В ексклюзивному проєкті до Дня будівельника – історія видатної особистості: здійсненні мрії та кроки сходинками життя. Дмитро Олександрович розповість про найцінніше, та як професійна діяльність стала надміцним монолітом
Рудковський Дмитро Олександрович – генерал – полковник, заслужений будівельник України, почесний громадянин Ржищева.
З 2005 по 2006 роки обіймав посаду першого заступника Міністра Оборони України, керівник апарату.
З 2006 по 2008 роки – перший заступник Керівника апарату Верховної Ради України, керуючий справами.
Нагороди, почесні звання – Орден “Знак Пошани “, Орден “За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР” ІІІ ступеня, Орден “За заслуги ” III та ІІ ступеня, Орден “За розбудову України” ім. М. Грушевського IV ступеня, відзнака Міністерства оборони України “Доблесть і честь”, Заслужений будівельник України, Почесна грамота Верховної Ради України
Якою була найпрекрасніша пора Вашого життя, дитинство? Дитинство припало на повоєнні роки. Народився 1946 року в Ржищеві. Звісно, ця пора була непростою. Навчався до 4 класу в місцевій початковій школі на території Монастирка , а потім ходив пішки до школи в центр Ржищева. Розумієте, дитинство хороше тим, що життя попереду, все надзвичайно цікаво, а відтак постійно допомагав батькам. Того часу було обмаль продуктів, та були кролі, кури, виріс на козиному молоці. Я щиро вдячний мамі, котра на собі несла тяжкий тягар. Та сформований трудовий ґрунт та любов до праці лиш допомагали по життю.
Як далі здобували освіту?Закінчив 8 класів, вступив до технікуму, з навчанням на перших порах було складну вато. Першого разу для вступу не вистачило одного балу. Тоді директором був Педюра Іван Якович. Не втративши надії, пішов до вечірньої школи у Ржищеві. І наступного року вдалось отримати бажане – став студентом Ржищівського будівельного технікуму. Технікум закінчував одним із кращих. Постійно займався ночами. Вчився при гасовій лампі. До сьогодні згадую рідну хатину, котру хотіли знести під час будівництва ГЕС, але, на щастя вона залишилась як найщемніший спогад. Навчання вдалось наздогнати завдяки читанню, дуже багато читав ночами, все, що потрапляло під руку. Хоч керосин коштував дорого, притушував лампу в пічурці і всі думали, що ліг спати, а я читаю до ранку. Одну за одною. Це був фундамент. Відтак технікум закінчив добре. Такий як наш – ще треба пошукати, він дав надзвичайно багато. Після технікуму, з Семенченком Володимиром Костянтиновичем, Донецьким Станіславом Степановичем та Галушкою Василем з Тулинців поїхали вчитися на молодших лейтенантів. Збройні сили Радянського союзу формували будівельників, в зв’язку з розширенням будівництва. Отож був створений прискорений курс (пілотний проєкт): за 6 місяців можна було здобути спеціальність. Приїхали в Пушкін Ленінградської області, вступили до військово – будівельного училища, за 6 місяців закінчили. Після місяця навчання було дозволено бажаючим курсантам здати екстернат за повний курс училища. При цьому додатково екзамени потрібно було здавати без відриву від основного навчання. Із загальної кількості курсантів 156 чоловік подали рапорт на екстернат. Ми з Семенченком В. К. подали рапорти , стали екстернами і почали здавати додаткові екзамени. Вся проблема була в тому, що екстернат зараховували тільки тоді, коли випускні екзамени здані , виключно на «5». І ми справилися, здали все на відмінно , отримали диплом і звання лейтенанта. Всього здобули диплом екстернатом 15 чоловік, із них – нас двоє випускників Ржищівського будівельного технікуму. Такі знання дало нам навчання в нашому технікумі.
З чого розпочиналась кар’єра?
Після навчання у військово – будівельному училищі був в будівельних військах заступником командира роти, командиром роти, начальником штабу батальйона. З цієї посади вступив до академії. Шляхи з Семенченком розійшлися, бо він потрапив служити в Західну Україну. Поруч зі мною завжди була дружина, Галина Леонідівна, з якою познайомились під час навчання в Ржищівському будівельному технікумі. Далі чекала Йошкар – Ола, де вже народились діти. Вступив до військово – інженерної академії ім. Куйбишева на інженерний факультет. До речі, досить добре закінчив академію.
Далі служив у Монголії: прийшов у званні капітана, вийшов підполковником. Та увесь час хотілось в Україну, а потрапив в м. Чита. В 34 роки отримую посаду головного інженера будівельного управління забайкальського військового округу. Підпорядкування: 42000 військових і 37000 цивільних. Територія від Льодовитого океану до Монголії, від Красноярського краю і до Якутії. Через рік, мене, підполковника призначають керівником цієї організації. Відтак стаю наймолодшим начальником. На цій посаді працював 6 років. Отримав полковника, генерала, що взагалі здавалось нездійсненною мрією. Маю 2 ордена: знак пошани, за службу Батьківщині в Збройних силах. Пропонували роботу в Москві, але завжди хотів в Україну, неважливо в який військовий округ.
А ось через 2 місяці після отримання звання генерала, за щасливим збігом обставин, отримав можливість працювати в Київському окрузі.
Почав працювати в Києві, а через 10 місяців – розпад Радянського Союзу. Формуються нові Збройні сили України. Стаю начальником головного управління Збройних сил України по розквартируванню і будівництву. За час роботи командою зробили надзвичайно багато.
Політика не оминула професійну та кар’єрну діяльність.
В 2002 році став кандидатом в народні депутати по Білоцерківському округу, отримав перемогу та добросовісно працював на окрузі, і народного депутата Рудковського згадують до сьогоднішнього дня. Часто зустрічався з людьми, їздив селами допомагав зі вступом до ВНЗ. Невдовзі отримав посаду першого заступника Міністра оборони України – керівника апарату. Після служби в Збройних силах України працював керуючим справами Верховної Ради України
- Яка ваша найсильніша сторона?
Моя найсильніша сторона – мої знання та добрі організаторські здібності. Власне, це завжди ставало в нагоді.
- За часів вашого навчання в Ржищівському будівельному технікумі була побудована арка поблизу корпусів, яка стала окрасою оглядового майданчика
Арку будували місцеві спеціалісти – будівельники та працівники технікуму, зокрема, мій батько, Олександр Ілліч, працівник технікуму, каменяр, будував корпуси. А сходи від арки до гуртожитку допомагали будувати студенти, що поєднували навчальні корпуси з житловими. А для краси була створена арка, котру було видно звідусіль. Це було близько 1955 року.
- Чи маєте хобі та про які з них могли б розказати?
Полюбляю мисливство, а особливо – рибальство. Зараз ловлю судака, та лиш того, що більше кілограма вагою, а менших відпускаю. Вдалося навіть порибалити на Камчатці, в Норвегії, нині – на Дніпрі. Найцікавіша, звісно, на Камчатці: ловити рибу з родини лососевих – особливе задоволення. Якось бачив як ведмідь перебігав річку, а йому знадобилось близько 20 секунд, – дивовижне видовище…
З улюблених занять ще маю садівництво, квітникарство, бджільництво .
Біля будинку в Ржищеві насадив парк, там ростуть: берези, горіхи, сосни, липи, дуби, вже навіть і гриби з’явилися . Третій рік, як висаджую павловнії( прим. автора екзотична для України павловнія - поступово завойовує вітчизняний ринок, цінне і дуже декоративне листопадне дерево, одне з найдавніших і найкрасивіших видів)
Жаль, що сувора зима завдає шкоди деревам. Зі 121 павловнії зараз залишилось 96. Особисто та з Плотником Олександром займаюсь поливом дерева . Сподіваюся, що квітування павловнії привабить туристів до нашого міста.
- Чи хотіли коли – небудь змінити напрямок професійної діяльності та полишити будівництво?
Мій шлях подарував мені багато можливостей, а будівельні проєкти – моя сила. Тож ця абсолютно нелегка справа завжди надихала на нові звершення та стала здійсненною мрією мого життя.
Науковий співробітник: Галина Онікієнко