4 червня відзначається Міжнародний день дітей – жертв агресії, а в Україні – День пам’яті дітей, які загинули в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України. Більш ніж 627 дітей постраждали в Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. За офіційними даними, станом на ранок 4 травня кількість загиблих дітей не змінилася — 220. Зросла кількість поранених — понад 407.

З перших днів війни в КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” працює волонтерський центр “Культурний фронт”. Осередок згуртував численну кількість охочих допомогти, а разом з тим доєднались учасники юного віку, які усвідомили цінність і важливість єдності в непростому сьогоденні. Тож далі про те, як війна змінила їх життя та що вони зараз відчувають.

Ліза Анисимова, 11 клас, випускниця, 18 років

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Напередодні, 23 лютого ми пішли на прогулянку та говорилиз з друзями про те як зустрінемось за тиждень. 24 лютого прокинулась о 5 ранку, як думала, вивозять сміття, але за секунд 30 прийшло розуміння того, що відбувається насправді. Мама не хотіла їхати, та потрібно було збиратись. До речі, в дорозі був урок української мови, дистанційно, вчитель запевнила: «Діти не хвилюйтесь, все буде добре». Та й сама намагалась зберігати спокій і розсудливість.

– Кому першому зателефонувала чи написала?

Я лідер танцювальної команди @fernflowerteam, тому спершу написала їм та заспокоїла.

– Чи збирали тривожну валізу?

По факту вона була в нас завжди, але не з усім необхідним як радять.

– Як дізнались про наш музей?

Ще до війни дізналась про музей, була на пленерах. Тож коли опинилась тут, одразу зрозуміла куди завітаю.

– Що запам`яталось найбільше під час роботи в музеї та волонтерському центрі?

Крута атмосфера, спільна справа, згуртованість. Це була можливість відволіктись та разом з тим допомагати.

– Опиши трьома словами роботу в музеї.

Комфорт, гармонія, доброзичливість.

– Про що ти зараз мрієш?

Насолоджуватися життям – найправильніший варіант. А найперше – бути в моменті, тут і зараз.

• 

• 

– Як війна змінила твоє життя та чи бачиш ти майбутнє в Україні?

Бачу своє майбутнє в Україні, мені нікуди не треба їхати, бо саме тут я відчуваю себе вдома.

– Які маєш плани на майбутнє?

Здати мультипредметний тест, курс саморозвитку, мови право, менеджмент. Думаю розвиватись творчо.

– Перша річ після Перемоги

Я б хотіла зайнятись волонтерством, буде дуже багато наслідків. До прикладу, хотілось би бути донором.  

---

Данило Ситниченко, 18 років, випускник

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Напередодні, 23 лютого був в Києві, але вирішив поїхати додому, хоча була можливість ще залишатись, але все ж вирішив повертатись. Прокидаюся 24 вранці, почалась війна. Одразу думки:  «Добре, що встиг додому». Масово друзі почали виїжджати з Києва. Увесь час відчував тривогу, бо тут дуже спокійно, а друзям дуже погано. 

– Кому першому зателефонував (- ла) чи написав (- ла)?

Просто написав в три бесіди з найближчими, що війна почалась, дізнатись як вони.

– Чи збирали тривожну валізу?

Взагалі не збирав, мама однозначно хвилювалась, почала збирати таку велику сумку, яку навіть не можна назвати валізою.

– Як дізнались про наш музей та волонтерський центр?

Спершу покликав друг, Сашко, але не захотів йти, мав багато справ. А вже потім прийшло розуміння того, що разом це проживати набагто краще.

– Що запам`яталось найбільше під час роботи в волонтерському центрі музею?

Тут надзвичайно приємна атмосфера, приємні розмови, часто слухав розповіді інших людей як вони тут опинились, це було цікаво.

– Про що ти зараз мрієш?

Як і всі, про те, щоб закінчилась війна та щоб всі знайомі повернулись до Києва.

– Як війна змінила твоє життя, твоє майбутнє?

Більше почав замислюватись про українську, вивчати її. Ця позиція лише стверждувалась щодня.

– Які маєш плани на майбутнє?

Я мрію зараз просто жити, а вже згодом здобути омріяну професію.

– Перша річ після Перемоги

Поїду до Києва, гарно проведу час, бажаю  відчути те, що все навколо все добре.

---

Максим Нагорний, студент коледжу КНТЕУ , 1 курс, 16 років

– Опиши, будь ласка, ранок 24 лютого.

Вітчим, котрий проживає неподалік Борисполя зателефонував о 4 ранку. Прийшло розуміння того, що треба рухатись далі. Зібрались пішли до магазину з величезним туристичним рюкзаком до магазину, такий, знаєте, близько  120 літрів.

– Кому першому зателефонував чи написав ?

Татові, а вже потім друзям. Був в Києві.

– Чи збирали тривожну валізу?

Завчасно не збирали, в той період не слідкував за блогерами чи інструкціями зі збору тривожної валізки, та й взагалі був в селі.  

– Як дізнались про наш музей?

Вже коли приїхав до Ржищева, знайомі порадили прийти до музею.

– Що запам`яталось найбільше під час роботи в музеї? Розкажи про це більше.

Майбуть, найбільше запам`яталось, як збирали гуманітарний вантаж для м.Бучі. Знайшов тут товаришів, друзів.

– Опиши трьома словами роботу в музеї.

Праця, веселощі, друзі.

– Про що ти зараз мрієш?

Банально, але мрію про мир та спокій для України.

– Як війна змінила твоє життя, твоє майбутнє?

Певною мірою став холоднокровнішим, розвинулось почуття патріотизму.

– Які маєш плани на майбутнє?

Зараз складно сказати і описати щось на далеку перспективу, але точно вірю в краще і вірю в Перемогу!

– Перша річ після Перемоги

Це беззаперечно буде вир радісних емоцій, а далі – час покаже.

• 

• 

Дякуємо, що поділились з нами своїми історіями. Безмежно віримо у вас і світле майбутнє!

Вознесіння відзначається на сороковий день після Воскресіння Христового, тому свято завжди припадає на четвер.

Цього дня ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на хресті і воскрес. Після Воскресіння Спаситель неодноразово з’являвся Своїм учням, зміцнюючи їхню віру і готуючи до зішестя Святого Духа на них — до П’ятидесятниці (Трійці). У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії, на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Новий Завіт так пише про цю подію:

«Він угору возноситись став, а хмара забрала Його перед їхніми очима… А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Діян. 1:9-11).

У день Вознесіння наш Господь Ісус Христос наставляє все людство — і кожного з нас. І робить це через Своїх учнів — апостолів. Саме вони стали свідками того, як Спаситель вознісся на небо через сорок днів після свого Воскресіння.

Коли Господь протягом сорока днів з’являється Своїм учням після Воскресіння, він тим самим зміцнює їх віру, дає їм опору, надію на майбутнє Царство Небесне. Він як Людина, у своїй людській тілесності, підноситься на Небо. Таким чином, Його подвиг спокути закінчується — людину повернуто на Небо! Господь ніби ставить крапку, але не залишає апостолів, а значить і всіх нас, одних. Христос каже, що якщо ми серцем приймемо Вознесіння, то Він пошле Духа Святого, який втішить, розрадить. Ця втіха, ця розрада — у святі П’ятдесятниці, який Церква відзначає через кілька днів після Вознесіння.

До кінця IV століття Вознесіння Господнє і П’ятидесятниця були єдиним святом.

Коли П’ятдесятниця стала самостійним святом, окремо стали відзначати і Вознесіння.

На Вознесіння  Господнє священники завжди одягають ризи  білого кольору.

У ікон, що зображують Вознесіння Господнє, є чітка іконографія, якої дотримуються всі іконописці. На іконі свята зображуються всі дванадцять апостолів, між якими — в центрі — стоїть Богородиця. Апостоли або стоять на весь зріст, або  на колінах. Христос возноситься в хмарі, оточений ангелами. На деяких іконах є цікава деталь — на Єлеонській горі, звідки Спаситель зійшов на небеса, відображений слід від Його ноги. Своїм Вознесінням Господь ніби ставить крапку в справі домобудівництва нашого спасіння.

Канони Вознесіння написані святим Іоанном Дамаскіним і святим Йосифом співцем. Кондак та ікос належать святому Роману Солодкоспівцю.

Прикмети Вознесіння

До Вознесіння Господнього віруючі люди Ржищівщини вітаються не «добрий день», як за звичай, а «Христос Воскрес!»,  «Воістину Воскрес».

Щодо  польових  робіт старожили Ржищева притримуються таких правил:

Радять садити  розсаду капусти  до Вознесіння, тоді головки капусти будуть великі. Якщо хтось висадить пізніше, то будуть одні шуляки.

За багаторічними спостереженнями сформувалися такі народні прикмети:

« Якщо день на Вознесіння погожий, то гарна погода протримається до Михайла (21 листопада)» –  згадує   жителька Ржищева Валентина Лутченко,

якщо туман, то на мокре літо.

Зібрані на Вознесіння лікарські трави мали сильну цілющу дію.

Якщо з’являться кілька веселок на небі – на тривалий дощ.

Тиха й світла ніч без роси – на негоду.

Юлія Настенко, старший науковий співробітник

День Києва цьогоріч відзначається 29 травня. Нашій улюбленій столиці незалежної України виповнюється 1540 років.

Цікаво, а звідки ж походить це свято?

Вперше про відзначення Дня Києва заговорили у другій половині 1970 – х рр.,  коли були виявлені у вірменському сховищі давні  рукописи Матенадарані, джерела, в яких  згадується, імовірно,  Київ уже в V сторіччі до нашої ери.

Підготовлений пакет  відповідних документів у 1980 році надіслали на розгляд Організації Об’єднаних Націй в галузі освіти науки і культури. Однак її очільник Амаду – Махтар М’Боу  заявив, що ЮНЕСКО відзначає ювілеї держав і столиць, а не окремих міст. А Україна на той час ще не була самостійною державою. Тоді українці запропонували відсвяткувати ювілей утворення Київської Русі та її столиці — Києва.

Проте,  росіяни надзвичайно ревно ставилися до історії «матері міст руських». Вони вимагали вагомих доказів на підтвердження дати заснування Києва, як постійного поселення. На їхню думку, відлік потрібно вести від першої згадки у літописних джерелах. Наприклад, у «Повісті временних літ», укладеній в 1116 році, легенда про заснування міста Києм і його братами подана у частині про події за 862 рік^[ В цьому ж літописі згадується за «Літо 945»,про Івана(Яна)Чудіна – власника укріпленого городища Іван на Дніпрі, що стало форпостом і  захищало підступи до древнього Києва .

Про місто йдеться і  в «Київському листі» (перша половина Х сторіччя). Про замок  Кіоава (Київ), званий Самватасом у своєму трактаті «Про  управління імперією» написав між 948 і 952 роками Костянтин VII Багрянородний.  Куява, яку ототожнюють із Києвом, відома також арабським географам й історикам X сторіччя Ібн Хаукалю та Істахрі.

• 

• 

Вочевидь, проблема була не так наукова, як ідеологічна. Сама Москва, яку заснував київський князь Юрій Долгорукий у 1947 році відзначила своє 800 – ліття. Отже, була набагато молодшою за Київ. Таким чином міг бути підірваний статус Росії як «старшого брата». Останнім переконливим доказом стало повідомлення Інституту археології АН УРСР, в якому, зокрема, йшлося про виявлення на території Києва монет візантійського імператора Анастасія І (бл. 430—518), які датувались приблизно V — VI століттями нашої ери.

У 1982 році всі суперечливі питання були узгоджені з ЮНЕСКО, сесія її Генеральної конференції закликала міжнародну спільноту відзначити 1500 –річчя Києва як столиці давньоруської держави – Київської Русі. Однак ,на  вимогу керівництва комуністичної влади ідеологічною основою святкування стала радянська концепція про Київську Русь як «спільну колиску трьох братніх народів» — росіян, українців і білорусів.

Була встановлена Арка дружби народів  із композицією за мотивами Переяславської ради  і фігурами росіянина й українця на передньому плані з орденом «Дружби народів».

• 

• 

В зв’язку з нападом на Україну  РФ 24 лютого 2022 року , Київською міською радою було прийнято рішення про демонтаж композиції та Арки дружби народів.            

Наразі, коли йде жорстока війна за незалежність України, коли «старший брат» знищує міста і села, ґвалтує і розстрілює «молодшого», стало неможливим саме існування цього пам’ятника.

У своє 1540 –річчя Київ точно став кращим. 26 квітня 2022 року у Хрещатому парку на схилах Дніпра демонтували радянську скульптуру двох пролетаріїв –  частину Арки дружби народів, яку кияни давно і влучно назвали «Ярмом» і не тільки… Монумент тому, чого ніколи не було. Він спотворював обличчя столиці протягом майже 40 років, а з 2014 року сприймався як відверте блюзнірство.

Символи мають набувати нового сенсу. Нині над вільним  травневим  Києвом здіймається Арка свободи українського народу.

28 травня – Всеукраїнський день краєзнавства

Ржищівський археолого – краєзнавчий музей був створений у 2003 році. Основне його завдання – збереження  пам’яток  матеріальної і духовної культури рідного краю, яка міститься в предметах, піснях, побуті ржищівчан.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Наш музей проводить наукові дослідження  археологічного та краєзнавчого спрямування

Ця діяльність є провідним напрямом роботи музею, підґрунтям всіх інших напрямів музейної діяльності .На даний час наші науковці працюють над кількома краєзнавчими  проєктами: «Пісні мого краю», «Страви притаманні Ржищівській ОТГ», «Ржищівські стежки Ліни Костенко», «Ржищівському  роду нема переводу» та ін.

Фондова колекція поповнюється завдяки тісній співпраці з жителями міста та навколишніх сіл, проведеним етнографічним і краєзнавчим експедиціям. Експозиція краєзнавчої зали повністю складена із предметів, подарованих  нашими земляками, що датуються ХІХ – поч. ХХІ ст. Серед них побутові предмети, продукція місцевих підприємств, особисті речі містян, книги, світлини, зброя  ІІ Світової війни та ін.

Результатом краєзнавчих досліджень  і  роботи в архівах Києва та області науковими співробітниками музею  написано ряд доповідей та виступів на конференціях  семінарах

О.В. Гудзій, зав. відділом – «Розвиток археологічного краєзнавства на Ржищівщині», «Різдвяні свята на Ржищівщині: традиціїї та інновації», «Календарно – обрядові пісні зимового циклу. Ржищівщина».

Л.М.Бабенко, ст. н. співробітник – «Історія єврейської громади Ржищева», «Теплий вирій її дитинства», «Козацькі пам’ятки на карті Ржищівщини».

О.А. Іванчук, ст.н. співробітник – «Ржищівська козацька сотня», «Спас на воді».

Ю.В.Настенко, ст. н. співробітник – «Ржищівський Свято –Троїцький  храм», «Трагедія на ЧАЕС у спогадах очевидців».

Г.В.Онікієнко, н.співробітник – «Імпресіонізм Сергія Дуплія».

До Всесвітнього дня екскурсовода всі охочі мали змогу спробувати себе в цій ролі, тож результати проєкту вже доступні в PR-акції “Розкажи про музей”

Також до відзначення цієї дати пропонуємо екскурс з історії музейної справи.

Музей. Усім з дитинства знайоме слово. Але, що уявляє пересічний громадянин, коли це слово чує? Стенди і вітрини з експонатами, мистецькі шедеври чи інсталяції, наглядача залів на стільчику в кутку…  Але сучасний музей – набагато ширше, глибше і об’ємніше поняття. Тож давайте заглибимося в історію і перенесемося в часи стародавньої Греції, в якій сформувалося дане поняття і виникли перші музеї.

            В античну епоху храми, а потім і приватні колекції (з ІІІ ст. до н.е.) зосереджували переважно витвори мистецтва.    Пізніше різноманітні зібрання зберігалися у візантійських соборах і монастирях, а потім (з ХІІІ ст.) в середньовічних соборах Франції, Італії, Німеччини та інших країн.

            У Давній Греції мусейонами (музеями) називалися вівтарі для жертвоприношення музам, які вважалися покровительками мистецтв і наук. Храми, в яких містилися такі вівтарі і в яких зберігалися твори мистецтв, називалися мусеями. Перші публічні музеї, що розміщувалися поза релігійними спорудами, були державними і виконували не лише зберігальну, а і наукову, просвітницьку  та виховну функції, виникли в ХVII ст.

             Ідея створення музею в Ржищеві виникла з потреби написання історії Ржищева та збереження історичних артефактів.

           60-ті роки ХХ століття були дуже насичені подіями, пов’язаними з будівництвом Канівського водосховища. Експедиція Інституту археології Академії наук України  проводила розкопки  в історичних місцях, які потребували додаткових досліджень. В список таких об’єктів увійшло і городище часів Київської Русі, залишки якого знаходилися  на Іван – горі у Ржищеві.

         Для Ржищева це була подія! Адже до робіт на розкопках залучали місцевих жителів, за цю роботу платили гроші, та й були цікавими і результати,  і спілкування з науковцями. Працювали там і студенти педучилища, а з ними викладач музики Силкін Степан Диментійович. Білорус, якого розподілили в Ржищів «на поселення», як і багатьох представників інтелігенції з республік, території яких до ІІ світової війни були в складі інших держав, як і славнозвісний Вікентій Хвойка, проникся українською історією. А надихнули його до подальших досліджень саме розкопки  Іван – города. Силкін з дружиною проживав у напіврозваленій халупі і будував свій новий будинок. От у ньому і зберігав Степан Диментійович те, що було розкопано на Іван – горі і що вдалося потайки винести. Адже усі знахідки пакувалися в ящики  і відправлялися не просто в Київ, а в Москву. Мабуть, боялися тодішні чиновники від науки, що будуть знайдені артефакти, які розкажуть українцям відмінну від загальноприйнятої історію.

           Більшість жителів Ржищева не розуміли цінності брудних черепків, шматків заліза та уламків кісток, вважали Силкіних диваками.   А репресований білорус, захопившись ідеєю відтворити і зберегти для нащадків історію Ржищева, почав формувати музейну експозицію, збирати матеріали і писати книгу «Ржищівський район».  В новому будинку Силкіни так і не пожили. Весь він був облаштований під музей, до якого пішли люди, понесли туди нові експонати. Так поступово сформувалося дві експозиції – археологічна і краєзнавча. А музей став культурно – науковим центром Ржищева.

              Але історія вносить свої корективи. Після смерті Силкіних музей перестав функціонувати, а експонати були передані на зберігання в різні навчальні заклади.  Україна стала самостійною державою, Ржищів – містом обласного підпорядкування. Виникла потреба створення музею, який би відповідав усім вимогам музейної справи. Від виникнення ідеї до її реалізації пройшло довгих 23 роки.

            У 2003 році, з ініціативи мера Ржищева Спичака М. А., був відкритий музей, який числився як філія Київського обласного археологічного музею. Експозицію розмістили в кількох кімнатах дитячого садочка «Сонечко». Уся робота колективу  була спрямована на поповнення фондів. У лютому 2007 року музею було передано в аренду приміщення колишньої вищої початкової школи, в якій до того часу розміщався банк «Україна». А  в липні 2008 року відбулася реорганізація Київського обласного археологічного музею і рішенням КОР створений  Ржищівський археолого – краєзнавчий музей.  І лише у 2011 році відбулося відкриття нової експозиції , а Ржищів отримав унікальний науковий, методичний, культурно – просвітницький  центр.

          Сучасна експозиція демонструється у трох залах – археологічній, краєзнавчій та виставковій. Музей має етнографічну майстерню, бібліотеку та фондову залу.

           Музей здійснює цілий ряд послуг: екскурсійні, інформативні, методичні, науково – публіцистичні та консультаційні. Проводить майстер – класи, етнографічні театралізовані дійства, тематичні семінари та конференції, художні виставки та виставки народних майстрів, тематичні вечори, кінолекторії. Інформаційний простір, в рамках якого можна отримати  наукову консультацію, охоплює період «від Трипілля до сучасності».

Музей працює без вихідних з 9.00 до 17.00. Завжди радий і щиро приймає відвідувачів!

Світлана ЧМІЛЕНКО, старший науковий співробітник

• 

• 

Сьогодні урок 9 класу учнів ОЗО Ржищівської гімназі «Гармонія» мав абсолютно незвичну форму. Провела його вчитель української мови та літератури, заступник директора з навчально – виховної роботи – Інна Іванівна ІЛЬЇНА.

• 

• 

• 

• 

21 лютого – Міжнародний день рідної мови, який сьогодні відзначили учні на відкритому уроці. Урок в музеї – абсолютно нова, сучасна, цікава форма навчання. Були продемонстровані різноманітні методи та форми роботи.

• 

• 

• 

• 

• 

Мова – це дорожня карта культури народу. Вона розкаже, звідки цей народ прийшов і куди він іде.

(Р.М.Браун)

20 лютого в КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” відбулись заходи з вшанування Героїв Небесної Сотні. Разом учасники заходу заспівали пісню, долучились до вже традиційної акції “Ангели пам`яті”.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Тризуб – символ волі

До офіційних символів держави, поряд з прапором та гімном, належить також державний герб. Державний Герб – це символ, який презентує певну країну як суверенну незалежну державу, офіційна емблема, зображувана на офіційних документах, печатках, грошових знаках держави. Державний Герб України складається з Малого та Великого Гербів.   

19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила своєю постановою малий Державний герб незалежної України. Ним став золотий тризуб на синьому щиті – національний символ українців часів визвольних змагань на початку ХХ століття. Згідно з Конституцією України, тризуб, як Знак Княжої Держави Володимира Великого, є головним елементом великого Державного герба України. В цьому році 19 лютого минає  30 років із дня його затвердження. Великий Герб України знаходиться ще у стадії розробки. На сьогодні до Верховної Ради України подано кілька варіантів законопроектів.

Що значить герб України для пересічного громадянина? Чому герб саме тризуб, а не щось інше? Що означає такий знак, коли він з’явився? Більша частина населення сприймає його лише як золотавий символ на синьому фоні, ну можливо ще вбачає в ньому слово «воля». Нажаль на цьому знання й розуміння закінчуються, хоча символ- тризуб таїть в собі багато значень та знань.

«…Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною i культурною історією», – писав Михайло Грушевський у статті «Український Державний герб» наприкінці лютого 1918 року, невдовзі після узаконення Тризуба символом УНР.

І ще аргументував: «Київська держава Володимира Великого була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія. Вона обіймала всі тодішні українські землі. Від неї веде початок наше право, письменність, мистецтво, державне і релігійне життя… Народна Українська Республіка, поставивши завданням об’єднати в самостійній Українській державі українські землі й відновити повноту культурного й політично-національного життя, бере за герб старий знак Володимира Великого».

  — «Прийнятий в грудні 1917 року Українською Центральною Радою державний герб тризуб зайняв своє перше і почесне місце на першій  державній банкноті Української Народної Республіки — 100 карбованців, виданому 24 грудня 1917 року»

Остаточно Володимирів тризуб був прийнятий на пропозицію Михайла Грушевського, як Великий і Малий державний Герб УНР у відповідному орнаментальному обрамуванні — Малою Радою (12 лютого 1918 року у Коростені) та Центральною Радою (22 березня 1918 року). Автором проектів був Василь Кричевський. Тоді ж (22 березня 1918) схвалено велику й малу печатки УНР зі знаком тризуба. Він фігурував на «державних кредитових білетах, банкнотах» (автори проектів Георгій Нарбут, О. Красовський, І. Модзалевський, В. Кричевський й ін.) Української Народної Республіки, згодом — на грошах Української Держави гетьмана Скоропадського та Директорії Української Народної Республіки.

Ось така офіційна історія нашого герба. А що кажуть археологи?

Зображення тризуба археологи знаходять повсюдно на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Під час розкопок  в 60-х р.р. на Київщині  в містечку Ржищів,  під керівництвом В. Гончарова було знайдено клеймо на денці керамічної посудини, яке має вигляд тризуба. Місце знахідки це древнє городище Іван.

 Посли Київського князя Ігоря (912—945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980—1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого — тризуб. Для Володимира власна монета була символом влади, символом держави, підкресленням його авторитету. На срібляниках і злотнику Володимира пізніше з’являється його родовий герб тризуб.

Тризуб був і на срібних монетах Ярослава Мудрого

Князь Володимир, увівши християнство, й сам став прикладом смирення: востаннє одружився та зайнявся зведенням храмів. За такий приклад навернення Ватикан звів у головному храмі святого Петра український вівтар з двома фресками, на яких зображено княгиню Ольгу та князя Володимира з тризубом та Десятинною церквою.

До речі, фресок інших царів чи голів держав у храмі – серці Ватикану, немає.

Так тризуб Володимира трактується як символ влади над трьома різними світами.

Однак тризуб на території сучасної України був ще задовго до вищезгаданих подій. Згідно археологічних знахідок його широко використовували трипільські племена у ІІІ – ІV столітті до нашої ери. В ті прадавні часи тризуб був знаком старійшин. Приклади використання символу тризуба зустрічаються в археологічних знахідках на Поділлі, в Ольвії та багатьох інших цікавих місцях. Вважається, що трипільці вірили в триєдиність світу: Праву – небо,  Яву – простір, Наву –  земля. Головний секрет символу тризуба полягає саме в сакральному числі 3. Трійця, або триєдинство супроводжують людство з часів зародження перших цивілізацій. Це завжди три рівноправні сили, що походять від Абсолюту який притаманний кожній культурі. Земного, підземного та небесного, а будь-яка людина має три важливих аспекти тіло, дух та душу, й кожне явище що виникає в всесвіті має три основні стадії – появу, чи виникнення, розвиток й знищення. Згодом, після трипільців символ тризуба використовували скіфи, які вважали себе прямими нащадками атлантів. Цікаво що перша письмова згадка про тризуб загалом зустрічається в праці Платона «Тімен» та датується 360-350 роками до нашої ери. Платон в ній описує царів-атлантів, котрі одягалися в блакитний одяг, прикрашений золотим тризубцем.

 Доволі вірогідно й те що тризуб міг бути рунічним символом, котрий зображує дерево з трьома гілками спрямованими до гори й символізував позитивне значення, а на противагу йому існував перевернутий символ, котрий ніс негативне значення.

Також поширеною є думка що тризуб – це відображення вісника небесної справедливості Рарога, чи сокола що летить з висоти польоту до низу. Для більшості древніх культур цей птах мав велике значення, та асоціювався з перемогою над злом, символом влади, доблесті та сили. У віруваннях наших же предків, сокіл займав місце на верхівці світового дерева, й можливо саме тому падаючий до низу сокіл, став прототипом герба династії Рюриковичів.

Скільки дослідників стільки й різноманітних гіпотез, нажаль достеменно взнати значення символу тризуба дізнатися навряд чи вдасця, але приваблювати та спонукати до пошуків істини, пізнання та розуміння таємниць предків він не перестане ніколи.

  Як би не здавалося що український герб тризуб єдиний в світі, однак існують й інші держави які використовують його як державну символіку, наприклад Барбадос. Цікаво що й прапор Барбадосу також синьо-жовтий. В цій країні тризуб трактується як триєдинство принципів правління: для народу, з народу та з народом.

  У країни досі немає Великого Гербу, але «малий Герб» – тризуб – має прадавні корені та завдяки своїй лаконічності міцно «прижився» у використанні. Відкритий конкурс проектів державного герба України оголосили ще 24 червня 1991 року – за два місяці до проголошення Незалежності – немов щось відчували. Робочу групу було створено під егідою Комісії з питань культури і духовного відродження, до неї увійшли історики, мистецтвознавці та музейники. Для участі в конкурсі надійшло понад 200 робіт, з яких 192 мали зображення тризуба. Вони всі тепер зберігаються в Центральному державному архіві органів центральної влади та управління. Переміг проект розроблений групою українських геральдистів — Андрієм Гречилом, Олексієм Коханом та Іваном Турецьким. Їхнє напрочуд елегантний ескіз нині знаний у всьому світі. Знак графічно красивий, лаконічний, самобутній – а головне стародавній, – Тризуб фактично легітимізовує історичний зв’язок модерної України із Київською Руссю.

 Герб Держави Україна — синій щит із золотим тризубом київського князя Володимира Великого – за Конституцією, один із трьох державних символів – нарівні з прапором і гі́мном        

  Цінуйте та бережіть своє, шануйтеся українці.

Ольга ІВАНЧУК, старший науковий співробітник

Середовище переповнене різноманітною інформацією. Разом з тим майорить численна кількість фейків. Тож наразі варто мислити критично, довіряти лише авторизованим, офіційним джерелам

Ми – колектив! Це єднає щохвилини, щосекунди, а коли ми разом – все під силу. Тож цього дня разом з Україною відзначаємо День Єдності!

#UAРАЗОМ