Напередодні Міжнародного дня пам`яті жертв Голокосту музейники зібрали найщемніші спогади очевидців трагедії в тематичному проєкті “Свіча Голокосту”
27 січня світ вшановує пам’ять євреїв, знищених нацистами під час Другої світової війни. Згідно рішення Генеральної Асамблеї ООН 2005 року – це щорічна дата вшанування Міжнародного дня пам`яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року звільнили в`язнів найбільшого табору смерті Аушвіц – Біркенау в Освенцімі.
В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстку форму. Це пояснювалося тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, а євреї «більшовицькі», нібито складова основа радянської влади, що представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої і необхідно було будь – якими способами позбутися її носіїв.
Наше місто Ржищів було одним з осередків проживання єврейського населення. На ржищівській землі євреї з`явились ще в середині ХVІІ ст. після Визвольної війни. На зламі ХІХ – ХХ ст. єврейське населення міста становило близько 10 тис. осіб, мало дві синагоги, 10 молитовних шкіл, десятки великих і малих підприємств. Єврейська громада відігравала важливу роль в економічному, культурному та духовному житті міста.
З початком ІІ Світової війни частина євреїв була мобілізована в армію, деякі евакуювалися, але значна кількість залишилась у місті. Вони не уникли трагічної нацистської окупації, яка розпочалася 28 серпня 1941 року. З перших днів фашистської влади у містечку почалися жорстокі розправи проти більшовиських активістів та єврейського населення. Ці нелюди не жаліли нікого – ні дітей, ні жінок, ні старих, влаштовуючи за ними справжнє полювання. Із спогадів Давида Лельчицького, уродженця Ржищева: «Захопивши Ржищів, німці кілька десятків чоловік – і старих, і малих замкнули в сараї й спалили…»
Назавжди закарбувався в пам’яті місцевих жителів страшний і кривавий квітень 1943 року. Тоді у Крутому Вивозі було розстріляно (за новими даними) 1767 осіб, з них 900 дітей. Серед них і багато євреїв.
Із спогадів В.Моргуліса: «…Мій батько, Давид Моргуліс, був у числі схоплених. Він залишився живим. Його вдарили лопатою по голові. Вночі він отямився і якось вибрався з – під тіл розстріляних. Кругом стояли німецькі автоматчики, а три машини возили бранців. Людей брали, били по чім попало і кидали до ями…».
С.Живило згадує: «…Євреїв, їх туди скинули , як непотрібних і закопали. Це ж моя мама тут була, бачила. Тут (в другому протитанковому рову) було дуже багато, але трошки забрали, хто опознав. А захоронили далі. Ото бугорок біля повороту з траси на польову дорогу, проти мусорки. Це тепер тут мусорка, раніше просто яр був. Отут їх і похоронили.».
Місцеві жителі із співчуттям ставились до євреїв і старались чим –небудь їм допомогти , хоч би врятувати єврейських дітей від жахливої смерті, переховуючи їх під українськими іменами. Прикладом стала історія життя Лельчицького , який із Давида став Володею Петренком.
Пролітають літа…, а пам’ять жива…
У резолюції Генеральної Асамблеї ООН говориться про те, що «Голокост, що призвів до винищення однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм , упередженість». Про це не слід забувати. Про це варто говорити.
Ольга ГУДЗІЙ, завідувач з основного виду діяльності
Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник