Учні 2 класу ОЗО «Ржищівська гімназія «Гармонія» відвідали майстер – клас з розпису імбирно – медового пряника від головного зберігача фондів Зінаїди Миколаївни Мартинюк. Пані Зінаїда поділилась ексклюзивним рецептом та провела екскурс «Імбирний пряник у світі». Найочікуваніша творча частина заходу подарувала всім учасникам незабутні враження та неабиякі вміння. Філігранні розписи, різні кольори глазурі крок за кроком відкривали нові й нові шедеври. Зазначаємо, що зовсім скоро стартують новорічні канікули з музеєм, запрошуємо всіх охочих та чекаємо зустрічі!
Святково, передноворічно і казково розпочався день в музеї. Радо зустрічали дорогих гостей – учнів 1-5 класів Півецької загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів філії опорного закладу освіти «Ржищівський ліцей «Лідер».
На гостей чекав справжній вир яскравого дійства. Розваги та почесна місія водночас створили піднесений новорічний настрій, а боротьба казкових темних і світлих сил додали азарту. Разом визволили Карамельку, познайомились з Бабою Ягою, виконували завдання від Феї, а ще зустрічали Лисичку та Господиню. Казкові герої з гостями поринули у ігри та забави.
Кожен учасник квесту отримав в подарунок чудовий настрій та солодкий приз. Дякуємо за спонсорську підтримку приватним підприємцям: Михайлу Миколайовичу Лобуренко та Анатолію Петровичу Вороні. Знаємо, що під Новий Рік трапляються дива, чого щиро зичимо і вам. Слідкуйте за оновленнями та долучайтесь до наших заходів!
Чай – не просто напій, його називають «аптекою в склянці». Чорний або зелений, насипний чи плитковий, – він тамує спрагу, знімає втому, зігріває в холод та охолоджує у спеку. Тому здавна йому відводилося особливе місце серед продуктів споживання. А ще – він зближує людей та зміцнює дружні відносини!
Святкуйте День чаю в музеї! Запрошуємо на дегустацію трав’яного чаю !
Ми зібрали цікаві факти про цей популярний напій:
. Після води, чай – найбільш споживаний напій на Землі.
Чай не тільки смачний напій, а й корисний та наповнений вітамінами. Основний з них є Р.
Існують легенди, що англійські аристократи настільки полюбляли чай, що майже відмовились від алкоголю на користь чаю.
Ви напевно знали що чай має більше кофеїну, ніж кава. Чайний кофеїн (теїн), впливає набагато м’якше, ніж кавовий.
Всі різновиди чаю діляться на такі категорії: чорний, зелений, червоний, жовтий. Колір є зовнішнім зображенням біохімічних якостей чайного листа.
Зелений чай більш збагачений вітаміном С, ніж чорний.
Чайний пакетик був винайдений в 1904 році, день народження цього винаходу – 1-е вересня.
Чай по-англійськи – це напій, в якому спочатку наливали молоко, а потім чай.
Про чай вперше згадується в 4 ст. нашої ери.
Щоденно у всьому світі випивається 3 мільярди чашок чаю.
Використавши заварку можна використовувати для приємних запахів в холодильнику.
Приготування чаю відбувається в п’ять етапів.
У Китаї під час чайної церемонії заведено дякувати господарям за гостинність постукуванням пальців по столу.
Щоденно у всьому світі випивається 3 мільярди чашок чаю
17 грудня чекаємо дітей та дорослих на творчій локації в музеї!
17 грудня чекаємо дітей та дорослих на творчій локації в музеї!
На юних відвідувачів чекає занурення у яскраву різдвяну атмосферу за допомогою казкових персонажів, святкових декорацій, тематичних інтерактивів та музичного перформансу.
У програмі поєднуються ігри, мультфільми, спілкування зі святим Миколаєм.
Захід відбуватиметься у супроводі атмосферної різдвяної музики за участю аніматорів у яскравих костюмах.
День Святого Миколая – одне з найулюбленіших дитячих свят, яке символізує втілення мрій та віру в диво.
Аби нагадати малюкам, що Святий Миколай надзвичайно добрий та справедливий і пам’ятає про кожну дитину, музей організовує майстер-клас з написання та оформлення листа Святому Миколаю.
Встановлений згідно з Указом Президента від 10 листопада 2006 року, на згадку про завершення 14 грудня 1986 року будівництва саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС.
Найбільша в історії людства техногенна катастрофа – Чорнобильська аварія. Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи, багато з яких заплатили за це власним життями і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. За різними даними, протягом лише одного місяця після Чорнобильської катастрофи від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС.
На початковому етапі зусиль з мінімізації наслідків величезного викиду радіоактивних речовин до робіт залучалися військовослужбовці строкової служби. Пізніше, влітку 1986 і далі, величезний обсяг робіт виконували залучені військові запасу та вільнонаймані працівники. За неповними даними, через чорнобильський майданчик пройшли понад 600 тисяч осіб. Працювали вахтовим методом – приїздили одні, отримували максимально допустиму дозу радіації й їхали назад. На зміну приїздили інші.
Сьогодні ми згадуємо героїв -ліквідаторів – тих, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у ядерному котлі.За геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, нагороджені (посмертно) 28 осіб.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції чималу роль зіграли і наші земляки. На сьогодні 107 осіб жителів Ржищівської МОТГ, що мають статус ліквідатора, а також ліквідаторів аварії на ЧАЕС переселенців з Чорнобильської зони 74 особи , що нині проживають в Ржищев і У місті дуже активно працює міська громадська організація «Союз Чорнобиль» що співпрацює з музеєм. У співпраці з ГО наш музей запровадив проєкт , присвячений 35-річниці Чорнобильскої катастрофи «Чорнобильська історична пам’ять », в якій зібрано понад 100 історій з вуст учасників ліквідації аварії, переселенців із зони відчуження.
У своєму краєзнавчому дослідженні публікуємо лише невелику частину спогадів. Серед них спогади ржищівчанина Миколи Редьки. Свою історію він розповів старшому науковому співробітнику Настенко Юлії.
На ліквідацію аварії відправили весною 86-го. Про небезпеку34-річний водій автобуса тоді не знав.”– Ніхто не думав про це, бо завдання ставилося, треба було…”Із теплом чоловік сьогодні згадує тих, з ким пліч-о-пліч ліквідовував аварію: “Працювали водіями на пару. Зі мною працювали: Гена Столярук, Середа Сашко, Недоступ Микола, Козинець Валерій, Рогозовець Володимир. Я був у парі з Володею Рогозовцем. Зміна тривала 6 годин, Ми підвозили працівників станції з Прип’яті до самого 4 блоку Чорнобильської АЕС. Всі мої колеги і напарники працювали завзято та відважно не шкодували ні сил ні здоров’я”
Підобід Володимир Дмитрович , який до аварії працював водієм в Чорнобильському ПМК-4, згадує ті дні: “Ми були разом в бригаді з Сергієм Бондаренком та Валентином Настенком. І крановщики ,і механізатори бригади, всі брали участь в навантажуванні піска у с. Лелів в кар’єрі. Засобів захисту ніяких…Чорнобиль став страшним уроком і далеко не найприємнішим спогадом. Гнітюче враження дійсно справляли покинуті села. “Страшно дивитися, коли усе порожнє стоїть, коти-собаки бігають, а людей нікого немає.
Серед ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС-Рудник Тетяна Михайлівна(голова міської ГО “Союз Чорнобиль”, працювала бухгалтером в ПМК-4, м. Чорнобиль. Ось , що вона розповідає про перші дні та роботу з ліквідації: «Грузили пісок у мішки, потім у вертольоти, які злітали у повітря і кидали на реактор. Ніяких захисних костюмів не мали, були у звичайному літньому одязі. Зі мною працювала Міла Підобід та Зазірна Маша. Ми ліквідували перші дні аварії, а потім були евакуйовані з зони відчуження. Перші люди, які були ліквідаторами разом зі мною, з нашою організацією ПМК- 4 виїхали до міста Ржищева. Салівоненко Валерій, Лутченко Василь, Лутченко Микола, Настенко Валентин залишилися працювати далі. Сірий Володя працює у Чорнобилі до сьогоднішого часу. З сумом згадую ті дні. Дай Боже нам всім сили та здоров’я. Нас-чорнобильців, ще є багато, багато вже немає, але хотілося б більшої підтримки від держави і уваги…В 90-ті роки було якось відчутно, а чим далі і по сьогоднішній день, можна сказати, що нас забувають і не пам’ятають. Ото раз в рік згадують….»
Хай залишиться в минулому й ніколи не повториться жах Чорнобильської катастрофи, а пам’ять про ті події навчить нас цінувати мир, спокій і процвітання.
Колектив музею бажає всім міцного здоров’я, життєвої енергії, сімейного затишку, щастя, миру, добра й злагоди. Хай завжди поруч з вами буде людська подяка за ваші добрі справи!
А тим, кого з нами вже немає – вічна і світла пам’ять…
У тематичному проєкті зібрані щирі історії, думки, враження тих, хто пов’язав свій шлях зі Збройними Силами України. Про те, як розпочали та здобувають фах і про що мріють – розповідає молоде покоління ржищівчан в науково – краєзнавчому проєкті.
Пужакова Анна Олександрівна
Дата народження: 22 серпня 1998 року
Освіта:
Закінчила Ржищівську ЗОШ І-ІІІ ступенів ім.Олегна Кошового ( 2015);
Випускниця Військового інституту Київського національного університету ім.Тараса Шевченка (2020)
Що вплинуло на обрання ВУЗУ, майбутньої професії?
На обрання ВУЗу вплинули події 2014 року, що відбувалися у країні, хоча мама не відразу сприйняла мій вибір, чесно кажучи, не дуже типовий для дівчинки.
Які основні вимоги до абітурієнта даного ВУЗу?
До уваги бралися стан здоров’я, фізична підготовка та, звичайно, результати ЗНО.
Чи важко було навчатись?
Як і більшість тих, хто подолав конкурсний відбір до даного закладу, я мала не зовсім чітке уявлення про військову справу, тож так званий КМБ («курс молодого бійця») швидко привів нас до тями – кілька чоловік відразу після його завершення вирішили кардинально змінити напрямок обраної професії, бо це не зовсім відповідало тому, про що ми по-дитячому собі мріяли…Скажу відверто: було важко, адже кожного дня доводилося долати фізичні навантаження та певні виклики на рівні з юнаками, але це лише загартувало мій характер, навчило дисципліні та витривалості, вмінню розбиратися в людях.
Журило Богдан Ігорович
Дата народження: 10.12.1997
Освіта:
Ржищівська загальноосвітня школу І-ІІІ ступенів
Що вплинуло на обрання ВУЗУ, майбутньої професії?
Обрав Військовий інститут Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка, так як цей ВВНЗ готує спеціалістів по інтегрованій системі навчання, тобто навчання здійснюється з цивільним нахилом, в цивільних корпусах КНУ, але базовою являється військова і бойова підготовка особового складу. Професію військового я вирішив обрати у зв‘язку з популяризацією її в нашому суспільстві та через те що в школі сказав : « я ніколи не піду в армію», але доля вирішила надати мені однин урок – ніколи не кажи ніколи.
Які основні вимоги до абітурієнта даного ВУЗу?
Для вступу у ВІКНУ необхідне бажання бути не просто військовим, а елітою Збройних Сил, також необхідно скласти ЗНО з певного переліку предметів на достатній рівень, щоб вибороти в конкурсі своє навчальне місце.
Чи важко було навчатись?
Мені здається, що нічого не буває важким, якщо тобі ця справа подобається. За ці 5 років в мене були різні життєві обставини, і можливо у мене десь пролітала думка про завершення мого навчання, але я розумів що це всього лише думка, яка не підкріплюється ніякими намірами чи діями.
Чи змінила тебе професія військової?
Так. Уміння та навички, набуті під час навчання у військовому ВУЗі, часто допомагають не лише у роботі, але і в житті цивільному, і в особистому. Є ситуації, коли потрібно чітко приймати рішення. І цей досвід, знання – безцінні. Бути військовослужбовцем непросто. Адже військовим іноді доводиться брати в руки зброю, і не кожен психологічно готовий до цього. Військовослужбовцям часто доводиться ризикувати своїм здоров’ям, а іноді й життям. Вони повинні бути готовими в будь-який момент стати на захист свого народу та країни. Особисто я вже до цього готова, але всім серцем прагну миру, перш за все, у нашій країні.
Ти пишаєшся своєю професією?
Я з великою повагою ставлюся до людей цієї професії.Також мене дуже тішить те, що останнім часом багато наших співвітчизників переглянули своє ставлення до представників ЗСУ, і зараз професія військовослужбовця стає все більш популярною (серед дівчат також). Хоча на етапі її здобуття у мене виникали певні сумніви, адже бачила, як весело та безтурботно проходить студентське життя у моїх ровесників. Можливо, я трішки швидше подорослішала.
Якими ви бачите Збройні сили України? Чи підтримуєте контрактну службу?
Варто відмітити, що українська армія стала доволі боєздатною і професійною. Але вже ось сім років в Україні триває війна з російськими окупантами. Вона забрала не одне життя. Зламала тисячі доль, змінила наш світогляд . І обрати зараз професію військового, чи службу за контрактом – досить непросте рішення та дуже відповідальний крок. Але і професія ця підійде не кожному, а лише дуже дисциплінованим, фізично й психічно витривалим. Тож обрати такий фах — значить мужньо терпіти різні проблеми, життєві негаразди і гордо нести звання захисника своєї країни. Саме такі люди мають бути у Збройних силах, які обирають цю професію свідомо. Тому я цілком за професійну Армію та службу за контрактом.
Які риси характеру шліфує дисципліна?
В першу чергу це дисципліна. Вважаю що дисципліна це найважливіше надбання, адже дисциплінованій особистості легше тримати всі життєві аспекти під контролем. Також як бонус додається загартування характеру.
Які нагороди вже маєш?
Про нагороди ще рано говорити, але деякі надбання за час навчання є. В 2018 був заохочений, за зразкову службу та досягнення в спорті, званням старшого солдата. В 2020 році був призначений на посаду командира відділення та отримав звання молодшого сержанта. В цьому ж році на чемпіонаті України з перетягування канату отримав звання Кандидата у майстри спорту.
Чи змінила тебе професія військового?
Гадаю що дана професія взмозі змінити кожного, і я в цьому числі. За собою я помітив кардинальну зміну життєвих пріоритетів. Всі матеріальні потреби відходять на другий план в порівнянні з тим що не маєш змоги побачити близьких в перші місяці навчання.
Ти пишаєшся своєю професією?
Вважаю що кожна людина повинна пишатися своєю професією та своїм вибором. Кожна професія важлива і професія військового не виключення. Тому пишатися цим – мій обов‘язок.
Якими ви бачите ЗСУ?
Збройні сили я бачу сильними, що відповідають сучасним стандартам провідних армій світу, з найкращими фахівцями та спеціалістами у різних галузях, від психолога до артилериста, від фінансиста до оператора-навідника бойової машини. Частково мої бачення уже реалізовані, але зупинятися не можна, потрібно рухатися тільки вперед.
Контракт чи строкова служба?
Мені здається, що примусовий призов вселяє в суспільство тільки неприємні асоціації із Збройними Силами, адже не кожний бачить своє майбутнє в цій справі. Насправді ж в майбутньому, я впевнений, строкова служба припинить своє існування, як така що являється не потрібною в наший час. Але це стане можливим тільки в результаті конкурентного грошового забезпечення та в першу чергу, професійного відбору згідно зі стандартами НАТО ( фіз. підготовка, мед.комісія, психічне здоров‘я, та рівень інтелектуального розвитку).
Ільєнко Анастасія Сергіївна
Дата народження:14.10.2001
Освіта: Закінчила ЗОШ 1-2 ступенів м. Ржищева.
На даний момент навчаюсь у Національному Університеті оборони України імені І. Черняховського
Обрала навчання на військовій кафедрі тому що чітко бачу своє майбутнє пов’язане з роботою в Збройних Силах України. Для того, щоб розпочати навчання на військовій кафедрі потрібен СИЛЬНИЙ ХАРАКТЕР, терпіння та витривалість, хороша фізична підготовка теж не завадить.
Звичайно моментами буває складно, але думки покинути не було ніколи, якщо чітко поставлена ціль, будь які складнощі можна пройти.
На військових тренуваннях отримала Грамоту за 3 місце з Стрільби з автомата АК-74 серед 300 курсантів. Гордість більше бере моїх рідних за те, що я не лише навчаюсь на військовій кафедрі, а ще й очолюю взвод і стала його командиром.
Збройні Сили України в майбутньому бачу міцними та незламними.
Лісова Дар’я Сергіївна
Народилася у м. Ржищеві 15 липня 2001року, навчалася в Ржищівській ЗОШ 1-2 ступенів, та в Ржищівській ЗОШ 1-3 ступенів. Зараз навчається на спеціальності Міжнародне право в Київському Національному торгово –економічному університеті, та обрала ще одну спеціальність, яка вабила з дитинства, це військова справа. І в пошуках військової кафедри життєві стежки привели до Національного Університету Біоресурсів і Природокористування України, в якому одна з найкращих в Україні військових кафедр.
Не просто було потрапити на військову кафедру, один із важливих етапів відбору це було здавання нормативів з фізичного виховання, а для дівчинки це не легко, екзамени вступу передбачали стрільбу по мішенях. Всі екзамени були успішно здані і почалися навчальні будні.
Один із військових зборів Даша пам’ятає у всіх подробицях: зима, полігон біля річки Десни, треба проповзти під працюючим танком, подолати смугу перешкод на болотистій місцевості, стрільба з кулемета, гранатомета , та рушниці Калашникова, була в ролі військової медсестри. Спочатку був шок, тоді прийняття і радість, що може подолати будь – яку перешкоду. Тренування на витривалість пройшла успішно. Навчаючись на військовій кафедрі помітила зміни в характері з’явилися ноти лідерства, врівноваженість, віра в свої сили, вимогливість до себе, самоконтроль, чи просте діло вставати в 4.30 ранку щоб о 7.15 ранку вже стояти на плацу , подолавши дорогу Ржищів – Київ.
Дівчина і не думала, що навчаючись на військовій кафедрі зможе здобути скільки нових позитивних якостей та навичок. Найбільше вибором Даші пишається іі дідусь, і постійно згадує, як вона була маленькою, любила дивитися його армійський альбом, і слухати розповіді про військову службу. А дійсно є чим пишатися, за зразкову службу Лісова Дар”я є командиром взводу в якому 30 солдат. Вона вважає, що в людини повинен бути вибір, армія має бути контрактною, дівчина мріє щоб лавах української армії служили свідомі, професійні військові, і армія була матеріально забезпеченою.
Вдячні за щирість та відвертість і віримо по – справжньому у вас та ваші мріїї! Бажаємо нових професійних здобутків та невичерпного натхнення від улюбленої справи!
3 грудня в музеї відбувся кінолекторій «Розірви коло» спільно з Білоцерківським національним аграрним університетом. Вдячні за ініціативу ректору Білоцерківського національного аграрного університету – Олені Шуст та помічнику ректора – Юрію Балацькому. Учасниками заходу стали студенти Ржищівського індустріально – педагогічного фахового коледжу.
Розірви коло – величезна інформаційна кампанія, що працює з 2019 року. В свою чергу, музейники підхоплюють надважливі ініціативи про котрі потрібно говорити. Тож в рамках Всеукраїнської акції «16 днів проти насилля» був проведений тематичний кінолекторій.
Більше ста років тому центральну частину Ржищева заполоняли маленькі єврейські дерев`яні будиночки. В кінці листопада на початку грудня , а іноді і пізніше, на їх підвіконнях загорялись яскраві вогники свічок, які ,мов іскорки, сіяли в темноті… Євреї святкували Хануку.
Багато хто вважає, що Ханука, це єврейське Різдво, але це не зовсім так. Основа цих двох свят різна. На Різдво прийнято святкувати народження Сина Божого, а під час Хануки євреї згадують про диво, яке сталося у ІІ столітті до н.е.
Ханука святкується вісім днів, торжество розпочинається 25 кіслева і закінчується 2-3 тевета. Хоча дата і фіксована, вона дійсна лише для єврейського календаря, за григоріанським календарем Ханука, щороку святкується у різний час. Цього року свято припадає на період з 28 листопада по 6 грудня.
Ханука – це свято світла, освячення та свічок. Його коріння сягає у ІІ ст. до н.е., коли Іудея перебувала під загарбницьким гнітом, де активно насаджувалася чужорідна культура, традиції та вірування. Не стерпівши цього, єврейський народ влаштував повстання.
Три довгих роки євреї боролися за свої права і врешті- решт здобули перемогу та звільнили один з основних єврейських храмів. Але так як святиня довгий час використовувалася загарбниками, її потрібно освячувати заново.
Для цього необхідно було запалити спеціальний світильник, який горів би 8 днів, але олії, яка знайшлася, вистачило б лише на один день, а щоб виготовити іншу також потрібен був час. Однак євреї зважилися запалити мінору, і сталося диво, коли всі очікували, що вона от-от погасне, вогонь продовжував горіти і так тривало цілих 8 днів.
Саме з того часу почали святкувати Хануку, а основним атрибутом цього свята стала ханукія. Це спеціальний світильник-підставка, який розрахований на 9 свічок. Варто зазначити, що мінора була розрахована лише на 7 свічок і могла кріпитися до стіни.
Починаючи з першого дня Хануки, щовечора запалюють свічку та ставлять її до ханукії. Першого вечора запалюють одну свічку, другого – дві, третього – три і так далі, усі вісім днів. Останнього дня має горіти вся ханукія разом з дев’ятою свічкою, шамашем, що знаходиться по центру.
Ханукію необхідно ставити на видне місце, зазвичай це підвіконня. Коли запалюється свічка, сім’я має прочитати молитву і перші півгодини, поки вона горить, утримуватися від роботи. Але якщо протягом цього часу полум’я свічки згасає, то обряд доводиться проводити спочатку.
Хануку також можна назвати дитячим святом, адже безліч традицій, які пов’язані з цим празником, присвячені саме дітям. В цей період у всіх дітей недовготривалі канікули, проте дорослих це не стосується. У свято Хануки прийнято обмінюватися подарунками, особливо обдаровувати дітей. Зазвичай дітям дарують гроші, а якщо гроші подарує людина, що не є членом сім’ї, то вона заслуговує на пошану, а ще таку людину обов’язково частують святковими стравами.
У свято діти граютьсь у дзиґу, яка має назву севівон. На її краях обов’язковим є напис «Диво було тут», але якщо свято проходить у єврейській діаспорі, то на гранях дзиґи зазвичай написано «Диво було там». У цю гру прийнято грати на дрібні монети.
Головними традиційними стравами цього свята вважається латкес, чи коротше кажучи, деруни. Ці картопляні оладки подають зі сметаною або яблучним соусом. Заварні пампушки у цукровій пудрі та ті страви до складу яких входить оливкова олія, за вибором. Також прийнято вживати протягом тижня молоко та молочні продукти.
Ханука вважається сімейним святом, а ще найсвятішим серед усіх свят. Протягом цього періоду євреї постійно ходять до синагоги, де кожного дня згадують про дивовижне освячення стародавнього єрусалимського храму. А ще це диво стало символом перемоги слабкого над сильним. У ці дні люди вітають одне одного, та майже без перестану згадують про те, як колись у давнину, горіла свічка, спалюючи своїм слабким полум’ям залишки загарбницького гніту.
30 листопада в музеї відбувся літературно – мистецький альманах «Крилами йому став голос», приурочений відзначенню 70-річчя з Дня народження українського естрадного співака і композитора, заслуженого артиста України, героя України – Назарія ЯРЕМЧУКА.
Учасники заходу мали змогу відвідати відкриття виставки «Світ неповторний» Петра Борисовича Адаменка та Тетяни Борисівни Лущик. Свої полотна митці присвятили неповторності природи та кожної миті життя.
Разом з тим, на гостей чекав творчий екскурс «Пісня буде з-поміж нас» та виставка – інсталяція «Твори життя із року в рік». Це все про життя та творчість митця, натхненним українськими мотивами. Тож музейники відтворили справжній колорит близького минулого, про що – вже у фотозвіті!
