(до Дня Державного Прапора України»)
23 серпня в Україні відзначається День Державного Прапора – одного із головних символів нашої країни. Він є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення. Із синьо-жовтим стягом українці проходили періоди труднощів, здобували незалежність та раділи перемогам.
Наш прапор не завжди мав такий вигляд. Його еволюція відображає багатовікові процеси розвитку України як держави, а українців – як нації, що відбулася.
Прапор як символ, а спочатку як засіб сигналізації, виник ще за античних часів. Спершу він використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій.
Знамена спочатку возили разом із зброєю, перед боєм ставили на узвишші, щоб кожен ратник бачив їх. Літописи зберегли такі вирази: “наволочив стяги” – що означало прикріпити їх до держаків, і “поставити стяги”, що символізувало готовність війська до бою.
Деякі сучасні історики вважають, що традиція використовувати жовто-сині кольори існувала ще з язичницьких часів. Вона органічно вплелася у християнську релігію, і сьогодні в православних храмах Вогонь і Вода – найбільші святості, які виражаються через жовту і блакитну барви.
В добу Київської Русі прапори були здебільшого червоного кольору – найбільш зручного для передачі сигналу під час бою. Ці стяги були трикутно-клинової форми, на яких зображувалися князівські знаки. Відомо, що князь Володимир Великий мав власний знак (герб) – золотий тризуб на синьому фоні. Це могло слугувати концепцією майбутнього національного прапора, адже поєднання синього та жовтого кольорів в історії України ми зустрічаємо доволі часто.
Відомо, що в 13-му столітті золотий лев на синьому тлі прикрасив герб сина Данила Галицького – Лева (на його честь отримав свою назву Львів). Потім синьо-жовті кольори майнули в Грюнвальдській битві 1410 року, де поруч з литовцями і смоленцями у складі польської армії билися галичани. А вже в 15-16 століттях їх почали використовувати в гербах українських міст, особливо тих, хто отримав Магдебурзьке право.
З різних письмових згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, так само і щодо барв прапорів.
У роки національно-визвольної війни 1648–1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. Очевидець штурму козаками м. Гомеля в 1651 р. писав: “О 8 годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білим обідком, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї – три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні”.
З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького часто стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя. Лицева сторона полкових і сотенних корогв була національною емблемою з зображенням козака у золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі, а зворотна – полковою чи сотенною емблемою відповідного кольору з встановленим зображенням.
Традицію використання козаками жовто-блакитних кольорів підтверджує і те, що ще напередодні Другої світової війни в Ермітажі зберігалися козацькі прапори з поєднанням цих кольорів. На одному з прапорів – архистратиг Михаїл, одягнутий в золоту кирею і блакитні штани. Ще на одному знамені “1774 року февраля 28 створеному коштом останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського: продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскраві золоті герби”.
У березня 1848 року в Австрійській імперії вибухнула революція, так звана «Весна народів». Ці події стали поштовхом для українського національно-визвольного руху. У квітні того ж року в місті Львів було створено Головну Руську Раду, яка відновила використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-XIV століття з зображенням золотого лева на синьому фоні. Національними прапорами вважалися синьо-жовті та жовто-сині біколори (вживалися обидва варіанти)
На початку ХХ століття, після падіння царату в Російській імперії та на тлі національно-визвольного руху, такий стяг поширився всією Україною. Під синьо- жовтими прапорами проходили багатотисячні мітинги. Під ними вирушали на фронт.
Протягом 1918-1920 р. в УНР (Українська Народна Республіка) національний прапор було двічі перевернуто. Спочатку це зробив Михайло Грушевський – голова Центральної Ради та перший президент України. Будучи істориком, він уважно вивчив весь матеріал стосовно прапорів, які існували на території України і прийшов до висновку, що в традиціях наших предків прапор повинен бути з блакитним фоном і золотим малюнком на ньому. Саме таким і був перший варіант державного прапора, запропонований Грушевським – блакитне полотнище з жовто-золотими зірками на ньому та велика буква У на такому ж полотні Кількість зірок мала відповідати числу українських земель, що об’єдналися в одну державу. Жоден із цих варіантів не був затверджений. Але коли мова зайшла про біколор, він наполіг саме на тому, щоб жовтий колір, відповідно до канонів геральдики, розташовувався вгорі, а синій – внизу.
За гетьмана Скоропадського український прапор виглядав наступним чином: блакитна смуга вгорі, а жовта – внизу. Синьо-жовтим був стяг генерального штабу головного отамана Симона Петлюри, загони Махна так само використовували блакитно-жовті прапори.
В радянській Україні синьо-жовті кольори прапора були замінені яскраво червоним кольором. Звичайно, більшості українців це не подобалося, адже окрім заборони національної символіки, репресіям, з боку центральної кремлівської влади, піддавалося все українське.
Довший час перебуваючи у підпілля, український прапор знову замайорів 14 березня 1990 року в містечку Стрий, а через дев’ять днів – над Тернопільською міською Радою, потім у Львові, Івано-Франківську та Житомирі, а через деякий час синьо-жовта хвиля патріотизму докотилася до столиці, де в липні 1990 року над Київрадою також було піднято наш легендарний прапор.
23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійну залу Верховної Ради .Якраз до цієї події і прив`язаний Указ Президента України Леоніда Кучми «Про День Державного Прапора України» № 987/2004. На сьогоднішній день, цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. 4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України
Нині, як і раніше, всі важливі події в житті України, відбуваються під синьо-жовтим стягом.
Під час повномасштабної війни його кольори набули особливого значення. З прапором українці чинять спротив окупації, воїни щоденно складають присягу на вірність Україні. З прапором проводжають бійців в останню путь. Сині та жовті барви можна побачити на найважливіших міжнародних майданчиках по всьому світу.
Синьо-жовтий стяг — це колір Перемоги, яку впевнено наближають наші славні Збройні Сили України і Перемога неодмінно буде за Україною! Ми всі віримо, що невдовзі наш прапор замайорить на всій території нашої вільної та незалежної держави, включно з Кримом та усіма населеними пунктами окупованих нині областей.
Слава Україні! Слава нашим Збройним Силам!
З Днем Державного Прапора, дорогі українці !