Щороку 24 травня відзначається як День слов’янської писемності і культури. Ця дата стала символом визнання великого внеску святих Кирила та Мефодія у розвиток слов’янської культури, освіти та писемності.
Крім українців дане свято відзначають болгари, серби, македонці, чорногорці.
Найважливішим досягненням братів було створення слов’янської абетки та переклад біблійних текстів на старослов’янську мову. Кирило і Мефодій розробили глаголицю, яка стала першою писемністю для слов’ян. Вона пізніше була модифікована і стала основою кирилиці, яку ми використовуємо і сьогодні.
Цей день нагадує нам про важливість збереження та розвитку рідної мови, культури та духовності. Він підкреслює роль писемності у формуванні національної свідомості та культурної ідентичності.
Святкування цього дня нагадує нам про те, що мова і культура є фундаментом національної ідентичності. Вони об’єднують нас, допомагають зберегти наші традиції та цінності.
Вшанування пам’яті засновників слов’янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851. В Україні ім’я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846). Вперше День слов’янської писемності і культури було відзначено у 1863 році на честь 1000-річчя створення слов’янської абетки. На жаль, за часів радянської влади зазначене свято, що об’єднує всіх слов’ян і не відзначався багато десятиліть. Повноцінно його вдалося відродити вже після проголошення Україною незалежності. Початком офіційного відзначення цього свята на державному рівні став Указ Президента України від 17 вересня 2004 року в якому підтримуючи ініціативу Національної академії наук України, громадських та релігійних організацій день 24 травня встановлено Днем слов’янської культури і писемності.
На сьогоднішній день налічується приблизно 60 етносів та 252 мільйони людей, писемність яких ґрунтується на кирилиці, яка була і продовжує залишатися тим фундаментом який по всьому світу об’єднує велику родину слов’янських народів. 1 січня 2007 року, після приєднання Болгарії до Європейського Союзу, кирилиця також стала 3-м офіційним алфавітом ЄС, після латини і грецького письма.
Послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія став український літописець Нестор, саме з нього, за даними дослідників, розпочалась писемна українська мова. Найвизначнішою працею Нестора Літописця є “Повість минулих літ” – літописний твір, який було складено в Києві на початку XII століття. Він є головним джерелом вивчення нашої стародавньої історії.
Роками та десятиліттями українцям розповідали про штучність та вторинність нашої мови. Проте, історія української писемності та культури нараховує багато сторіч. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI–IX століттях. Розмовна мова південних районів Русі X–XIII ст. є одним з етапів розвитку сучасної української мови. Зараз українська мова входить до топ 50 найпоширеніших мов світу.
Зараз Україна проживає найважчий етап у своїй сучасній історії – війну з росією. За свою свободу українці борються щодня на різних фронтах. Не виключенням є і мова, адже мова – це зброя, це ідентифікатор нації, і зараз ніхто з цим вже не сперечається. Після багатьох сторіч під забороною, українська мова знову розквітає. Від початку повномасштабної агресії відбулася хвиля переходу на українську мову. До лютого 2022 соловʼїною в побуті спілкувалися близько 40% дорослого міського населення України. Зараз цей показник наближається до 60%. Українською мовою розмовляють до 45 мільйонів людей по всьому світу. Вона є другою серед усіх мов за милозвучністю та має унікальні риси, відсутні в інших слов’янських мовах. Росія всіляко заперечуючи існування України, штучність нашої культури та мови, викликала в українців активний розвиток національної свідомості. Українці почали більше шанувати власну мову та історію, досліджувати їх та розповідати світу.
Предки уважно спостерігали за погодою цього дня, адже вважалося, що вона мала бути характерною для всього літа, могла визначати успішність врожаю та всіх сільськогосподарських робіт наступних місяців.
У цей день вірували, що важливо захистити врожай від негоди. Тому, щоб посіви не потерпали від граду та штормів, люди обходили городи з іконою в руках.
Для молодих дівчат 24 травня був особливим часом. Вони не працювали в полі, а замість цього обговорювали можливих женихів та пліткували про особисте життя. Крім того, саме цього дня люди боялися зустрічі з русалками — загадковими водяними істотами, якими, за легендою, ставали молоді дівчата-потопельниці.
Тож, відповідно до народних вірувань, цього дня не варто:
купатися в природних водоймах;
займатися робою на городі, особливо сіяти чи садити рослини, інакше городину поб’є негода;
купувати дорогу техніку та речі, адже вважається, що вони дуже швидко вийдуть з експлуатації.