До відзначення цієї дати презентуємо дослідження науковців музею з життєпису та дослідницьких етапів Вікентія Хвойки
Нікому досі не відомо, чому саме так, а не інакше складається доля людини. Хтось вірить у волю Всевишнього, хтось — у випадковий збіг численних обставин.
Життєвий шлях відомого українського археолога-самоука чеського походження Вікентія (Чеслава) Хвойки (1850—1914) скидався на неймовірне хитросплетіння одного й другого.
Народився Хвойка у шляхетній родині у 1850 році, здобув освіту (комерційне училище) в Чехії. Перебуваючи в Празі, захопився давньою історією та старожитностями, вивчав поширені європейські мови. Все йшло доволі позитивно. Однак раптом доля робить різкий кульбіт – і Вікентій у віці 27 років (подейкували, що з особистих мотивів) переїздить до Києва. Спочатку викладав німецьку мову і малювання, згодом зайнявся агротехнічною справою. Аж раптом стався прикрий і водночас визначальний випадок . У вогні вигоріла вщент його лабораторія. Розпачу не було меж. Знову випадок ? Знайдені на згарищі рештки скляних браслетів через безгрошів’я Вікентій вирішив продати. Київські знавці старожитності пояснили, що це жіночі прикраси часів Київської Русі. Це миттєво роз’ятрило в душі Хвойки його давнє захоплення історією й археологією. Тож 43-річний Вікентій вирішує поставити крапку на агрономії і присвятити себе улюбленій археології.
Із 1893-го до 1914 року Хвойка дослідив археологічні пам’ятки майже всіх епох історичного розвитку суспільства на території України. Його розкопки охоплюють території сучасних Київської(Трипілля, Халеп’я, Верем’я, Жуківці, Ржищів), Черкаської, Полтавської, Сумської, Житомирської та Хмельницької областей. Зокрема, на Ржищівщині археолог проводив розкопки двічі – 1899 р.- пізньозарубинецький могильник, а в 1901 р. – трипільське поселення.
Ним були знайдені численні рештки оригінального розписаного посуду та ще багато всіляких статуеток. Дослідження встановило, що знайдені артефакти належать до 4 тисячоліття до н. е. Це було відкриття світового рівня – відкриття Трипільської культури – праматері українського народу.
Дослідник щорічно в літній період відкривав до десяти нових археологічних пунктів. А за результатами своїх розкопок він написав десять наукових праць.
Усі його відкриття засвідчили, що археолог-самоук є справді талановитим дослідником, доводили, що ця людина здатна до самоудосконалення і професійного зростання.
Один із журналістів про Вікентія Хвойку написав так: «Він розкопав історію України і не тільки…його праця заслуговує на десятки пам’ятників – споруджений лише один у селі Трипілля.»
Приємно, що Вікентій Хвойка, хоч і був за національністю чехом, палко любив Київ та Україну, вважав її своєю другою батьківщиною. Він мріяв, щоб усе ним знайдене і напрацьоване залишилося саме тут, у Києві. На щастя, більшість колекцій, ним здобутих, таки зберігається в Національному музеї історії України та в музеях міст Переяслав- Хмельницький, Ржищів , Черкаси та інших.
Помер дослідник 2 листопада 1914 року, похований на Байковому цвинтарі. Кияни вшанували пам’ять вченого-археолога меморіальною дошкою на вул. Борисоглібській, 1, а на Подолі його іменем названо одну з вулиць.
У дні 110-ї річниці смерті Вікентія Хвойки ми знову згадуємо видатного дослідника, з вдячністю схиляємо голови перед його пам’яттю. Адже, якби Хвойка відкрив світові одну лише трипільську культуру, археолога вже можна було б назвати справді унікальним. А його праці, колекції, які він зібрав, його неймовірний азарт дослідника надихали і надихатимуть не одне покоління науковців на подальше вивчення нашої давньої, такої багатої і цікавої історії.
Заступник директора з основного виду діяльності – Гудзій О. В., ст. науковий співробітник – Бабенко Л. М.