Володимир Федорович Сидорук – майстер українського живопису
Славетна ржищівська земля дала Україні та світу велику плеяду талановитих людей. Саме у Ржищеві з дитинства почав проявлятися талант Володимира Федоровича Сидорука – одного із найяскравіших майстрів українського живопису другої половини ХХ ст. Творчість В. Сидорука, українського живописця, театрального художника і графіка – припадає на 1939-1997 рр. ХХ ст., охоплюючи більш як півстолітній період.
1939 р. вступив до Республіканської художньої школи ім. Т. Г. Шевченка. Його вчителями були живописці Іван Хворостецький і Георгій Киянченко. Сама школа і місце, де вона розташовувалась справило неабияке враження на провінційного хлопця. В художній школі В. Сидорук навчався три роки по 1941 р. На жаль, йому не довелося пройти традиційний шлях від класів художньої школи до майстерень художнього інституту. В період свого учнівства В. Сидорук робить замальовки графітним олівцем мотивів селищних краєвидів та композиційні начерки за тематикою присвяченою Т. Шевченку. Особливо цікавими є живописні твори «Сільські задвірки» (1937) та «Хата баби Вівді» (1940).
З початком Другої Світової війни В. Сидорук повертається до Ржищева і, судячи за малюнками, пробув там аж до січня 1944 р., коли містечко було звільнено Радянською армією. Його призивають до війська. За довідкою військомату, з 27 липня 1944 р. по 5 вересня 1945 р. він проходив дійсну військову службу художником в званні рядового при Станіславському пересильному пункті обласного комісаріату. Після демобілізації він не продовжив навчання, бо одружився і став жити в Станіславі (тепер місто Івано-Франківськ). В повоєнні роки художник виконав ряд картин на військову тематику, які зберігаються нині у Івано-Франківському художньому музеї.
Також В. Сидорук працював у Станіславському музично-драматичному театрі ім. Івана Франка. Художник оформив декорації до вистав «Украдене щастя» І. Франка, «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Декораціями театр користувався на протязі 20 років.
Переїхавши до Ірпіня з дружиною та двома синами і батьками, В. Сидорук купив ділянку землі біля залізничного вокзалу з уже закладеним фундаментом і побудував на ньому за власним проектом двохповерховий будинок. Віднині Ірпінь стане для художника улюбленим куточком на землі, який він постійно буде оспівувати у своїх творах.
Важливою лінією творчості художника стали мотиви природи і архітектурних пам’яток, які він писав під час своїх численних мандрів. На них відображене узбережжя Криму та Кавказу, краєвиди Наддністрянщини, мотиви Києва і Почаєва. А головне місце тут належить улюбленим Карпатам. Характерною особливістю художнього метода майстра є те, що він завжди писав свої пейзажні композиції з натури, не відриваючись, якого б формату вони не були. А любив він здебільшого великі формати. В Канаді йому довелося подолати 200 км, аби відвідати Ніагарський водо спад. За чотири години зробив завершений твір.
Відомий один із фактів його творчої діяльності в Ржищеві. В тринадцятирічному віці В. Сидорук зробив розпис на пілонах Ржищівської Свято-Троїцької церкви – зображення святих князів Ольги і Володимира. Через багато років у Ржищівському будівельному технікумі художник влаштував виставку з нагоди власного 60-ліття. На відкритті був присутній місцевий священик і розповідав що він тут нова людина, а в його церкві є розпис, про який ніхто нічого не може розповісти. «Але переповідають, – продовжував священик, – що зробила його якась дитина, і ми той розпис зберігаємо, шануємо талант». Все це слухав і ювіляр, а потім зізнався, що він і є тією дитиною. Відразу ж всі присутні сіли до автобуса і поїхали дивитися і ще один твір художника.
В. Сидорук творив до останнього подиху, аж поки не впав 16 грудня 1997 р. на порозі Ірпінського краєзнавчого музею, куди йшов у справах влаштування своєї чергової персональної виставки. Його полотна зберігаються у численних музеях України, в приватних колекціях.
Ю.В. Настенко – ст. науковий співробітник музею