Тищенко Василь Олександрович(1925 – 2006)
Ржищівська земля! Багато талантів ти благословила на життя і на творчість. Як рідна мати, щиро й радо зустрічала, а іноді й давала притулок людям, імена яких навіки вписані у світову історію і культуру: Л. Костенко, І. – В. Задорожний, О. Ган, Ш. Алейхем, Х. Табачников, В. Сидорук .Продовжується ця традиція і нині.
Хочемо розповісти про ще одну людину, талановиту і скромну, нашого земляка Василя Олександровича Тищенка. Народився він навесні, коли квітнуть первоцвіти, на велике православне свято Благовіщення 7 квітня 1925 року в с. Халча в селянській родині, яка вирізнялася набожністю. Мати – Єлизавета Кіндратівна виховувалась в монастирі, батько – Олександр Степанович працював регентом церковного хору в сусідському с. Зікрачі. Безперечно, любов до прекрасного світу музики і талант хормейстра заклались у Василя Олександровича ще з дитинства. Та це і не дивно, бо він зростав у світі музики: колискові, народні пісні, духовні твори.
У 1931 році родина Тищенків оселилася у Ржищеві. Жили в сторожці, яка стояла на подвір’ї Свято – Троїцького храму. Батьки працювали в церкві регентами. Від голоду 1932 – 1933 р.р. помер батько. Мати працювала регентом у церкві вже сама. Загалом подружжя Тищенків пропрацювало регентами у Ржищівському Свято – Троїцькому храмі більш як півстоліття – 53 роки.
З 1933 по 1941 р.р. Василь Тищенко навчався у Ржищівській середній школі в одному класі з Олегом Кошовим. Товаришували.
У 1941 році після закінчення школи перед Василем Олександровичем відкривався широкий шлях у нове життя. Та не судилося…Почалася війна.
У 1942 році з окупованого Ржищева фашисти повезли Василя інших молодих хлопців і дівчат у товарному вагоні до чужої країни на рабську працю. Спочатку був табір – розпридільник, потім – важка та виснажлива сільськогосподарська праця остарбайтера. Основною їжею була картопля.
Після звільнення з німецького ярма у 1945 – 1949 р.р. служив в армії Під час служби брав активну участь в художній самодіяльності – по іншому й не міг, бо всесвоє життя був разом з піснею, з музикою, з театром. Саме в цей час і розкрився диригентський нахил.
Успішно закінчив спочатку Київське музичне училище, згодом Київську консерваторію. У 1951 році був зарахований у хор Київської опери. В театрі опери і балету ім Т.Г. Шевченка в м. Києві пропрацював понад 30 років. Був удостоєний звання «Заслужений артист України». З 1974 р. за сумісництвом працював викладачем в Київському університеті культури, де захистив дисертацію і отримав вчений ступінь професора.
За роки творчої праці в театрі В.О. Тищенко як хормейстер поставив 19 опер («Запорожець за Дунаєм», «Катерина» та ін.) Брав активну участь при постановці 75 інших опер.
Надійним другом і порадником, творчою музою протягом довгого подружнього життя була йому кохана дружина Любов Іванівна – артистка хору Київського театру опери та балету. Згодом їм за щире кохання Бог подарував сина Олександра (нині – це перший в Україні поп – роковий музикант, заслужений артист України, співак, аранжувальник, педагог музики). Приємно, що і внук, якого назвали теж Олександром, пішов слідами своїх рідних: закінчив Київську консерваторію, здобув спеціальність диригент – хормейстер, продовжив династію Тищенків, якій понад 200 років.
Після виходу на заслужений відпочинок В.О. Тищенко повернувся до Ржищева , поселився в Маківщині. Василь Олександрович став керівником академічного хору міського Будинку культури. За його керівництва академічний хор вивчив і проспівав на концертах близько 80 творів, брав участь у багатьох різних конкурсах.
Працював до останнього дня, мріяв, планував… Одного грудневого вечора 2006 року жорстока рука грабіжника – вбивці обірвала, насичене працею, оповите прекрасною музикою і бажанням донести її якомога більшій кількості людей, творче життя маестро.
Завідувач відділу з основного виду діяльності Ольга ГУДЗІЙ