До Дня автобмобіліста в Україні
Колись у Ржищеві було дві «гарячі точки» – місце активного» штурму перед вихідними студентами, жінками з великими торбами, набитими «базарним» скарбом – картоплею, вишнями, салом. Штурмували транспорт, що відправлявся на Київ.
На березі Дніпра це була пристань – гордість і окраса усього Ржищева, місце прогулянок, побачень, зустрічей і проводжань. Ржищівчани пишалися тим, що до нашого дебаркадеру пришвартовувалися не лише «Комети», «Ракети» та «Метеори», а і морські красені – теплоходи. Велика вивіска з написом «Ржищів» гордо вітала усіх пропливаючих і була далеко видна шкіперам на баржах, які ціле літо чистили русло Дніпра, черпаючи пісок. Діти на пляжі весело ловили «морську хвилю», жінки швидко грузилися зі своїми торбами, поважно проходили студенти. Їх було менше, бо з’їздити в Київ на «Ракеті» було дорого – 2 карбованці 60 копійок! (Хто пам’ятає іншу ціну, пишіть в коментарі)
Така ж вивіска «Ржищів» була і на менше престижному, але не менше улюбленому ржищівчанами приміщенні, яке іменувалося «Автостанція». Правда, на період, коли у Ржищеві знімали фільм «Тут нам жити» замінили вивіску на «Снігурі», і всі, хто були не в курсі такої події, дивувалися, куди ж вони приїхали? Але це було недовго.
На невеличкому майданчику перед автостанцією завжди паркувалися горбатенькі «ПаЗи» і величаві «ЛаЗи», а до них вишиковувався різношерстний натовп, не менший, ніж на переговорну станцію на пошту, теж місце студентських тусовок, бо поговорити з рідними по телефону можна було лише замовивши переговори на телеграфі.
Квиток до Києва через Стайки коштував 1 карбованець 25 копійок, а через Кагарлик – 1, 50! Тому «стайківські» автобуси штурмувалися особливо активно.
Змінилася ситуація з перевезеннями в кінці 90-их, коли почали набирати силу «ринкові відносини». Річковий транспорт знищувався особливо швидко і катастрофічно. Самі річковики не розуміли, що відбувається. А відбувалася уже тоді визначена програма по знищенню України!
Перетерпів катастрофічні зміни і наш автопарк. Усі ржищівчани пам’ятають період «транспортного колапсу», безрежимного курсування легкових автомобілів, власників яких іменували «грачами». Я в дитинстві, читаючи про далекі країни, дивувалася, чого це рикші в Індії б’ються за пасажирів? Підійшов автобус – сідай і їдь. А до такого стану у нас дійшло з появою «грачів». Саме їх виснажлива праця, гонитва за тим карбованцем, конкурентна боротьба і призвела до формування нового типу перевезень – маршруток.
З початку 2000-их років Україну, як і інші пострадянські республіки, заполонили «товари з Європи». Серед них були і завезені мікроавтобуси, які не випускалися в Україні. Спочатку «Фіати», а потім «Мерседеси» різних модифікацій почали курсувати автошляхами, шокуючи невибагливих пасажирів своїм комфортом і зручністю. Водії мікроавтобусів гордо поглядали на «грачів», тому що переваги в бізнесі були явно на їх боці. Але несистематизованість, відсутність графіків, медичного та професійного контролю водіїв являли собою не лише проблему якісних перевезень, а і загрозу життю пасажирів. Державні вимоги врегулювання цієї сфери обслуговування викликали у перевізників неоднозначну реакцію. Адже оформлення цілого пакету документів вимагало не лише грошей і наполегливості. Це було ходіння по безлічі інстанцій, а, основне, необхідність створення нової матеріальної бази, адже «де – юре» старий автопарк належав невідомо кому і користуватися ним було неможливо. А починати усе «з нуля» було дуже ризиковано.
За таку справу в Ржищеві взявся Михайло Миколайович Лобуренко. У 2000 році, отримавши ліцензію на пасажирські перевезення, він почав створювати новий автопарк.
На той час припинив своє існування Ржищівський рибгосп. Його майно було розпайоване і ніхто не знав, що з ним робити. Михайло Миколайович, маючи великий фермерський досвід, добре засвоїв головний принцип – потрібно максимально подбати про відповідність підприємства державним стандартам та вимогам. Викупивши паї у бувших працівників рибгоспу та кілька «ЛаЗів» у автопарку, залучивши до перевезень власників мікроавтобусів, він налагодив регулярні пасажирські перевезення спочатку на маршрутах Ржищів – Київ, а пізніше і по всьому Кагарлицькому та Богуславському районах.
Почавши з 5 машин у 2005 році на даний час довів автопарк до 30 по Ржищеву і практично стільки ж по Кагарлику. В переліку машин на автопідприємстві працюють «Мерседеси», «Еталони», «Богдани».
Контроль за здоров’ям водіїв здійснюють два медичних працівники, а за справністю техніки два механіки, які є дипломованими спеціалістами. Технічне оснащення та автопарк постійно оновлюється. Для гарантії безпеки та попередження аварійності на всіх автобусах встановлені відеокамери та відеорегістратори.
Послугами автопарку по перевезеннях робітників користуються рідприємства Ржищева, Кагарлика, Обухова. Налагоджений стабільний розклад руху маршруток є зручним і стабільним, для пасажирів працює послуга попереднього запису на рейс. Єдиним проблемним питанням для Ржищева залишається облаштування нової автостанції, все з тією ж рідною для нас вивіскою. Але будемо надіятися, що це питання часу, і ржищівчани матимуть і комфортну автостанцію і всі необхідні при ній служби.
Бути керівником любої організації – дуже турботлтва і трудоємка справа. Але Михайло Миколайович знаходить час і на благодійну та громадську діяльність. Він виступає спонсором та меценатом для проведення культурно – масових заходів, організації екскурсій , закупівлі новорічних подарунків та спонсорської допомоги тим, хто цього потребує.
В житті немає нічого стабільного, але, пам’ятаючи тяжкі 2000-і роки, сподіваємося, що комфорт і безпека громадян в питаннях пасажирських перевезень будуть постійними, відповідатимуть усім європейським вимогам!
То в день професійного свята ми зичимо усім причетним до Дня автомобіліста здоров’я, бадьорості, впевненості в завтрашньому дні! Автотранспортному підприємству – процвітання і державних гарантій, а усім водіям – ні цвяха, ні жезла!
С. П. Чміленко, старший науковий співробітник.
Вдячні за згадку!