Михайло Юрійович Шмушкевич – творчий шлях письменника
Наш земляк Михайло Юрійович Шмушкевич – український письменник – прозаїк єврейського походження. Народився 11 листопада 1913 року у м. Ржищеві у робітничій сім’ї. Закінчив місцеву семирічку, після чого переїхав до Києва. Працював слюсарем на металокомбінаті і одночасно навчався на робітничому факультеті Індустріального інституту. Деякий час займав посаду директора Київського дитбудинку № 11. Вступивши на філологічний факультет Київського державного університету, Шмушкевич перейшов на роботу в газету «Київський піонер». Саме на цей період життя припадає початок його літературної творчості. У 1932 році була надрукована його перша повість для дітей та юнацтва «Кнопка». З початком німецько-радянської війни письменник був мобілізований до лав червоної армії. Воював на Південно-Західному фронті спочатку старшим інструктором політвідділу, а з 1942 року став начальником військової розвідки. Не забуваючи майстерності пера, редагував дивізійну газету.
При виході радянських військ з київського оточення був поранений на березі Псла, після чого на тривалий час перебував у військовому шпиталі.
У травні 1942 р. під час невдалої наступальної харківської операції вдруге був тяжко поранений і непритомним потрапив у полон, де пройшов усі кола пекла фашистських концтаборів. працюючи в кам’яних кар’єрах Рамельсбаха.
Будучи одним із керівників антифашистського руху опору у Франції, брав участь в повстанні військовополонених, які 18 березня 1945 р. прорвалися в розташування американських військ. В кінці 1945 року був звільнений, але ще кілька місяців перебував у спецтаборі для перевірки колишніх військовополонених радянських офіцерів у районі м. Невель. Після беріївської чистки повернувся до Києва, де працював у молодіжній пресі.
У листопаді 1948 року, був ліквідований Єврейський антифашистський комітет (ЄАК) – перша (з часів приходу більшовиків до влади) офіційно санкціонована позакласова громадська організація, що була створена 1942 році та будувала свою діяльність на чисто національній основі. Ця акція була частиною широкої політико-ідеологічної кампанії, започаткованої і контрольованої тодішнім політичним режимом.
Від 1948 року радянська влада починає цькувати українських та єврейських літераторів, звинувачуючи їх у націоналізмі. Почалися арешти. Дана участь не оминула і М.Ю. Шмушкевича.
19 травня 1949 року митець потрапив під підозру за неправдивим звинуваченням у шпигунстві на користь американської розвідки і був заарештований органами МДБ. Слідство тривало майже рік. А в березні 1950 року письменник був засуджений за ст.54-1б (зрада Батьківщини) КК УРСР на 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах особливого режиму. Під час багатомісячного перебування у тюремній камері у колишнього вояка відкрились старі рани. Прикутий до ліжка, він відбував покарання в Абезькому інвалідному таборі (Комі АРСР).
19 березня 1955року за рішенням військової прокуратури СРСР був звільнений як безвинно репресований. За своє довге життя (а прожив він 90років) з – під пера письменника з’явилося багато цікавих творів Михайло Шмушкевич автор романів «Сонце не згасає» (1958), «Йду на сближение» (1974), «Тепла осінь» (1977), «Аутодафе на Соборній» (1983), «Совість» (1984), «Парижанка» (1990), а також повістей: «Два Гавроші» (1962), «Випробування» (1964), «Іменем закону», «Солов’їний гай» (1966), «Подвиг генерала» (1977), «Я вас чекаю» (1980), та кількох збірок оповідань.
М. Шмушкевич здійснював і літературні записи зі слів авторів, серед них книги – « Дорожче за життя»(1987); «Алмази шліфуються» (1961) (автор Т.М. Шашло), документальна повість «Останній постріл» (1970) (автор З. Слюсаренко, генерал-лейтенант танкових військ), книга « Коли любиш…» (1963) (автор О. Гординська, учасниця оборони Києва, партизанка) та інші.
Відійшов у вічність письменник у 2003 році.
Людмила БАБЕНКО, старший науковий співробітник