Згідно з Указом Президента України від 10 листопада 2006 року «Про День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» такою датою визначено 14 грудня – день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.
Цей день, разом з днем Чорнобильської трагедії, стоїть в одній шерензі з безліччю інших трагічних дат, які свідчать про те, якою ціною давалася і дається нині українцям збереження нашої державності, захист своєї країни, охорона та відродження найбагатшого скарбу – своєї землі. І разом з тим ці дати – свідчення невимовного патріотизму і героїзму нашого народу.
Аварія на Чорнобильській АЕС стала лакмусовим папером визначення «могутності і непохитності» тодішнього Радянського Союзу, свідком страшних трагедій, фальсифікацій, зрад і дерибану на фоні народного подвигу і самопожертви.
Слово «Чорнобиль» пульсуючою раною забилося в серці кожного українця з того трагічного дня 26 квітня 1986 року. Ржищів, маючи на той час багато державних підприємств, забезпечених технікою та виробничими ресурсами, включився в загальнонародну боротьбу зі страшною катастрофою. Першими під мобілізацію потрапили водії транспортних засобів. В найнебезпечніші перші дні аварії вони, не забезпечені спецзахистом, були направлені в саме радіаційне пекло, за що і поплатилися здоров’ям і дехто життям.
Не всі учасники тих подій в подальшому були офіційно признані ліквідаторами аварії на ЧЕС. Не всі числяться в офіційних списках. Наш музей прагне мати якнайповнішу інформацію, тому прохання додавати свої поправки і спогади в коментарях, або безпосередньо звертатися в музей.
За наданою офіційно і зібрану музеєм маємо таку статистику. Були учасниками ліквідації аварії на ЧЕС жителі Ржищева та Ржищівської громади:
Водії автобусів (автопарк)
- Глобай М.А.
- Недоступ М. Ф.
- Середа О. П.
- Редька П. М.
- Козинець В. М.
- Дудка В. Б.
- Цілуйко А.
- Столярчук А.
- Рогозовець В.
- Романенко М. І.
Водії вантажних машин (автоколона)
- Вареник П. М.
- Гребеник М. П.
- Стеценко А. Д.
- Марченко Ю. В.
Працівники Ржищівської ГЛМС
- Іваненко Б. В.
- Прохоренко М.
- Зелений В.
- Лісова Л. Т.
- Кравчук П. М.
Працівники побуткомбінату
- Бондар Н. М.
- Дорофеєва В Я.
- Стрельцова Р. Г.
- Задорожня К. М.
- Жукова Н. Г.
Працівники закладів освіти (СПТУ № 28)
- Тесленко Степан Йосипович
- Добросько Іван Васильович
- Хоменко Віктор Володимирович
- Путієнко Юрій Андрійович
- Клочан Михайло Борисович
Учасниками тих трагічних подій були представники багатьох інших організацій Ржищева.
Статус ліквідаторів серед жителів Ржищева офіційно мають 71 чоловік, серед яких інвалідність після участі в ліквідації аварії отримали 51.
На території міста за даними на 2021 рік зі статусом ліквідаторів проживало 189 чоловік, включаючи переселенців. Тому список ржищівчан, учасників ліквідації аварії, потребує уточнення.
Спогади про ті трагічні події болючою раною відгукуються в серцях ліквідаторів. З деякими із них ми знайомитимемо наших читачів в музейній рубриці «Ржищівські замальовки. Люди і долі.»
Ржищівські замальовки. Люди і долі.
- Спогади Світлани Чміленко
Першого Травня 1986 року в Ржищеві було сонячно, але вітряно. Вітер дув південний, теплий, він зривав цвіт із вишень і ніс його на Київ і далі – через братню Білорусь в країни Європи. Вітер дув уже кілька днів, і ще 27 квітня в далекій Данії, в лабораторії ядерних досліджень забили тривогу – там було зафіксовано великий скачок радіації, принесеної з українського Полісся. Можливо, саме цей вітер ВРЯТУВАВ нас і наших дітей від смертельної біди, але ми тоді про це не знали.
Кілька днів тому відсвяткували Паску і чекали Першотравня. Демонстрації та маївки були традиційними, вихідні мали бути веселими – на природі і з шашликами. А найочікуванішим це свято було для дітей. Ще зберігалася традиція оформлення колон паперовими гірляндами, плакатами та портретами вождів. Молодь, не переймаючись змістом лозунгів, кричали «Ура!» і ніхто не думав ні про яку «солідарність трудящих» – чекали чергової порції радості на шляху до комунізму.
От тільки цього року Першотравень був якимось тривожним. Ніхто не знав, що власне трапилося, але чутки про якусь аварію ширилися, обростали припущеннями і домислами.
Мій чоловік тоді працював на Ржищівському винзаводі, дочці було 3 рочки і ми, як і всі, чекали свята. Хоча напередодні і був Великдень, але Першотравень на той час вважався більшим святом. Ще 27 числа він прийшов з роботи і сказав, що десь у Чорнобилі дуже сильна повінь і затоплена велика площа. Вони заводськими машинами будуть їхати туди на ліквідацію наслідків, але коли і куди точно – не знають.
Першотравневі фото того чорнобильського року зафіксували усміхнені обличчя, паперові квіти на паличках у дітей, а зразу після демонстрації – порожні вулиці в Києві і машини, що йшли рядами і мили дорогу…
Спогади Павла Редьки – ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС.
На той час мені було 34 роки. працював на автобусі водієм, Пам’ятаю так ті події: 26 квітня їхав по алеї до Будівельного технікуму (нині Ржищівський фаховий коледж будівництва та економіки), по радіо передали про аварію в Чорнобилі, але конкретної інформації ніякої не було.
Вночі на 27 квітня поступило розпорядження в Ржищівський автопарк від воєнкомату мобілізувати по тривозі 5 автобусів. Виділили машини водіїв Кабана Миколи, Ільїна Анатолія, Глабая Миколи, Цілуйка Анатолія. Водіїв без ніяких роз’яснень забрали з домівок до автопарку, і 5 наших автобусів зразу вночі поїхали до Білої Церкви, де прямо на трасі формувалася автоколона. Уже під ранок зупинилися в лісі під Прип’яттю. Там творився повний «Армагедон» – транспорту приїхало дуже багато, обладнаної стоянки не було, машини переганяли з місця на місце і це без ніяких засобів захисту, бо правдивої інформації і картини того, що відбувається і на скільки це небезпечно, не знав ніхто. В такій обстановці повного колапсу хлопці пробули там два дні, а потім поїхали додому.
Автобуси, які два дні простояли в зоні найбільшого ураження, повернули на маршрут і вони продовжували возити людей на Київ.
Протягом місяця наладжувалася робота по ліквідації аварії. На базі Кагарлицького автопарку було сформовано 4 загони, які почали працювати за вахтовим графіком – по два водії на машину, по 7 робочих днів. Ржищівські водії були в складі 4-го загону. 6 червня на першу вахту поїхали Дудка Віктор та Середа Олександр.
В складі Ржищівського загону зі мною працювали Ананій Столярчук, Середа Олександр, Недоступ Микола , Козинець Валерій, Рогозовець Володимир, Романенко Микола. До чорнобильської зони ми доїжджали спецтранспортом, а там пересідали на нові автобуси, які із зони уже не виїжджали. Кожному видали дозиметри, але які на них були накопичені показники, які були наші медичні дані ніхто із нас не знав. На той час уже було налагоджене харчування в їдальнях, а воду пили лише бутильовану.
Я возив робітників з домівок Прип’яті до самого четвертого реактора, чотири рази в сутки милися і міняли одяг. Зміна тривала 6 годин, тоді водії мінялися. Я був у парі з Володею Рогозовцем. Давали нам спеціальний одяг, оброблений якимось захистом від радіації. Але на відпочинок із зони зараження нас ніхто не вивозив, спали тут же в гуртожитках або обладнаних тимчасових таборах. У кожного був свій об’єкт і маршрут, але реальної картини небезпеки ми на той час не розуміли. На вахту їздили хто раз, а хто і двічі, за що і поплатилися здоров’ям.
Із спогадів учасниці ліквідації аварії на ЧАЕС Бабенко (Макарової) Галини Павлівни
У 1987 році я поступила на роботу кіоскером у м. Ржищів від Кагарлицької пошти. Так, як у мене не було малих дітей, мене зразу ж направили на вахтову роботу в район Чорнобильської АЄС. Якраз тоді туди направляли групу із телефоністів, телеграфістів, поштарів з Кагарлика та Обухова. Наша група прибула за два дні до Нового року і зустрічали його ми вже там.
Нас всіх везли автобусом, кругом був сосновий ліс, в якому виднілися жовті дерева. Привезли у с. Зелений Мис, що недалеко від Чорнобиля. Туди пускали тільки по перепустках. Тут було багато військових і простих робітників. Нам видали перепустки і поселили у вагончики «брандербурги», кожен з яких мав свій номер. Потім ми прийняли вахту, кожен працював за призначенням: телеграфісти і телефоністи у відділенні, поштарки носили пресу по селах. Я працювала в кіоску, який дзвенів , мов вулик. Свіжа преса надходила кожного дня. Людей було дуже багато. Працювали без вихідних. Робітників кожного дня возили на ЧАЄС автобусами, а жили вони тут у Зеленому Мисі. Годували нас усіх у їдальні дуже добре. У вагончиках був душ. Для відпочинку все було. Змінити мали нас через два тижні. Але ніхто не приїхав. Отож, прийшлось ще працювати і чекати зміну. Вдома нас начальство вітало і навіть нагородило медалями «Ліквідатор наслідків аваріі на Чорнобильській АЕС».
Спогади учасниці ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Лісової Лідії Тихонівни,
В період, коли сталася аварія на ЧАЕС, я працювала головним бухгалтером у Ржищівській ГЛМС(Держлісгоп). У 1987 році при здачі звіту в обласне управління «Київліс» мене викликав начальник і повідомив, що мене відправляють на тиждень у відрядження в Чорнобильський лісгосп, який на той час знаходився в с. Дитятки в стані реорганізації, а багато працівників розрахувались або були евакуйовані разом із сім’ями.
Поселили мене в Дитятках на квартирі в однієї жінки в 100 метрах від колючого дроту, за яким була «зона відчуження». Моїм завданням було перевірка і підготовка документів, які розроблялись в даний місяць і перевірка і систематизація вже готових. Хоча лісгосп і готували до реорганізації, робота тут не припинялася. Директор разом із спеціалістами кожного дня їздили в Чорнобиль на місце аварії та вирубку вже понівечених дерев.
В час сьогоднішнього лихоліття і чергових випробувань для нашого народу багато історичних моментів нівелюються, багато спроб ідеалізувати або навпаки перебільшити роль конкретних людей , але не слід забувати, що основною рушійною силою історії є народ. І, як писав І. Котляревський, «Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша від гармат…!»
Після цього у Дитятках я була ще 3 рази по кілька днів. Зі мною працювали й представники інших лісгоспів, зокрема, Фастівського, та економіст управління «Київліс».
Чміленко С. П. , старший науковий співробітник
Бабенко Л. М., старший науковий співробітник