Наукова публікація “Спогади про Другу світову війну”

Нічна вогняна заграва над Дніпром змінилася рожевою зорею. Люба встала і вийшла на город, в кінці якого метушилися люди. Підійшовши ближче, побачила як четверо червоноармійців хоронять на Дудківському кладовищі побратима – молодесенького солдата до 20 років віком, на грудях якого суцільна кров’яна велика пляма. Документи прочитати неможливо – розкисли. Схоронили хлопця як невідомого солдата. З Любиних очей тихенько полилися сльози. Це були перші сльози цієї жорстокої війни.

А згодом були сльози остарбайтера ( фашисти вивезли  Любу на рабські роботи до Німеччини). Після перемоги були сльози радості, що живою повернулася у Ржищів, що знайшла свою половинку, створила свою сім’ю. Але ніколи не забувала про юного солдата і постійно доглядала його могилку. Лежачи на смертному одрі, Любов Яківна заповіла своїй невістці  Кожуховій Валентині Михайлівні поховати її  біля цієї могили. Вона прожила вік, а молодий герой так і залишився молодим – по віку її сином.

Пані Валентина зайнялася упорядкуванням могили. Найперше потрібно було зробити гробничку. Сама збила прямокутник з дощок, сама і вимурувала. Далі треба було вставити хрест. Пішла на склад «Кристал», купила за свої кошти трубу потрібного діаметру ( в ціні Литвин Микола Якович уступив, дізнавшись для чого труба) і вдвох з онукою Олею несли її по Довгалівці, пройшовши пів міста. Хлопці, що працюють біля річкового вокзалу із труби зварили хрест. Табличку з написом замовляла у Києві.  Полегшено зітхнула – виконала волю матері – свекрухи і свій обов’язок перед Богом, людьми і загиблим воїном, який  у бою з фашистами віддав найцінніше – своє молоде життя.

На могилках, які доглядає Валентина Михайлівна завжди прибрано. ЇЇ серце не перестає боліти і сьогодні, у війну, яку розв’язала рф проти України. «Я доглядаю за могилкою солдата і вірю, що може й там на Сході і Півдні, де точаться кровопролитні бої за нашу свободу і незалежність, хтось із жінок допоможе солдатам ЗСУ, що воюють. Адже в української жінки, берегині роду не має чужих дітей»  – переконана пані Валентина.

ОЛЬГА ГУДЗІЙ, завідувач відділом з основного виду діяльності