності Ольга Гудзій

В час, коли йде кровопролитна битва  на сході і півдні України за її незалежність і цілісність; коли російська пропаганда хоче переконати світ в тому, що це Росія створила Україну нам українцям як ніколи потрібно об’єднатися і повернутися до своїх витоків, до своїх першоджерел, щоб кожний українець був українцем не тільки за паспортом, а й своїм мисленням, своєю поведінкою, повсякденним життям, своїм менталітетом, знаннями історії і шануванням народних традицій.

На ржищівські кручі, що тягнуться на 8 км вздовж Дніпра – Славути, прийшло літо та зацвіло на зеленому оксамитовому килимі, складеному з молодого листя дерев і трав, жовтими сонечками кульбаби, голубими очима вероніки та іншими польовими квітами і принесло багато народних свят. Найулюбленіше свято українців – це Трійця ( Зелені свята, Зелена неділя). Воно дуже тісно пов’язане з природою – це своєрідний гімн зеленому буйнозіллю.

Трійця, як і Великдень, належить до рухомих свят, які не мають сталої дати. Зелена неділя відзначається на п’ятдесятий день після Паски, тому має ще одну назву – П’ятидесятниця. В нинішньому 2022 році Трійця припадає на 12 червня.

Витоки цього літнього поетичного свята сягають у сиву давнину (ІУ тис. до н.е.), в часи Золотого віку – Трипілля. Тоді на теренах Ржищівщини існувало кілька трипільських поселень, в межах самого міста Ржищева – аж вісім. Трипільці, що заклали духовні підвалини далеких пращурів українців, вірили в Сонце, Зиму, Весну, вітер, грім, та ін. – як у живі істоти дружні людині… І що ці сили – істоти можна здобути на користь людини, можна прихилити до себе, бути в їх ласці; коли ж злі сили, – їх можна відхилити. Вони вірили в магічну силу дій – ритуалів, у силу слова й цими засобами намагалися забезпечити собі добробут, урожай на полі, приплід худоби, щасливе родинне життя, успішне полювання, добру погідну пору.

Великі і вибуялі свята сивої давнини, на жаль, до нас дійшли лише окремими фрагментами, уламками, а основне славної культури далеких предків наших – таки до нас не дійшло.

З розповідей сивих бабусь – ржищівчанок ми знаємо, що на трійчанські празники люди озеленювали оселі, обійстя, вулиці. Хатні долівки притрушували свіжоскошеною лепехою й татар – зіллям; лави, покуть та божницю прикрашали рутою – м’ятою, любистком, васильками, материнкою та іншими пахучими травами, а подвір’я, хатні кути й двері (деінде навіть господарські споруди) призеленювали гілками дерев, переважно липою і кленом, які обов’язково в лісі у п’ятницю чи в суботу вранці нарубав господар із старшим сином. Жінки ж в ці дні до схід сонця босоніж – «щоб дерево не всохло» – йшли до лісу нарвати і заготовити лікарські трави, які в цей день особливо цілющі.

Із спогадів Гузій Євдокії Федотівни

«У с. Березівці всі хати у суботу звечора вбиралися зеленим гіллям. Стріхи хат, тини, ворота, одвірки вхідних дверей квітчали гілками клену, берези, липи. Старі люди говорили, що то душі померлих рідних приходять до хати й ховаються в клечанні. Не квітчати хату було гріх».

Першого дня Трійці дівчата збиралися у полі чи лісовій галявині, плели віночки й тримали їх до Петрівки, щоб не залоскотали русалки, а ще «кумалися», цілуючись через вінок. Протягом трьох днів юнки носили при собі пучок полину – як оберіг від злих сил.

Зелена неділя – свято , яке об’єднує живих і мертвих. В цей день ходили у гості один до одного. До Трійці господині Ржищівщини готували традиційні страви. Переажно такі:

1) Капусняк;

2) Печеня;

3) Холодець;

4) Вареники чи налісники (з гречаного борошна);

5) Каша з молоком, локшина, чи гречана каша з курячою юшкою;

6) Пиріжки з сиром;

7) Коливо – густо зварена каша з пшениці чи інша з медом.

За вечерею – обідом спочатку їли коливо і згадували покійних. Відмінним є те, що згадували з жалем і русалок – нявок, потерчат і всіх загинувших нагло, чого нема на жодному святкуванні. А в понеділок люди справляли поминальний день лише по тих, хто загинув не своєю смертю, – втопився або наклав на себе руки. Збиралися на кладовищі і поминали покійних, залишаючи на могилках святкову їжу.

Християнсько – релігійне підгрунтя цього свята в тому, що Апостоли особливо палко молилися за іудейський народ, який усе ще служив тіні… О третій годині ранку, коли вони молилися, раптом зчинився страшенний шум: дім, у якому вони перебували, здригнувся, мов від урагану, поєднаного із землетрусом; наче вогненне полум’я освітило дім і розділилося над кожним з Апостолів на вогненні язики. Апостоли відчули себе наче знову народженими. Вмить пригадалося їм усе від Господа чуте ними вчення…

Апостоли зрозуміли, що сповнилися Духа Святого: нестримна сила спонукала їх до проповіді народам Слова Божого.

Наче вогонь печуть слова Апостолів серця людей; усі дивуються, знаючи, що вони –  прості галілеяни – рибалки. «Мужі, браття, що нам робити?» – у відчаї кидаються до Петра та до інших Апостолів ті,  хто 50 днів тому у божевільній нестямі кричав: «Розіпни, розіпни Його!». «Що нам робити?» – «Покайтеся, і нехай хреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа для прощення гріхів, і одержите дар Святого Духа», – сказав їм Петро. І того першого дня хрестилося три тисячі чоловік. А після свята П’ятидесятниці почалося швидке зростання у світі Христового Суспільства, Церкви. І відмінністю цього Христового Суспільства від оточуючого світу було внутрішнє відродження, яке робило християн цілком несхожими на користолюбних синів світу цього. День Святої Трійці (П’ятидесятниці) утверджує основу християнської віри – триєдність Бога.

В центрі міста  з 1860 року  на місці дерев’яного граційно постає цегляний  Свято – Троїцький храм – пам’ятка архітектури  ХІХ ст. з великою мальованою іконою «Свята Трійця» того часу на північній стіні.  Тому свято Трійці (Бога – Отця, Бога – Сина, Бога – Духа Святого) для ржищівчан ще й Храмове свято, ще кажуть Престольне. В цей день до Ржищева з’їжджається дуже багато гостей. В храмі відбувається пишна і довготривала служба. Це свято користується великою пошаною і є нагодою для масових релігійних і світських зустрічей.

Свято Трійці цьогоріч – складне: триває війна, але ми віримо в перемогу. Ніхто і ніколи не зможе змусити нас забути свою історію, свою мову, свої традиції.

І всі народні звичаї

       Народ наш береже,

       А хто їх забуває,

       То той втрачає все.

       Як блудний син забутий

       І Богом і людьми,

       Блукатиме по світу

       В.Груленко

Зав. відділом з основного виду діяльності Ольга Гудзій

12 червня Ржищів відзначає 871 річницю з дня заснування. Тож напередодні свята, 11 червня запрошуємо до музейного кінозалу.

Науковці підібрали тематичні історичні та пізнавальні кінострічки, а також цікавий сімейний мультфільм.

Перегляд допоможе відновити історичні факти, розповісти або нагадати древню та історичну історію нашого міста, яке зародилося ще в Трипіллі, а разом з тим бере безпосередню участь в творенні історії України.

*будемо вдячні за благодійний внесок

 Графік роботи музейного кінозалу:
 ⁃ 11:00 – «Зоотрополіс»
 ⁃ 13:00 – «Атлантида на берегах Дніпра»
 ⁃ 15:00 – «Чекайте зв’язкового» (стрічка відзнята у Ржищеві)