Краєзначе дослідження “Материнство у давнину: традиції догляду за дитиною, колискові, обереги”
Материнство в українській традиційній культурі, зокрема на Ржищівщині, посідало особливе, майже сакральне місце. Народження дитини сприймалося не лише як родинна подія чи просто як фізіологічний акт, а як важливий етап продовження роду і життя громади, як найбільше благословення, як священна місія, що супроводжувалася складною системою обрядодій, а догляд за нею був справжнім ритуалом. Наші пращури вірили, що новонароджена дитина є надзвичайно вразливою до впливу «нечистих» сил, тому кожен крок матері — від першого купання до вибору іграшки — мав обереговий характер.
Відповідно, з цим явищем було пов’язано цілий комплекс звичаїв, обрядів, вірувань і практик догляду за дитиною.
Традиції догляду: від першої купелі до «хрестин».
Перша купіль. Неодмінною маніпуляцією після пологів, якій надавалось велике значення, було перше обмивання, купання новонародженого. Повитуха (жінка, що приймала пологи) могла відразу обгорнути немовля теплими сухими пелюшками і покласти його на піч чи на тепле місце. Коли дитина обсихала, її обмивали в ночвах. Перше купання дитини було обов’язком повитухи. Таку місію також могла здійснити і рідна бабуся. Перше купання відбувалось або відразу після пологів, або на 2-3 день після народження дитини. Вірили, що перша купіль впливала на подальшу долю новонародженого – під час купання повитусі випадала нагода вдосконалити фізичні характеристики дитини, охороняти її від злих духів, здійснити ворожіння-пророцтво долі дитяти. Кожна складова купання мала особливе значення: принесену до схід сонця воду для хлопчика, гріли у глечиках, а для дівчинки – в горщиках. При нагріванні води пильнували, щоб вона не кипіла, бо дитина виросте сердитою, запальною, злою. Зазвичай купали у звичайних ночвах, при чому вода містила спеціальні домішки, застосування яких мало вплинути на майбутнє дитини – гроші, вовна, хліб, яйце. В ночви лили свячену воду, трохи молока, сипали ще пшоно (щоб не було жовтухи) чи березову тріску. Варто сказати і про різноманітний набір трав, з яких готували навар – череда, любисток, м’ята, звіробій, материнка, дев’ятисил. Щоб дівчинка росла красивою, то вливали трохи меду, кидали коралі. На дно у ночви клали срібну монету — «на багатство», яку після купання забирала баба-повитуха. У теплій воді ( температуру води міряли ліктем), коли тіло дитини розпарювалось, знаюча повитуха давила носик («щоб гарненький стояв»), витягувала пальчики («щоб не були горбаті»), заокруглювала голову («щоб була не довга, а кругла»), а також могла втягувати губами лишки води з голови, спини – тричі спльовувала в купіль зі словами «Боже, очисть тебе!» і хрестила тричі. Дитину треба було ще й поміряти:зігнути ліву ручку у ліктику, праву ніжку у колінці і легенько направляти один до одного, щоб зійшлися. Потім так само з правою ручкою і лівою ніжкою.
Воду з-під першої купелі зливати могли під піч, за межами хати (під поріг, стіну, куток, де стояли ікони), під фруктові дерева. Зважали при цьому на стать дитини: як купали дівчинку – виливали під вишню, березу; хлопчика – під дуб. Також воду зливали у воротях («щоб діти росли»), а також там, «де ніхто не ходить» (межа). В жодному разі не можна було виливати воду після заходу сонця («лихе буде дитині»).
( За спогадами Новохацької Ганни. м. Ржищів.)
В окремих селах Ржищівського краю існував дуже давній обряд «зливок» – ритуал очищення матері та повитухи. Вони взаємно зливали воду на руки над кущем калини або під плодовим деревом, символізуючи перехід жінки до статусу повноправної матері.
Сповивання. Далі дитину сповивали у дорослу сорочку. Основною умовою було використання полотна, яке вже було у користуванні. З часом, коли з’явилась можливість купувати тканину в крамниці (пелюшок як таких ще не існувало), широко використовували вживану постільну білизну – простирадла, елементи купованого одягу, зшитого з ситцю, бавовни (сорочки, спідниці, сукні). Головна умова – тканина мала бути м’якою і випраною. Обов’язковим атрибутом сповивання був «сповивач» («крайка», «пас», «стрічка»), довжина якого могла сягати до 3 метрів. Одним сповивачем могли сповивати кожного наступного, хто народжувався в родині («аби кривим не був»).
Щодо пупка, то він через кілька днів після народження дитини підсихав і відпадав. Його наділяли властивостями оберегу. Тому клали в колиску («від злого ока»), зашивали в подушку («щоб добре спав»), зберігали в скрині, в книжці («наука щоб йшла»). В перший день, коли дитина йшла до школи, їй давали збережений пупок розв’язати. Якщо розв’яже, буде розумною і добре вчитиметься.
Дитину сповивали в лляні пелюшки (верчі) щільно, вірячи, що це зробить ніжки рівними, а саму дитину — спокійною. На Ржищівщині побутувала традиція класти немовля на кожух (шерстю догори) відразу після народження, щоб життя було «теплим і багатим». Сповивалася дитина до 3 – 4 місяців. Потім одягали довгу сорочечку.
(За спогадами Булиги Катерини. с. Півці)
Харчування. Грудне вигодовування вважалося обов’язковим. Якщо у матері не було молока, використовували «жуйку» — загорнутий у чисту ганчірку розжований хліб із цукром або коржик.
( за спогадами Недобой Софії. с. Березівка).
Колискові: духовний зв’язок та магія слова
Особливе місце у догляді за дитиною займали колискові пісні (від слова «колиска»). Колиска (люлька)— не просто предмет побуту, а сакральний простір дитини. Її часто виготовляли з особливих порід дерева — клена або явора (щоб дитина була співочою) або верби, прикрашали рушниками або стрічками. Її ніколи не ставили безпосередньо на підлогу, а підвішували до стелі. Вважалося, що дитина, яка перебуває «між небом і землею», захищена від земних злих духів. Колиску не залишали порожньою: якщо дитину забирали, туди клали предмет, щоб уберегти від нечистої сили.
Колискові пісні виконували не лише функцію заколисування, а й мали виховне та магічне значення. Вони були першими словами, які чула дитина. Через них мати передавала знання про світ, любов, ніжність і побажання щасливої долі. У текстах часто згадувалися Котик, міфічні Сон і Дрімота як живі істоти, що приносять дитині спокій. У текстах, записаних на Ржищівщині, Котик часто «пече булки» або «несе сон у кошику». Це невипадково: адже кота наші пращури вважали хранителем домашнього вогнища.
Котику сіренький, котику біленький
Не ходи по хаті, не буди дитяти
Дитя буде спати, мати буде колихати.
Люлі, люлі, люлі чужим діткам дулі,
А Галинці калачі, щоб спала вдень і вночі.
Люлі, люлі, люлі прилетіли гулі,
Гай, гай полетіли, на бабину хату сіли пироги їсти,
а на дідову – каки сісти.
(колискові наспівала Гузій Євдокія. с. Березівка).
Колискові нашого краю вирізняються своєю інтимністю та спокійним ритмом, що імітує рух люльки – і це не просто заспокійлива мелодія, а форма магічного заклинання.
Водночас колискові пісні виконували захисну функцію — лагідний голос матері відганяв злі сили, а дитині « прописував» майбутнє: «будеш у золоті ходити», «будеш добрим господарем» і т.д. Для нашого регіону також характерні згадки про соловейка та зозульку, які приносять дитині щасливу долю.
Обереги: захист простору навколо дитини
Оберегова система дитини на Ржищівщині була багатошаровою: від самого ліжка до дрібних деталей одягу. Дитячий одяг був першим і найголовнішим оберегом. Перша сорочка — льоля — шилася зі старого полотна батьків. Це не було ознакою бідності. Навпаки, вважалося, що зношена тканина є м’якою не лише фізично, а й енергетично. Вона вже «приручена», позбавлена агресивної первинної енергії нового льону, і несе в собі захисну силу батьківського роду. На дитячих вишиванках домінував червоний колір — колір вогню, крові та життя, який відлякував усе нечисте. Ключовими символами орнаментів були:
восьмикутна зірка (Алатир): символ гармонії Всесвіту, вірили, що вона створює навколо дитини захисне поле;
безконечник (Меандр): хвиляста лінія, яка символізувала вічність життя та плинність часу, оберігаючи дитину від раптових бід;
мак: оберіг проти нічних страхів, вишивали сорочки дітям, які погано спали;
дубові жолуді: символізували потенційну мужність та стійкість, призначалися суто для хлопчиків.
Прикрашали вишивкою найчастіше комірець і чохлики – саме там, де тіло контактувало з відкритим світом.
Значну роль відігравали обереги – предмети, покликані захистити дитину.
Найпоширенішими були:
– вода (освячена);
– вогонь (свічка);
– металеві предмети;
– рослини (мак, часник);
– червона нитка;
– християнські атрибути;
– лялька – мотанка.
Під ліжко або поріг клали металеві предмети (ніж, сокиру). Вірили, що метал розриває негативні енергетичні зв’язки.
На зап’ястя дитині пов’язували вовняну червону нитку. Вірили, що вовняна нитка на лівому зап’ясті захищала від «пристріту» (зурочення) — негативного впливу через заздрісний погляд.
Після хрещення дитину захищав нагрудний хрестик, молитви і т.д.
Найпершою іграшкою була «вузликова лялька» – найдавніший сакральний предмет. Мати робила її без голки та ножиць (щоб не «зарізати» долю). Замість обличчя намотувався сакральний хрест — символ сонця. Це гарантувало, що лялька не забере душу дитини, а лише захищатиме її. На Ржищівщині її часто наповнювали заспокійливими травами (хмелем). Ляльку клали в колиску ще до народження дитини, щоб вона «обжила» місце та відігнала злих духів.
Дослідження народних традицій ржищівського краю свідчить, що в давнину догляд за дитиною був нерозривно пов’язаний із природою та віруваннями предків. Кожен елемент — від трав у купелі до слів колискової — мав на меті гармонізувати стан немовляти та захистити його від зовнішніх загроз. Традиційне материнство – це дивовижне поєднання практичного досвіду, глибокого символізму та магії. Воно було наповнене безмежною любов’ю та відповідальністю, де дитина сприймалася як дар Божий, що потребує не лише фізичного піклування, а й духовного захисту. Материнство було не обов’язком, а великим мистецтвом творення нової людини в гармонії з навколишнім світом. Сучасна психологія підтверджує багато з цих інтуїтивних знань: важливість контакту з матір’ю, заспокійливий ефект колискових та відчуття безпеки, яке дарують ритуали. Сьогодні ці знання допомагають нам краще зрозуміти власний генетичний код та важливість родинних цінностей.
Гудзій О.В.