Сьогодні без Трипільської культури ми не уявляємо витоки українського народу. Ця цивілізація існувала на теренах України майже 2500 років. Вона є однією з найяскравіших культурних явищ в історії первісного суспільства Європи. Тривалий час – кінець V – ІІІ тис. до н.е. (5250-2750рр. до н.е.) вона була на передових рубежах світової цивілізації. У міфології її називають «Золотим віком» людства, землеробською культурою «мальованої кераміки», а про Вікентія Хвойку(першовідкривача Трипільської культури”), можна сказати, що він «розкопав нам історію України». Ця цивілізація існувала задовго до цивілізації Риму, стародавньої Греції. В час інформаційного прогресу, стрімкого розвитку технологій актуальним залишається дослідження трипільської культури, її побуту та кераміки. Саме кераміка є фактично візитівкою трипільської культури, адже вона досягла найбільшого розвитку і популярності в епоху енеоліту. Завдяки кераміці, що добре зберіглась до нашого часу, можна встановити часові межі трипільської культури, її розвиток і занепад, особливості, побут – відновити картини життя та їхню історію, а головне, можна простежити вплив трипільської культури на українську.
Найвищим ступенем трипільського ритуального мистецтва є зображення антропоморфних і людських фігур. Перші (чоловічі і жіночі) відділені від інших тільки за однією ознакою – трипалістю, а в іншому – повністю «людські». Трипалі фігури зображені в дуже цікавому оточенні: по-перше, вони завжди виступають обрамленими чітким знаком у вигляді букви О з гострим верхом і низом. Таке обрамлення у вигляді двох дотичних дуг дожило до середньовіччя обов’язкове оточення сина божого Ісуса Христа. Можливо, що цей символ пов’язаний з органом народження. Чоловіча трипала фігура на посудині зі Ржищева (центр Ржищівської МТГ , Київської області на Дніпрі) є центром своєрідної «водяної» композиції.
Можливо, що на цій дивній посудині зображено народження (саме народження) бога водяної стихії, подібного до Варуни (Урану) – божества океану та неба. Якщо таке тлумачення трипалих фігур, обрамлених О образним знаком і показаних на фоні землі чи води вірне, то ми можемо включити в число релігійних нововведень розвинутого Трипілля (рубіж 4-3 тис.до н.е.) появу перших спеціалізованих божеств землі і води, божеств цілком антропоморфних і позначених трипалістю, пташиними лапами.
У 1901 р Хвойка проводить розкопки за Монастирьком: «за 7 верств від Ржищева, за 2 версти від сіл Баликів і Щучинки».
У своїх записах «Розкопки вблизи Ржищева» він зазначає, що розкопано близько 200 м2, 10 залишків жител, глибина розкопок – 1,75 м, знайдено багато фрагментів кераміки, глиняної обмазки, зернотерки, мотики, зуби домашніх тварин, шкребки, вироби з кременю і т.д.
«Встретилось первый раз изображение человеческой фигуры с тонкими опущеными руками, очень тонкой талией при широких плечах и сильно выдающимися бедрами…».
Це класичне зображення трипільської людини з Ржищівських розкопок, обійшло всі світові підручники з археології. Тепер знахідки з цього розкопу зберігаються в Національному музеї історії України.
У монографії “Язичництво давніх слов’ян” Б. О. Рибаков висловлює думку, що таке зображення відповідає ведійській міфології. На думку вченого, трипільська міфологія та мистецтво були частиною індоєвропейської землеробської культури, що знайшла своє відображення у гімнах Рігведи – це перший відомий пам’ятник індійської літератури, найбільш древня і значна із Вед.
На одній із посудин з Петрен зображені на протилежних сторонах два незвичайного виду велетні: майже на всю висоту «повітряного простору» поряд з падаючими з небес потоками і сонцем, яке сходить, зображена триярусна фігура, у декілька разів більша за сонце. Ноги титана входять в землю, у нього два торси – один над другим, чотири руки з довгими пальцями і одна голова, майже втерта в верхнє небо.
У розшифруванні цього казкового персонажа нам може допомогти Рігведа, яка знає архаїчні (і тому туманні) міфи про Пурушу – першого чоловіка – титана, який у ряді гімнів заміняв безконечну праматір Адіті, і з яким стали пов’язувати навіть створення світу. Пуруша – символ безкінечності, символ всезростаючого життя, першолюдина, першооснова і концепт Всесвіту, а також сам Всесвіт: Із духу його був народжений Місяць, із ока – Сур’я-Сонце, боги Агні і Індра – із рота, Вайю – з подиху. Пупок його став повітрям і небом, голова його, ступні – землею, простором – слух». В інших, більш пізніх ведах, Пуруша став ототожнюватися з Мітрою – Сонцем. Це пояснює наявність Сонця у малюнку з титаном. “Величезна його святість, але ще більший сам Пуруша. Четверта частина його – все суще (на землі), Три частини – безсмертя в Небі, На три частини вознісся Пуруша у вись. Четверта частина його залишилася (у землі)”. (Рігведа, X, 90) Три фігури, як цілісність, вертикально вивищуються одна над одною, утверджуючи зростання життя: Предки—Отці—Нащадки. Петренський малюнок з двома титанами і двома сонцями цінний для нас тим, що дозволяє датувати витоки ведійського міфу часом значно більш раннім, ніж початкова фіксація індійської міфології (очевидно, у середині 2 тис. до н.е.)
У шумерських поемах, Ведичній літературі, грецьких джерелах згадується могутня держава Аратта. Це був багатий та процвітаючий край. Громадяни Аратти жили у справедливості, добробуті та благополуччі. Перший “Золотий вік” людства пов’язаний із Гіпербореєю. А другий був створений арійцями уже після її загибелі на землях загадкової Аратти. Якщо врахувати, що існувала ця цивілізація у 7-4 тисячолітті до нашої ери, то можна зробити висновок, що Трипільська культура і є цією легендарною Араттою. Суперечки стосовно місця її знаходження не мають ніякого сенсу – жодної іншої високорозвиненої цивілізації у цей час на Землі не було.
Іванчук Ольга Анатоліївна
Старший науковий співробітник КЗ КОР « Ржищівський археолого – краєзнавчий музей»