Благовіщення

БЛАГОВІЩЕННЯ

(Звістка про радісну подію)

Мелодійний урочистий дзвін  християнських храмів піднімається високо в небо, летить над містами і селами, над ріками і полями, і опускається над лісами аж до самісінького сухого торішнього листу, з – під  якого пробиваються білі дзвоники підсніжників і виглядають синьоокі проліски, стверджуючи прихід весни і великого свята Благовіщення. Його назва походить від грецького слова євангелісмос – провіщення, а також євангеліон – добра, радісна, звістка. Це християнське богородичне свято належить до дванадесяти і випадає на 25 березня. Мотивом його служать євангельські розповіді про добру звістку (благовіщення) Діві Марії від ангела Гавриїла про те, що вона народить Сина Божого зачатого духом святим.

Це положення зафіксовано  у третьому члені Нікео – Цареградського символу віри: «Заради вас, людей, і заради нашого спасіння зійшов з небес від духа святого і Діви Марії втілився і став людиною». Євангельські сюжети про народження Божого Сина від земної жінки, про боговтілення в людину мають багато спільного з подібними дохристиянськими і нехристиянськими легендами.

         Святкування  Благовіщення встановлене у IV, але набуло поширення лише у VIII ст. Його дату визначили, відрахувавши від Різдва 9 місяців. Строк святкування залежить від числа, на яке воно випадає: раніше лазаревої суботи – 3 дні у суботу – 2, у страсну або світлу седмиці – 1. Але свято не відміняється на Паску, а на піст послаблюється.

         За народними повір’ями Благовіщення  – це найбільше свято на небі і на землі: «Грішників (як  на Паску) в пеклі не мучать»: « Дівка коси не плете, птиця гнізда не звиває», тож люди в цей день не займалися фізичною працею. Також заборонялося лихословити і ворожити.

Наші предки в часи Київській Русі на Благовіщення відзначали прихід справжньої весни і початок нового циклу життя. Тому будинок належало добре прибрати, щоб “очистити” його від усього негативу. Цей звичай прибирати оселю вже століттями існує на нашій землі. Його дотримуються і нині. Віруючі заздалегідь прибирають в будинку, перуть постільну білизну і скатертини, виносять старі речі.

На свято Благовіщення в храмах священослужителі проводять урочисті літургії в особливих блакитних шатах. Віряни щиро моляться Богу, адже вважається, що в цей день відкриваються небеса і Господь чує всі наші прохання. Після літургії в небо випускають пташок чи білих голубів як символ Святого Духа аби Бога прославити та просили  щастя тому, хто випустив. Ця дуже гарна традиція теж має глибоке коріння, яке сягає сивої глибини ще в дохристиянські часи і  пов’язана з культом сонця і поверненням птахів з вирію. Пізніше звичай набув релігійного змісту: голуб, який символізує душу, вилітаючи з клітки, звільняється від усіх гріхів і летить назустріч божому світлу, сподіваючись на порятунок.

Прийшовши з церкви, господар виганяв на подвір’я всю живність з хліва, щоб весну чула; пасічник виставляв вулики на пасіку; прив’язували до сівалок свячену проскуру.  Господині ж, які  ще до світанку посіяли розсаду капусти, ставили ікону Борогородиці у діжку з посівним зерном, примовляючи: «Мати Божа, Гавриїле – архангеле, благословіть нас урожаєм, благословіть вівсом та житом, ячменем, пшеницею та всякою пашницею». А  дівчата, йдучи по воду, видивлялися на землі первоцвіт:  якщо знайде цю квітку – цього літа заміж вийде. По обіді біля церкви дівчата водили свій перший весняний хоровод — “кривий танець”, закликаючи весну – красну.

У Благовіщення Пресвятої Богородиці прийнято родиною збиратися за спільною вечерею, накривати багатий стіл. Хоча ще триває Великий піст, на честь свята дозволяється їсти рибу і морепродукти. Також на Благовіщення освячують сіль в храмі і солять нею страви.

Етнографічна експедиція  науковців Ржищівського археолого – краєзнавчого музею побувала в селі Півці Ржищівської громади, де записала ще кілька прикмет, пов’язаних з цим празником. Наприклад. Не можна до Благовіщення городитися  чи ремонтувати паркан, бо не буде дощу і збереться поганий урожай. Весна в цей день остаточно поборола зиму. Бог благословляє землю і відкриває її для сівби і лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж “турбувати” чи «будити» землю, тобто копати чи орати, сіяти чи садити, вважалося великим гріхом. На Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни.

 В цей день слідкували й за погодою. « На Благовіщення дощ – вродиться жито»; « Мокре Благовіщення – грибне літо»; « Гроза на Благовіщення – до теплого літа, врожаю горіхів»; « Сніг ще лежить – літо буде неврожайним»; «Мороз ударив – добре вродять огірки» і т. д.  Примічали, яка погода на Благовіщення – такою ж і на Великдень буде.

Народні традиції

Народ наш береже

А хто їх забуває –

той втрачає все.

                            (В. Гуленко)

Завідувач з основного виду діяльності Ольга Гудзій