Наукове дослідження “Стежками Ржищівської сотні”

Український народ завжди любив і поважав козацтво. Постаті козаків захоплювали своєю мужністю, патріотизмом, вірністю безкорисливістю, щирою дружбою прагненням до свободи. У походах і боях відзначались вони розумом, хитрістю, вражали великою відвагою і терпінням, здатністю дивитись в очі смерті і вмирати, як справжні лицарі.

Багато існує переказів, легенд,  складено пісень , написано художніх творів  про цих мужніх і славних народних захисників. У кожному куточку України є місця і назви пов’язані із добою Козаччини. Не винятком є і наш Ржищів  – сотенне містечко  Канівського полку з його давньою і славною історією.

В’їжджаючи у наше місто по Київському шляху, праворуч ви можете побачити герб Ржищева , а ліворуч-великий дерев’яний хрест , такі за давньою українською традицією ставили при в’їзді до населених пунктів. Ліворуч від нього на березі Дніпра розкинувся мальовничий куточок з цікавою назвою Крутий Вивіз. Здавна селилися тут дніпровські рибалки і бакенщики, перевізники та паромщики . Одним словом , козацька вольниця. Це був своєрідний форпост Ржищева з півночі на південь.  Пам’ятає це місце багато героїчних і трагічних подій. Ніколи тут не було багато хатів , адже мав він обмежену площу, та в історії нашого міста і  України в цілому , відіграв неабияку роль. Саме між ржищівським Крутим Вивозом та Жидовою Долиною за одним із козацьких апокрифів, у 1657році , відразу після смерті Богдана Хмельницького , відбулася рада козацької старшини, після якої на гетьманування було висунуто генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського. Він мав гетьманувати , допоки не подорослішає малолітній Юрась Хмельниченко. Після цієї наради офійне проголошення Виговського гетьманом відбулося у 1658 році в Чигирині. Кажуть , дуже потужну підтримку на нараді у

Крутому Вивозі Виговський мав від Канівського полковника та Ржищівського сотника Чугуя.

У своїй книзі « Легенди Ржищівщини…» Олег Предаченко місцевий краєзнавець окрім згадки про подію у Крутому Вивозі, вміщує також  цікаву легенду про історію топонімів Дудківщина та Хомине. « А як був кошовим отаманом на Січі Іван Сірко, то дуже строго поставив він із законами поміж січовим товариством. Злодіїв і п’яниць повиводив зовсім. Самі ж братчики киями побили всіх. А за інші проступки, навіть самих заслужених запорожців виселяв з паспортом в Польщу та Росію. Отак у Ржищеві опинилися троє козаків – запорожців Канівського та Іркліївського куреня Симеон Дудка, Хома Горб («Ріпа»по- вуличному)та Данило Задорожний. Переказували , що один із них таємно жінку провів у Січ, а двоє інших це приховали. Запорожцям же  заборонено було мати жінок у Січі . Отож цим трьом нічого не зробили, а тільки із Січі попросили піти. Але із собою грошей дали чимало. Бо у багатьох Сіркових походах сміливо воювали. Тож і опинилися вони у Ржищеві. Спочатку поляки їх тиснути стали , але все одно вони лишились. Згодом на січові гроші прикупили вони землі . Один із них – біля міської фортеці , а двоє інших – між монастирем та Легличчю. На тих землях січових побратимів почали селитися  люди , як на слободі, бо колишні запорожці не дуже велику ціну за землю із православних брали. Самі ржищівські люди і прозвали ті землі Дудківщина , Хомине, Хомин ліс, Горбівщина , Ріпниця. За цією ж легендою , оженившись у Ржищеві, козак Горб дав початок розгалуженому дереву прізвищ: Горбачі , Горбенки , Горбаченки. А Задорожні та Дудки і нині живуть у Ржищеві. Якщо взяти до рук реєстр Ржищівської сотні Канівського полку , складений за часів Виговського(1650-х) років , то серед інших козацьких прізвищ ми знайдемо і Горба , і Задорожного і Дудку…»       

 Незрівнянною красою вирізняється мальовничий куточок Маківщина. Розміщений він на потужних підземних жилах , які ,виходячи на поверхню, утворюють джерела, копанки і кринички. Серед них можна виділити Козацьку криницю, Видумку, Бистру. Досліджували цей незвичайний куточок і краєзнавці, і науковці нашого музею.

Джерело Козацька криниця знаходиться у ярку, на початку урочища Зубриха.  За переказами , водою саме з Козацької криниці послугувалися козаки-характерники  при виготовленні своїх цілющих відварів і настоїв . Вода в ній м’яка та солодкувата за присмаком. Вилікувані ними смертельно хворі з вдячністю назвали те джерело Козацька криниця.

За місцевими переказами, пов’язаними з Козацькою добою, є  урочищем Кам’яниця.

 На ній в ті часи існувала невелика фортеця, яка з однієї сторони контролювала стару київську дорогу, а з іншої –вона була козацькою залогою , яка обслуговувала сигнальну фігуру , яка сягала заввишки до 60 сажнів (майже 90 метрів). З неї можна було побачити як акваторію Дніпра аж до самого Києва , так і переправи через Дніпро в районі Іван-гори і Монастирка, тобто Кам’яниця мала важливе стратегічне значення.

 На випадок облоги козаки, які служили на фігурі, викопали підземний хід з фортеці до джерела Видумка аби без перешкод послугуватись її смачною водою (до речі, залишки цього підземного ходу у вигляді провалів на стежці з Горянщини і до Видумки видно ще й досі).      

                            

 В одному з боїв, захищаючи залогу, поклали голови три рідні брати – козаки.

В пам’ять про них на Кам’яниці були поставлені три хрести із каменю, зроблені із половецьких і скіфських баб.

Один із них дуже своєрідний(без однієї поперечини) й  досі лежить на стежці до Видумки, інший, скинутий з Кам’яниці від якого видно тільки вершок , і досі біля криниці.

                                       

Біля джерела росла чотирьохобхватна верба, за переказами посадив її Іван Богун – соратник Богдана Хмельницького. Ні блискавки, які недноразово в неї втрапляли, ні омела, яка зовсім її обсідала, ні буревії, – здавалось, ніщо не могло її знищити, але нічого не буває вічного, і кілька років тому вона всохла і її довелось зрізати.

Поляки, котрі володіли Ржищевом до 1775 року, аби стерти з пам’яті навіть згадку про козацьку фортецю, зрівняли її із  землею.

Козацькі хрести –  німі свідки нашої славної історії, також  встановлювали на честь перемоги  у якійсь битві, на могилах козаків, які відзначились своєю хоробрістю і лицарством  або вихідців із славного козацького роду.

Дуже цікавою пам’яткою, на вулиці Солов’їній є кам’яний козацький хрест,  який стоїть на місці, де знаходилась садиба останнього ржищівського козацького сотника, і називають його Іванів хрест за іменем правнука, що загинув на цьому місці мученицькою смертю від рук поляків в боротьбі за правду, за волю простих людей. Хрест має своєрідну форму – форму мальтійського хреста, що є ознакою Війська Запорозького.     

В самому центрі Ржищева, виблискуючи золотими хрестами на сонці, стоїть Свято – Троїцька храм, споруджений у 1860 році , на землі, де стояв  дерев’яний. З цим місцем пов’язана ще одна сторінка історії Ржищева – козацького сотенного містечка.

 У грудні 1653 року гетьман Богдан Хмельницький, наступник великих князів Київської Русі, вів попередні переговори з російським посольством, очолюваним В. Бутурліним, про перехід козаків у підданство Росії. Переговори, що проходили у ржищівській Святотроїцькій церкві, охоронялися козачими кордонами. Встановлювалися і військові маяки, що давали змогу бачити округу довкола. Такий маяк відомий у селі Грушів (на південь від Ржищева), а курінь козаків очолював козак Нечай». У Ржищеві  В.Бутурлін від імені свого володаря одержав знаки поваги, виявлені йому запорізькими козаками, які віддали йому міста Київ, Ставище, Ржищів, Трипілля, Трахтемирів, Канів.

Сформована в кровопролитних битвах держава, не мала достатньо сил захистити себе. Становище України було тяжке. Загроза нової війни з Польщею, повстання в полках України, брак надійних союзників звертали думки до православної Москви, тим більше, що тисячі втікачів знаходили притулок на підлеглій Слобідській Україні і далі в Московщині.

8 (18) січня 1654 року у Переяславі на загальновійськовій раді, за описом, складеним московськими дяками, було проголошено акт про військово-політичний союз Гетьманщини і Московського царств, що став поворотним пунктом в подальшому історичному поступі України, який одні історики називають найбільшою легендою в слов’янській історії, інші — днем, якого не було, треті — першою спробою нав’язати українцям «русскій мір». 

Переяславська рада висвітлила відмінність у політичних цінностях і традиціях, з якими обидві сторони укладали угоду. Потім Богдана Хмельницького навчить досвід « не дуже розраховувати на захист володаря, який завжди продає свою допомогу тому, хто більше заплатить та ще й руйнує, грабує, палить усе, що належить другу чи ворогу. Він сподівався згодом позбутися такого союзника».

   Тема Козаччини  ржищівського краю мало   вивчена, хоча несе в собі дуже багато цінної і цікавої інформації. Науковці нашого музею продовжують дослідження унікальних історичних  пам’яток, пов’язаних з тим часом.

   Отже, ми пишаємося тим, що наш край має багату історичну спадщину козацької минувшини і, завдання кожного з нас вивчати її, зберегти для майбутніх поколінь. Молимося Божій матері Покрові за наших Героїв – жителів Ржищівської ОТГ, які нині продовжуючи славні традиції своїх пращурів – козаків, захищають неньку Україну від рашистської навали.

Зав. відділом Гудзій О.В.

Ст. наук. співробітник Бабенко Л.М.