Встановлений згідно з Указом Президента від 10 листопада 2006 року, на згадку про завершення 14 грудня 1986 року будівництва саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС.
Найбільша в історії людства техногенна катастрофа – Чорнобильська аварія. Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи, багато з яких заплатили за це власним життями і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. За різними даними, протягом лише одного місяця після Чорнобильської катастрофи від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС.
На початковому етапі зусиль з мінімізації наслідків величезного викиду радіоактивних речовин до робіт залучалися військовослужбовці строкової служби. Пізніше, влітку 1986 і далі, величезний обсяг робіт виконували залучені військові запасу та вільнонаймані працівники. За неповними даними, через чорнобильський майданчик пройшли понад 600 тисяч осіб. Працювали вахтовим методом – приїздили одні, отримували максимально допустиму дозу радіації й їхали назад. На зміну приїздили інші.
Сьогодні ми згадуємо героїв -ліквідаторів – тих, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у ядерному котлі. За геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, нагороджені (посмертно) 28 осіб.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції чималу роль зіграли і наші земляки. На сьогодні 107 осіб жителів Ржищівської МОТГ, що мають статус ліквідатора, а також ліквідаторів аварії на ЧАЕС переселенців з Чорнобильської зони 74 особи , що нині проживають в Ржищев і У місті дуже активно працює міська громадська організація «Союз Чорнобиль» що співпрацює з музеєм. У співпраці з ГО наш музей запровадив проєкт , присвячений 35-річниці Чорнобильскої катастрофи «Чорнобильська історична пам’ять », в якій зібрано понад 100 історій з вуст учасників ліквідації аварії, переселенців із зони відчуження.
У своєму краєзнавчому дослідженні публікуємо лише невелику частину спогадів. Серед них спогади ржищівчанина Миколи Редьки. Свою історію він розповів старшому науковому співробітнику Настенко Юлії.
На ліквідацію аварії відправили весною 86-го. Про небезпеку34-річний водій автобуса тоді не знав.”– Ніхто не думав про це, бо завдання ставилося, треба було…”Із теплом чоловік сьогодні згадує тих, з ким пліч-о-пліч ліквідовував аварію: “Працювали водіями на пару. Зі мною працювали: Гена Столярук, Середа Сашко, Недоступ Микола, Козинець Валерій, Рогозовець Володимир. Я був у парі з Володею Рогозовцем. Зміна тривала 6 годин, Ми підвозили працівників станції з Прип’яті до самого 4 блоку Чорнобильської АЕС. Всі мої колеги і напарники працювали завзято та відважно не шкодували ні сил ні здоров’я”
Підобід Володимир Дмитрович , який до аварії працював водієм в Чорнобильському ПМК-4, згадує ті дні: “Ми були разом в бригаді з Сергієм Бондаренком та Валентином Настенком. І крановщики ,і механізатори бригади, всі брали участь в навантажуванні піска у с. Лелів в кар’єрі. Засобів захисту ніяких…Чорнобиль став страшним уроком і далеко не найприємнішим спогадом. Гнітюче враження дійсно справляли покинуті села. “Страшно дивитися, коли усе порожнє стоїть, коти-собаки бігають, а людей нікого немає.
Серед ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС-Рудник Тетяна Михайлівна(голова міської ГО “Союз Чорнобиль”, працювала бухгалтером в ПМК-4, м. Чорнобиль. Ось , що вона розповідає про перші дні та роботу з ліквідації: «Грузили пісок у мішки, потім у вертольоти, які злітали у повітря і кидали на реактор. Ніяких захисних костюмів не мали, були у звичайному літньому одязі. Зі мною працювала Міла Підобід та Зазірна Маша. Ми ліквідували перші дні аварії, а потім були евакуйовані з зони відчуження. Перші люди, які були ліквідаторами разом зі мною, з нашою організацією ПМК- 4 виїхали до міста Ржищева. Салівоненко Валерій, Лутченко Василь, Лутченко Микола, Настенко Валентин залишилися працювати далі. Сірий Володя працює у Чорнобилі до сьогоднішого часу. З сумом згадую ті дні. Дай Боже нам всім сили та здоров’я. Нас-чорнобильців, ще є багато, багато вже немає, але хотілося б більшої підтримки від держави і уваги…В 90-ті роки було якось відчутно, а чим далі і по сьогоднішній день, можна сказати, що нас забувають і не пам’ятають. Ото раз в рік згадують….»
Хай залишиться в минулому й ніколи не повториться жах Чорнобильської катастрофи, а пам’ять про ті події навчить нас цінувати мир, спокій і процвітання.
Колектив музею бажає всім міцного здоров’я, життєвої енергії, сімейного затишку, щастя, миру, добра й злагоди. Хай завжди поруч з вами буде людська подяка за ваші добрі справи!
А тим, кого з нами вже немає – вічна і світла пам’ять…
Щиро вдячна Вам!