“Тюльпани чи права?”

До 8 березня КЗ КОР “Ржищівський археолого – краєзнавчий музей” презентує онлайн часопис “Жіночий день або день за права жінок”

В Україні та інших пострадянських країнах вкоренилася традиції відзначати 8 березня як день “весни, жіночності та краси” – але Міжнародний жіночий день має геть іншу історію.

Хотів би того хто, чи не хотів, але його підвалини – політичні, а засновницями його були активні небайдужі жінки, котрі виборювали власні права і свободи в абсолютно чоловічому світі. Історично так сталося, що на початок новітнього часу, становище жінок було критичним – у переважній більшості країн світу жінки вважалися нижчими за чоловіків, неспроможними ухвалювати рішення, тим більш брати участь у політичному, державотворчому процесі. Що б ми не взяли: освіту, медицину, науку, політику – всюди панували чоловіки. Перші жінки-лікарки, освітянки, науковці, політики, бізневумен – всі вони були схожі на тих відчайдухів, котрі, набравшись надзвичайної мужності та волі, наважились вирватися за межі гендерної сегрегації. Ще у XIX столітті в Європі та США жінки неодноразово виходили на демонстрації проти дискримінації та створювали різноманітні жіночі організації й ради. Є кілька версій того, як з’явилося свято — одна з них повʼязана з «Маршем порожніх каструль», що відбувся 8 березня 1857 року в Нью-Йорку. Тоді на вуличні протести вийшли працівниці текстильних фабрик, які вимагали скоротити робочий день з 16 годин до 10, забезпечити їх гідною зарплатою та надати право голосу на виборах.

-А що в цей час діялося  в Україні?  

1894 рік,  на Буковині зароджується   феміністичний рух (виявляється фемінізм це не ненависть до чоловіків, а фемінізм — це рух за рівні права жінок та чоловіків, а також протидія насильству, що спрямоване проти жінок. )

Письменниця Ольга Кобилянська  стає однією з ініціаторок створення “Товариства руських жінок“. У брошурі “Дещо про ідею жіночого руху”, яка описувала цілі створення руху, Кобилянська писала про важке становище жінок середнього класу, активно виступала за рівноправність між чоловіками й жінками, і за право жінок на гідне життя. Свої ідеї вона втілювала безпосередньо у творах. Її героїні — сильні духом, з характером, готові кинути виклик суспільству.

-Мілена Рудницька – одна з найяскравіших діячок України XX століття. Вона досягла успіху і як викладачка, і як політикиня, і як літераторка, і як журналістка. Вона була активною учасницею Українського жіночого конгресу в Станіславові (1934), У той період Рудницька вже здобула чималий авторитет, і її обрали очільницею “Союзу українок”. Ця організація мала значний вплив по всій Европі й налічувала понад 60 тисяч учасниць. У 1935-му Мілена Іванівна стала головою “Світового Союзу Українок”. Рудницька неодноразово їздила з доповідями до Женеви (Ліга Націй), де окрім виступів налагоджувала контакти як з громадськими, так і з урядовими організаціями.

У Лізі Націй Мілена Рудницька порушувала надзвичайно актуальні питання. 1931 року на засіданні в Женеві вона повідомила про польський терор проти українців за національною ознакою в Галичині й на Волині, а у 1933-му – про Голодомор в УСРР як найбільшу трагедію в історії України. Але тоді її не хотіли почути. Пізніше вона напише у своїй працi “Боротьба за правду про Великий Голод”. Тобто Мілена не тільки виступала за права жінок, а й була свідомою українкою, яка переживала і допомагала своїй землі.

І сама ж Леся Українка одна з найвідоміших жінок за всю історію України, активна учасниця національного жіночого руху. У своїй творчості, їй вдалося позбавити своїх героїнь тавра рабині. Її персонажі сильні, мають свій погляд, власну думку й власне бачення світу.

А як хочеться щоб українці знали про Софію Окуневську. Ця українка стала першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорській імперії того часу, коли жінки в принципі не могли бути лікарками — їх просто не брали на навчання до університету. Окуневська створила також школу акушерів-гінекологів і відкрила перші на території Західної України курси для сестер милосердя. Софія була талановитою й ерудованою, тож, крім медицини, писала літературні твори й публікувала їх у жіночому виданні “Перший вінок».

Як і перша жінка – археолог, (зовсім не жіноча професія), Валерія Козловська, до речі проводила розкопки на Ржищівщині, теж пробивала собі шлях серед чоловіків, і стала взірцем для жінок, доводячи тезу : «Жінка вміє все!»

І не дивно, що жінки української землі хотіли мати рівні права, бо ще із сивої давнини Трипілля так повелося, що жінка в Україні ніколи не була рабинею. Будучи дівчиною, сама вибирала собі пару (в купальну ніч). Будучи матір’ю, мала високий авторитет у хаті й родині. Вона не боялася і не соромилася виявити свою волю, бажання і вдачу, бо не мала ніколи над собою володаря, якому треба було догоджати чи боятися його. Саме культ жіночого начала в трипільському суспільстві породив знаменитий крилатий вислів «Чого хоче жінка, того хоче Бог».

-В Радянському Союзі МЖД став офіційним святом 1921 року, а сам Міжнародний день жінок називали Міжнародним днем робітниць.. Більшовики культивували образ “бойового товариша”, на агітаційних плакатах з’являлися жінки-трактористки, колгоспниці, будівельниці комунізму. Однак згодом ідеалізований образ жінок у Радянському союзі почав змінюватися, пропагували образ “матері” та “берегині домашнього вогнища”, або покірної веселої дівчинки. З роками Міжнародний жіночий день все більше трансформувався у звичайне свято, його сенс змінювався, тож згодом він став тим 8 березня, яке ми знаємо сьогодні.

Вже у 1977 році рішенням ООН Міжнародний жіночий день став всесвітнім святом. Проте в Організації Обʼєднаних Націй постановили, що кожна країна може сама обрати, коли їй відзначати МЖД, відповідно до своїх історичних та національних традицій.

Міжнародний жіночий день – це час поміркувати про досягнутий прогрес, закликати до змін і відзначити належним чином прояви мужності і рішучості з боку звичайних жінок, які грали виняткову роль в історії своїх країн і громад.

Щороку, починаючи з 2000-х тисячних,  8 березня в Києві та інших містах відбувалися марші жінок та інші акції, спрямовані на захист прав жінок. Організатори визначають Марш як “феміністичну ініціативу, яка об’єднує активісток, представниць громадських організацій та небайдужих жінок. Організаційний комітет формується щороку задля проведення Маршу та привернення уваги до викликів, з якими стикаються різні жінки в Україні”.

Посилюємо голос жінок, виступаємо за те, аби наша країна стала безпечною для жінок. Разом сильніші!

А тюльпани теж доречні!

Ольга ІВАНЧУК, провідний зберігач фондів