До відзначення 20 – ї річниці відкриття експозиції музею презентуємо тематичну збірку інтерв`ю.
Спогади Щенявської Ольги
На кінець 2002 року виникла ідея у міського керівництва провести фестиваль «Ржищівський вінок». В команді міського голови зібралися потужні генератори ідей. Життя завирувало. На основі матеріалів, знайдених археологами під час розкопок на землях Ржищева, в березні 2003 року було відкрито міський археологічний музей як відділення Київського обласного археологічного музею. Для організації робіт по укомплектації та створенні першої експозиції музею, було запрошено ржищівчанку, наукового співробітника Державного національного музею ім. Т.Г.Шевченка м. Канева Сергійчук Ларису Володимирівну. З нею я була знайома з 1988 року, неодноразово слухала її цікаві розповіді про Т.Г.Шевченка на Тарасовій горі. Ми були запалені ідеями, які об’єднали всіх небайдужих людей. Організаційні питання різних напрямків щодо музею по завданню тодішнього голови міста Спичака Миколи Антоновича вирішувала безпосередньо я, Щенявська Ольга Григорівна. Роботу по створенню наукової бази музею, опис археологічних знахідок,здійснювали Сергійчук Л.В., Пасека Наталія Іванівна, Литвин Сергій. Коштів бракувало. Міський голова Микола Антонович відшукував спонсорів, меценатів, залучав місцевих підприємців. Меблі для музею збирали б/у з міської ради, з бібліотеки, закладів освіти, з мого кабінету – вазони. Допомагали друзі, знайомі. Закрутилася така собі толока. Головне – було велике бажання створити гідний науковий археологічний осередок в нашому місті. Під музей орендували кілька кімнат і окремий вхід у дитячому садочку « Сонечко». Після ремонту дві кімнати були відведені під музейні зали. На вікна поставлені грати. Кілька вітрин заповнені артефактами та їх фрагментами. На великих дерев’яних кубах – трипільські реставровані горщики, наша гордість. Влітку 2003 року Ржищівський музей відкрив двері і радо зустрів перших відвідувачів.
Зародилася ще одна ідея – до 110 – ї річниці відкриття Трипільської культури в центрі м. Ржищів спорудити пам’ятник цій древній культурі та закласти сквер. Відкриття єдиного пам’ятника Трипільській культурі в світі відбулося 30 жовтня 2003 року. Автор – скульптор Анатолій Гайдамака. Виконавці: Олена Рязанцева та Юрій Фомін.
У 2004 році при фінансовій підтримці меценатів М.Т.Волошина та Ніни Павлівни Білоконь у Ржищеві проходив Міжнародний симпозіум скульпторів. Вони повинні були створити скульптури, присвячені Трипільській культурі. Роботи майстрів М.Горлового, В.Шолудька, М.Сівака, О.Альошкіна, М.Білика були встановили у сквері, а скульптура «Трипільська богиня» П. Карама ( Ліван) біля приватного музею «Українського мистецтва» Михайла Волошина.
За сприяння археологів М.Ю.Відейка та С.М.Рижова проходило поповнення музейної колекції трипільськими артефактами.
Виникла негайна потреба в оновленні і розширенні експозиції. Кропітка робота тривала два роки. Троє жінок, троє наукових співробітників музею Сергійчук Лариса Володимирівна, Пасека Наталія Іванівна і Гудзій Ольга Василівна своїми науковими знаннями, своїми вмілими руками створили другу експозицію Ржищівського археологічного музею, яка була відкрита 18 квітня 2005 року. На відкритті експозиції були присутні народний депутат України багатьох скликань І.Заєць, співробітники Інституту Археології НАНУ М.Ю.Відейко, Н.В.Шиянова, Н.В.Блажевич; О.В.Трачук – голова товариства «Коло – Ра», Народний скульптор В.І.Зноба, директор Київського обласного археологічного музею М.І.Городиський та ін.; гості, представники громадськості м. Ржищева.
З цією експозицією Ржищівського археологічного музею ознайомилося тисячі гостей міста, містяни, студенти, учні шкіл, десятки іноземних туристів. У 2009 році експозиція була демонтована у зв’язку з переїздом в інше приміщення.
Спогади Гудзій Ольги Василівни
В Ржищівський археологічний музей я прийшла працювати 12 січня 2004 року на посаду наукового співробітника. Лариса Володимирівна Сергійчук – завідувачка музеєм сказала: « Вчи давню історію, вивчай трипільську культуру». По Трипіллю такого різноманіття матеріалу як сьогодні не було. Інформація черпалася із наукових рубрик газет та єдиної книги М.Ю.Відейка «Трипільська енциклопедія». Наталія Іванівна Пасека працювала зберігачем фондів. Вона вчила мене граматиці керамічних черепків, тобто розпізнавати їх , визначати до якої археологічної культури належать, до якого історичного часу.
Створення постійної експозиції вимагало наукових знань, зокрема з археології. Тож ми з Ларисою Володимирівною стали регулярно відвідувати архів Інституту Археології НАН України, опрацьовувати звіти вчених – археологів, які проводили розкопки у Ржищівському районі і у місті Ржищеві зокрема. Сергійчук Л.В. і Пасека Н.І. працювали над складанням тематико – експозиційного плану нової музейної експозиції, а я, Гудзій О.В., писала екскурсію по ній.
Коли привезли в музей вітрини , почалася технічна сторона створення експозиції. Ми в трьох почали їх збирати, користуючись схемами і «фігурними» викрутками. Нам це вдавалося. Відносно легко збиралися маленькі вітрини. А великі!.. Тут без курйозних випадків не обійшлося…
Далі слідувало вирізання поличок із ДЕСП спеціальними пилками – ножовками. Було з Наталею Іванівною «наріжемся» так, що руки боліли – ні підняти, ні заснути вночі. Жартували, підтримуючи себе: «Біцепси качаємо!».
Потім полиці вітрин, задні стінки обклеювали і оббивали мішковиною. Найцікавішою була магія підбору потрібного кольору фарби – морської хвилі. Цією справою керувала Наталія Іванівна. У відрі колотилася принесена з дому зелена і синя, доливалася сіра і біла. Контроль проводила Лариса Володимирівна. Я випробовувала колір фарби щіткою на мішковині. Колотили довго і добилися свого – кольору морської хвилі. Всі пофарбовані стенди, полиці сушили просто на подвір’ї. Забивали гвіздки, вкучували болти, пришивати , прикріплювати музейні предмети на поличках чи просто на стендах. Руки у нас грубішали, втрачали жіночу ніжність. За манікюр прийшлося забути.
Мозковим і науковим центром створення експозиції (підбором артефактів, схем, фото, ілюстрацій) була Сергійчук Л.В. А вже технічне і художнє оформлення лежало на плечах Гудзій О.В. і Пасеки Н.І. Хочу зазначити, що під час роботи безпосередньо над експозицією, працювали разом втрьох. Коли виникали якісь спірні питання, нові ідеї, ми завжди дослухалися до аргументів один одного. Адже робили одну справу. В експозицію ставили не тільки готові артефакти, а й створювали самі. Підбирали керамічні фрагменти, «займалися мозаїкою». Якщо знаходили профіль посудини, склеювали. А вже через день – два фрагмент трипільського горщика чи миски з красивим орнаментом або наліпом красувався на поличці чи на стенді вітрини. Працювали з любов’ю.
Урочисте відкриття експозиції, створеної руками трьох жінок, науковців нашого музею, відбулося 18 квітня 2005 року. На презентації були присутні гості із Київської обласної ради, Департаменту культури області, науковці з Інституту археології НАНУ, мер м. Ржищева Спичак М.А., керівники ржищівських закладів та установ та ін. За роки існування з 2005 року по 2009 р.р. тисячі відвідувачів з нашої місцевості, міст і сіл України, ближнього зарубіжжя, Польщі, Австралії, США та ін. ознайомилися з експозицією Ржищівського археологічног музею. В книзі відгуків залишили теплі слова і найкращі побажання.
Гудзій О.В.
Спогади Пасеки Володимира Івановича – завідувача відділом культури Ржищівської міської ради
Початком створення музею стало, відновлення історичної справедливості щодо міста Ржищів та Ржищівської громади, несправедливо віднесених як неперспективних районів Київської області. Колись один із самих найбільших районв Київщини, у зв’язку з відсутністю залізниці, став неперспективним. Маючи доволі різноманітну промисловість і заклади освіти, та пам’ять про те, що колись це було містечко з 12 – ти тисячним населенням, давало надію на відновлення міста. Як працівники культури, ми стали проводити масові заходи а вулиці, наслідком яких стало створення «Співочого поля», завдячуючи тодішньому голові селищної ради Ярошкевичу Володимиру Матвійовичу. Можна сказати, з нього багато що почалось: це створення міста обласного підпорядкування та надії на перспективу розвитку громади. Щоб краще засвітитись, ми стали проводити ще більше масових заходів таких як День молоді, День міста, День Незалежності. А особливо людям сподобалось свято Івана Купайла, яке дало поштовх на створення фестивалю « Ржищівський вінок». До нас поїхали зацікавлені люди, почали шукати творчих особистостей, які народилися у Ржищеві. Як наслідок меценатом міста Михайлом Трохимовичем Волошиним були створені музеї творчості Володимира Сидорука та Олексія Горбенка. Самою значущою подією стало відкриття Археологічного музею. На той час археологами проводилися розкопки трипільського поселення в урочищі Ріпниця на південно – східній околиці Ржищева. Вчені вже мали певні артефакти і напрацювання, а також ідею щодо створення музею в місті. За щасливої нагоди в Ржищів переїхала на проживання науковий співробітник Канівського музею ім. Т.Г.Шевченка Лариса Володимирівна Сергійчук , яка тут народилася, була патріотом свого міста. Вона згодилася очолити музей, допомогти у створенні. Завдяки наполегливості і фанатичному підходу до справи Лариси Володимирівни та її команди науковців ( Пасека Н.І. – зберігач фондів, Гудзій О.В. – науковий співробітник) було створено археологічний музей і його нову експозицію, яка була відкрита 18 квітня 2005 року. Сергійчук Л.В. мріяла розширити музей. Паралельно проводили збір краєзнавчих матеріалів. У Ржищеві в середині ХХ ст. проживала чисельна єврейська громада. Вона шукала зв’язки з людьми, які проживали тут. Я ,по можливості, допомагав в роботі по створенню музею.
Спогади Пасеки Наталії Іванівни – зберігача фондів музею.
Моя робота в КОАМ Ржищівське відділення розпочалася з толоки – підготовки приміщення для музею, яке надали в дитсадочку «Сонечко» (це дві зали, коридор і підсобні приміщення.)
Сергійчук Лариса Володимирівна – корінна ржищівчанка, яка повернулася до рідного дому, після 30 – ти річної роботи в Канівському державному музеї Тараса Шевченка. Їй адміністрація міста Ржищева, зокрема голова міста Спичак Микола Антонови, запропонували взятися за створення археологічного, в подальшому археолого – краєзнавчого музею в місті і посаду завідувачки. Це був 2003 рік.
З 2001 року в Ржищеві (ур. Ріпниця) поводилися розкопки поселення трипільської та черняхівської культури ІА НАНУ, де було знайдено багато артефактів.
В травні 2003року Сергійчук Лариса Володимирівна запропонувала мені посаду зберігача фондів. Ми з нею за місяць повинні були приготувати приміщення для прийому артефактів з розкопок і створити міні експозицію, бо в липні 2003 року в нашому місті Ржищеві відбувався І фольклорно – етнографічний та археологічний фестиваль «Ржищівський вінок», присвячений 110 – річниці з дня відкриття Трипільської культури, і створення міського музею, який був відділенням Київського обласного археологічного музею.
І так місяць толоки: звільнення приміщення від витяжних метало – конструкцій, вигрібання будівельного сміття, заготовка глини, піску, цегли ( це все перевозив на мотоциклі мій чоловік Пасека В.І.). Напитали будівельника, щоб переставив двері і замурував місце від старих. Далі штукатурка, побілка. Фарбували все всі разом, щоб швидше закінчити ремонт кімнат.
У 20 – х числах червня 2003 року мене зарахували на посаду зберігача фондів.
Трачук Олексій Васильович – голова товариства «Коло – Ра», яке сприяло та організовувало проведення археологічних розкопок, здав нам у музей 14 ящиків фрагментів кераміки з розкопок і 7 планшетів (90х50) з прикріпленими фрагментами трипільського посуду, які зробили студенти Ржищівського індустріально – педагогічного технікуму, що приймали участь в розкопках. Черняхівський горщик (піфос)для зберігання зерна ІУ ст. н.е. (який реставрував Юрій Соміков), трипільський глечик біконічної форми з антропоморфним малюнком ІУ тис. до н.е. і дві миски реставрувала Ганна Василівна Шиянова. Макет відновленого трипільського житла і велику кам’яну зернотерку
Городиський Микола Ілліч – директор обласного археологічного музею с. Трипілля ( наш Ржищівський музей був відділенням) виділив нам 5 маленьких вітрин, в яких ми розмістили реставрований посуд, фото дослідників – археологів ур. Іван – гора та ур. Ріпниця. З міцного картону зробили 7 підставок у вигляді куба різних розмірів. На них розмістили етнографію, на підвіконнику лежали 2 шматки давньої домотканної тканини ( в музей віддала моя перша вчителька, яка зберегла ще бабусине). На підлозі стояв черняхівський піфос.
Багато гостей фестивалю відвідали наш музей, зокрема науковці ІА НАНУ: Відейко М.Ю., Рижов С.М., Шиянова Г.В. ,Трачук О.В., Смолякова Л.І. та ін.
Відфестивалили і прийнялися за документацію: завела головну книгу музейного обліку і багато допоміжних, денумерувались, описувались і записувались всі предмети, які вже були прийняті в музей. Сергійчук Л.В. повезла мене в музей Історії України в м. Київ, щоб перейняти досвід правильного ведення картотеки і паспортизації кожного музейного предмету.
В січні 2004 року до нас працювати науковим співробітником прийшла Гудзій Ольга Василівна. Вона писала екскурсії по трьох розділах нової майбутньої експозиції: «Трипільська культура», «Черняхівська культура», «Київська Русь».
Щоб підготувати науковий фундамент нової експозиції музею, Сергійчук Л.В., яка вже мала свої плани і бачення щодо нової експозиції, як досвідчений музейник збирала історичні документи, наприклад, карти України Г.де Боплана, на якій зображено Ржищівський замок О.К.Воронича.
Лариса Володимирівна разом з Гудзій Ольгою Василівною їздили у відрядження в Київ у архіви, налагоджували зв’язки безпосередньо з вченими – археологами Н.В.Блажевич, П.П.Толочком які на початку 80 – х років ХХ ст. досліджували городище Іван у Ржищеві. Записували їх спогади. Влітку 2004 року безпосередньо працювали на розкопках в ур. Ріпниця, спілкувалися з дослідниками Рижовим С.М. та Магомедовим Б.В.
За відносно короткий строк було зібрано і опрацьовано значний обсяг наукового матеріалу.
Під час створення нової музейної експозиції ми, три жінки паралельно зі своїми музейними професіями, були і різноробочими – закуповували і приносили руками фарбу, металеві прути для грат на вікна і двері. ДВП і ДСП для виготовлення щитів і полиць під майбутню експозицію ми різали самі пилкою, обклеювали мішковиною або моїми старими лляними шторами, які я принесла з дому. Потім ми фарбували ці оббиті і обклеєні щити і сушили надворі. Вітер наносив сухі лусочки з берези на мокрі щити.. Образливо було до сліз, коли акуратно старалися їх відшкребти від уже висохлої поверхні.
Поки все висихало, ми ходили до людей збирати краєзнавчі експонати: вишиті рушники, сорочки, старі хустки, історичні світлини та ін. Учитель Кириченко І.О. подарував музею зі своєї столярної майстерні ще дідівські рубанки, фуганки і багато іншого.
Оформлення кожного стенду чи вітрини проходило під керівництвом Сергійчук Л.В. Спочатку ми втрьох відбирали потрібні фрагменти посуду і інші артефакти, а далі в хід ішли гвіздки, молотки, саморізи, викрутки, шило, капронові нитки, якими кріпили все на щиті. Ну тут «гімнастика» була і для рук, ніг, спини,( потрібно було сидіти і під щитом, нагнутися над щитом, щоб закріпити предмети).
Наша праця була не даремною. Нова експозиція , яка була відкрита 18 квітня 2005 року, вразила своєю досконалістю не тільки пересічних відвідувачів, а й професійних музейних знавців.
Спогади Миколи Спичака
Місто Ржищів, як і багато інших міст та містечок України, славиться своїми людьми, своєю культурною спадщиною та багатющою історією. І цьому є сила силенна доказів: ще з далеких доісторичних часів на місці Ржищева були трипільські поселення. Багато вчених-археологів, які вивчали Трипілля, зацікавилися і ржищівськими локаціями, однією з яких є наша Ріпниця, де і почалися розкопи трипільських поселень у 2000 –них роках.
Український археолог первісності, палеолітознавець, кандидат історичних наук, доцент Сергій Миколайович Рижов, реставратор археологічних знахідок із кераміки, скла та кістки Ганна Василівна Шиянова, український науковець, археолог, дослідник трипільської культури, доктор історичних наук Михайло Юрійович Відейко, Олексій Васильович Трачук – це люди, завдяки запалу, ентузіазму, зусиллям яких світ дізнався про трипільські скарби ржищівщини: знайдені унікальні речі, історичні артефакти, місця поселення трипільців, їх посуд, предмети побуту, знаряддя праці.
З початком робіт на розкопах виникла проблема фінансування і дякуючи небайдужим людям, трудовим колективам, одним з яких є колектив Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму, директором якого на той час був Віктор Олексійович Матвієнко та заступником Андрій Юрійович Перегонцев, було організоване проживання та харчування археологів, волонтерів, які безпосередньо займалися розкопами. Особлива подяка і іншим меценатам – Ніні Павлівні Білокінь та Михайлу Трохимовичу Волошину.
Після розголосу про ржищівське поселення трипільців на місце розкопів поїхали науковці, туристи, вчені, зокрема місто відвідав і український історик, професор, академік НАН України Петро Петрович Толочко.
Побачивши зацікавленість науковців, туристів та містян до питання вивчення Трипільської культури виникла ідея створення міського археологічного музею. Постало питання відведення приміщення та залучення спеціалістів музейної справи. На посаду директора я запросив нашу землячку, ржищівчанку, наукову співробітницю Канівського національного музею Тараса Шевченка Ларису Володимирівну Сергійчук. Лариса Володимирівна сформувала колектив працівників – фанатів, етнузіастів своєї справи, серед яких були Ольга Гудзій, Наталія Пасека.
18 квітня 2005 року відбулося відкриття Ржищівського археологічного музею у приміщенні колишнього дитячого садочка «Сонечко». На відкриття музею були запрошені люди, причетні до археологічних розкопок та почесні гості, серед яких народний депутат України Іван Заєць.
Згодом, музей був перенесений у приміщення колишнього банку «Україна», де знаходиться і нині.
Зважаючи на брак коштів у місцевому бюджеті було прийняте рішення про передачу музею на баланс Київської обласної ради. І це рішення було правильне – оскільки сьогодні ми маємо прекрасний музей Комунальний заклад Київської обласної ради «Ржищівський археолого-краєзнавчий музей» – осередок культури міста, де вирує справжнє життя, дякуючи його очільниці Людмилі Карпенко та прекрасному колективу музейників.
Відкриття музею – це один з перших найяскравіших кроків до розвитку туризму у Ржищеві. Далі був Парк Трипільської культури, але то вже інша історія…