9 липня рибалки відзначають своє професійне свято. Тож до цього дня КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” презентує дослідження “Рибальські знаряддя в Ржищеві”
Кожного року у другу неділю липня ми святкуємо День рибалки. Для ржищівчан це свято особливе. Адже наше місто розкинулось на берегах могутнього Дніпра. Хто не смакував ржищівської юшки чи смажених карасів, той вважайте, не відчув справжнього смаку риби. Бо у Ржищеві живуть рибалки – професіонали. Ці береги зростили не одну риболовецьку династію.
Тисячоліттями тече по цій землі Дніпро – Славута і тисячоліття живуть на його берегах люди. Генеза риболовецького промислу сягає ще часів енеоліту.
Знайдені археологом В. Хвойкою під час розкопок у 1901 році між Ржищевом і Балико – Щучинкою два риболовецькі гачки з кістки засвідчують, що уже у 4 тис. до н. е. трипільці, що жили на ржищівських землях, займалися рибальством і ловили рибу не тільки на гачки. Можна припустити, що використовували вони для цього ще й сітки. Вчені-трипіллязнавці переконані, що в той час у Дніпрі водилися такі ж види риб, як і сьогодні. Тож наші пращури тоді вже їли юшку з щуки, окуня та плітки або смажили рибу на відкритому вогні.
З роками риболовні снасті (знаряддя) удосконалювались. І вже іванківці, жителі городища Іван, ловили у Дніпрі за допомогою гачків, неводів та остені сомів, судаків, щук, линів, окунів та ін.
Минуло багато літ. Порубаний в боях з татарами і турками козацький старшина постарів і залишив Січ. Оселився на тому місті , де колись лежав поранений. Де своїм іржанням врятував його від смерті кінь, де стояв за його велінням поставлений хрест. Старшина , доживаючи свій, вік не сумував, – бо навколо росли нові й нові хати його побратимів. І назвав старшина своє поселення Ржище…
З 1625 року у Ржищів став сотенним містечком Канівського полку. Рибальство у місцевих козаків досягло рівня справжнього мистецтва. Ловили рибу неводами, косяками, самоловами, поширені були і рибальські сіті.
Козацька юшка- щерба була окрасою столу козацької родини. Риба йшла на продаж, її сушили, коптили, солили. У походах, коли бракувало солі, козаки ржищівсько сотні засипали рибу попелом від вогнища, і так вона могла довго зберігатися. Вони величали Дніпро братом і називали його «козацьким шляхом»
Наш земляк П. Поржи – Олексієнко в своїх спогадах( книга « Ржищів над Дніпром») так описує риболовоцькй промисел ржищівчан поч.. ХХст.… «Мешканці Ржищева , які жили поблизу Дніпра переважно займалися заводові рибальством, а деякі лише зі спорту, або для свого вжитку. Ловили з так званих душогубок( довбаний з круглого дерева човен), сітками, які були менші за неводи( велика риболовецька сіть). Деякі рибалки ловили переметами. Це довгий шнур, який в нас звали французьким шпагатом, на який прикріплювали плетений волос довжиною 20 см, до якого на кінець прив’язували саморобний гачок, і на одному шнурку таких гачків чіпляли від 1200 до 1500 шт. Приманкою були червоні черв’яки. .. Але більшість рибалок- любителів ловили класичною вудкою. Принаду робили самі: брали сіру глину, яку змішували з горохом чи пшеницею і кидали з човна чи берега, риба припливала і брала поживу , в тому гачок з хробаком …Ще були рибалки, які ствали ятері в озерах чи забоках. …і такі, які ловили з човнів лише соми на хлопавку . Рибалка на човні виїздив на середину Дніпра, запускав у воду довгий шнур з великим гачком та поживою, плив за течією води і хлопав власної роботи хлопавкою( ложкою)…Соми на хлопавку попадались від 5 фунтів до кілька пудів( пуд – 40 фунтів)».
А ось Ігор Цілик так розповідає про риболовлю у 60- 70 рр. минулого століття у Ржищеві:«Там, де закінчувався високий берег. був річковий вокзал –велике дерев’яне приміщення з терасою з боку Дніпра. Берег в цьому районі був викладений бутовим каменем, внизу закріплений спаями( палями).Тут скрізь ловилась чудово біла риба – лящ, в’язь, густера. Ловили її на ракушку, з якої і робили закриху- товкли її і перемішували з глеєм. Руками в камінні можна було піймати багато минька…нижче Балико-Щучинки – Воронів ліс. Це було наше улюблене місце лову на перечку. Перечка – це шнур, найкраще з польового телефонного кабелю довжиною 100 – 200 метрів, один кінець якого закріплявся до якогось корча на березі, до другого чіплялась чавунна чушка, завозилась поперек течії на човні і скидалась у воду. До шнура на відстані 5 – 10 метрів один від одного чіплялись кармаки – попуст (шнур) з невеликим грузом, після якого 5 – 6 гачків на присках. Дуже поширена ловля в Ржищеві тих часів, хоч офіційно була заборонена…»
. Сьогодні високі ржищівські кручі задивляються вже не в стрімку течію Дніпра , а у велике спокійне дзеркало Канівського водосховища із зеленими острівцями, розкиданими по ньому . Кожного вечора, при заході сонця,чути гуркіт потужних моторів – рибалки виїжджають на воду ставити сітки, щоб на ранок ржищівчани могли смакувати свіжою рибкою. Відійшли в минуле риболовецька артіль, рибколгосп «Срібна хвиля». Новий час диктує нові вимоги. З’являються приватні риболовецькі господарства, які використовують сучасні плавзасоби, обладнання, матеріали, що дає можливість ефективніше займатися цим промислом.
Руслан Юрійович Бабенко зі своїм уловом!
Як колись, так і тепер, на березі в дельті річки Леглич радують око люди з вудками – місцеві рибалки-любителі. Чому тільки з берега? Тому що, на жаль, в умовах воєнного стану вони не можуть потрапити на Дніпро. Тут часто можна побачити і досвідченого рибалку-любителя Бабенка Руслана Юрійовича. Саме він і познайомив нас із різноманіттям снастей, які використовуються зараз і поділився деякими секретами свого захоплення:
– Риболовля – це ціла наука, яку не можна освоїти і за все життя. Адже для того, щоб стати справжнім рибалкою, потрібно мати терпіння, наполегливість, велике бажання і необхідні знання. Перед тим,як іти ловити рибу, треба знати, що водиться в цій місцевості. які потрібно приготувати снасті, підкормку, наживку, який спосіб ловлі обрати. Ще багато чого залежить від пори року, від водойми, чим живиться риба.. Так одна й та ж риба може ловитися на різні приманки. Ось білу рибу можна зловити і на черв’як, і на опариш , і на мотиль, і на горох, і на кукурудзу, а іноді таку ,як сібелі чи чорнуха – на звичайну муху. Найпоширенішою рибою в наших водоймах є карась. Це найневибагливіша риба. Вона живе навіть там, де інші гинуть і ловиться на все. А от судак, окунь люблять чисту воду, насичену киснем. Щука, ховається по канавах, кущах та за горбами.
У наш час можна знайти різноманітне сучасне спорядження, що значно спрощує заняття риболовлею. Це різноманітні види вудилищ: спінінгові ( лайтові, ультралайтові, джигові – залежно від ваги приманки), поплавочні, сомові,коропові фідерні. Різні види воблерів,котушок.силіконові приманки на хижака(їстівні, неїстівні), активатори кльову з різними запахами іще багато різних сучасних споряджень, що роблять заняття риболовлею правжнім відпочинком.
Жорстокі реалії страшної війни змінили долі багатьох українців.Деякі з них змушені були покинути рідні домівки і виїхати за кордон. Серед них і наша землячка Оксана Чеберяк, яка живе нині у Канаді.. Вдома не було коли займатись, а ось тут захопилась риболовлею. Виїжджаючи із родиною на відпочинок або маючи перерву між роботою, бере із собою спінінг, штучні приманки, силіконові черв’яки. Кілька закидів спінінга – ось у руках уже риба «золоте око»або ж щука чи судак як на рідному Дніпрі. І краєвиди такі ж як дніпровські!…І почуття перехоплюють подих…
Отже, риболовля – це не просто захоплення, для багатьох – це спосіб життя. Вітаємо всіх рибалок зі святом. Бажаємо удачі, терпіння і везіння та обов’язково спіймати свою золоту рибку!
Зав. відділом з основного виду діяльності – О.В. Гудзій та ст. науковий співробітник – Л.М. Бабенко.