Сьогодні професійне свято працівників кінематографії – День українського кіно.
Ви запитаєте як музей пов’язаний з кінематографом? А це краєзнавча сторінка нашої історії.
Наше містечко здавна стало знімальним майданчиком. Адже багато фільмів “Повість полум’яних літ”, “Тут нам жити”, “Снігурі”, “Р.В.С.”, “Женці”, “Климко”, “Чекайте на зв’язкового “, “Доярка з Хацапетівки”, “Толока” містять кадри ржищівської місцевості.
Це далеко не повний перелік повнометражних фільмів, що знімалися в Ржищеві. А ще відеоролики наших дніпровських видноколів для кліпів, сюжети для документальних фільмів та туристичних візитівок.
А ми нагадуємо, що традиційно в музеї ми влаштовуємо кінопокази просто неба.
Чекаємо всіх бажаючих на перегляд стрічки українського кіно “Іван сила”!“Іван Сила” — український художній фільм режисера Віктора Андрієнка, знятий за книгою Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу».
Рекомендований для сімейного перегляду.
Тож чекаємо на вас 12 вересня о 20.00. І бажаємо приємного перегляду за чашкою чаю!
Краса́ — абстрактна властивість речі, ідеї, місця чи живої істоти, зокрема людини, що приносить відчуття приємності, яке відповідає задоволенню. Краса є неодмінною складовою сприйняття світу людиною. Краса вивчається як категорія естетики, соціології, соціальної психології та культури. Створення красивих речей є одним з прагнень мистецтва.
Музей не зміг обійти тему краси-так як зберігає та популяризує речі, що викликають естетичну насолоду!Науковим співробітником музею Онікієнко Галиною проведено дослідження, що вилилося в медіапроєкт “Трипільська краса”, про втілення трипільської символіки в сучасне сьогодення, що є доказом того, що трипільська культура надихає на створення прекрасних речей.
А колектив музею вітає всіх з Міжнародним днем краси, і хоч ця дата створена для привернення уваги до конкурсів краси, ми бажаємо всім виглядати поза конкурсом красивими тілом і душею!
На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України 23 серпня в Україні відзначається державне свято – День Державного Прапора України. Державний Прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.
Перша історична згадка про поєднання синього та жовтого елементів в офіційній символіці датується 1256 роком – днем заснування Львова. Герб цього міста, зокрема, прикрасив золотий лев на синьому тлі. Золотий і синій кольори з XIV ст. офіційно використовувалися в гербі Руського королівства. Також ці барви є і на гербах місцевої знаті, князів, шляхтичів. Поєднання символічних для країни кольорів знаходимо і в добу козацтва, особливо починаючи з XVIII ст. Часто у запорожців були сині стяги, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих або ж козаків
.Листівка, випущена в м. Броди у 1902 р. / фото: istpravda.com.ua
Поєднання синього і жовтого кольорів остаточно оформилося як єдинонаціональне на початку XX ст.
23 серпня традиційно над будівлею КЗ КОР «Ржищівський археолого – краєзнавчий музей» замайорів Державний Прапор України! Щиро вітаємо зі святом, нехай почесний головний символ повсякчас гуртує і додає наснаги та сили духу! Слава Україні!
За ініціативи музею до 30 -ї річниці Незалежності України з метою збереження національної самоідентифікації відбувся майстер-клас з відтворення стародавнього українського танцю . Колектив музею висловлює щиру вдячність Анастасії Горбач за плідну співпрацю !
Українське мистецтво – багатогранне, різнопланове контрастне і завжди особливе. Тож 20 серпня музей зустрічав гостей, котрі завітали на майстер – клас з відтворення стародавніх українських танців. Разом з майстринею танцю, Анастасією Горбач, відтворювали танок “Зайчик” та “Гречаники”. А ще разом поринули до витоків танцю і його видів. В емоційному захопленні всі разом повторювали танцювальні па, про що – в нашому сюжеті!
Серед культурних надбань нашого народу значне місце займає український танець Історія народного українського танцю тривала, насичена емоціями і переживаннями багатьох поколінь нації. Українські народні пісні і танці славляться в цілому світі завдяки яскраво вираженому національному колориту, силі духу, емоційної насиченості, неповторності мелодії, ритму, рухів.Протягом всієї історії українського народу розвивався і збагачувався новими відтінками та настроями український народний танець.Найдавнішими слідами танцювального мистецтва в Україні вважають малюнки трипільської доби, де зображені фігури людей, які одну руку кладуть на талію, а другу заводять за голову.Зображення танцюристів і музикантів є й на фресках Софіївського собору в Києві (XI ст.).Зображення танців знаходимо і в багатьох мініатюрах зі стародавніх літописів.Україна – велика країна, і для кожної територіальної зони притаманні свої особливості народних танців.
Напередодні 30-ї річниці Незалежності в музеї вирішили відтворити справжні автентичні,сюжетні українські танці нашого регіону.
Тож всі охочі мають можливість долучитися до неповторного етнічного дійства, що відбудеться в музеї 20 серпня 2021 року о 14.00.
Для кожного українця Незалежність нашої держави це своєрідний синтез переплетених думок про нашу державу. Сьогодні ми є свідками того, як швидко технології змінюють світ, відбувається багато процесів які руйнують наші стереотипи, і їм важко давати належну оцінку. Знаємо одне, що сьогодні в Україні є надзвичайно багато чудових, прекрасних, унікальних музеїв і їх, для порівняння, більше, ніж в інших державах. Можливо це і буде у майбутньому визначальна перевага нашого народу? Віримо, та глибоко переконані в тому, що саме завдячуючи музеям, кропіткій праці музейників, відбудеться національне та духовне відродження українського народу та його Незалежної держави.
Становлення української незалежності залишається і формується не лише на сторінках історії, а й живе в неймовірних спілках та товариствах, що гуртують однодумців. Тож в тематичному матеріалі до 30 – ї Незалежності України працівники КЗ КОР «Ржищівський археолого – краєзнавчий музей» відкриють історію становлення та діяльності регіонального осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» зі слів Надії Миколаївни Вегери- Предченко.
Надія Вегера-Предченко
Наприкінці 80-х років, коли агонізувала комуністична система в Україні, досвід «Просвіти» прислужився справі самоусвідомлення, самоідентифікації українців, реалізації національної ідеї, квінтесенцією якої стало проголошення Акта Незалежності 24 серпня 1991 року. Становлення організації відбувалося в умовах шаленого тиску комуністичної номенклатури. 17 грудня 1988 року в Києві був створений організаційний комітет для скликання установчої конференції Товариства української мови, який очолив Дмитро Павличко. Через два місяці був підготовлений статут. А 11—12 лютого 1989 року в Республіканському будинку кіно відбулась установча конференція Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка — перший легальний форум незалежної громадської організації у Києві. Затверджено статут і обрано керівні органи Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Головою став Дмитро Павличко.
Дмитро Павличко
Товариство брало найактивнішу участь у всіх загальнополітичних заходах, не випускало з поля зору проблему зміцнення позицій української мови як державної, підготовку Верховною Радою Закону про мови в Україні. Розпочало активну видавничу роботу, зокрема почало випускати газету «Слово». У цей період чисельність організації була максимальною і сягала півмільйона чоловік.Нинішнє Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка відродилося у 1988 – му році. І, хоч, не зважаючи на всі переслідування і заборони, робота просвітян ніколи припинялася, та саме в цей період активізувалась діяльність просвітницьких осередків і різних регіонах України. Також заявили про себе і просвітяни Кагарлицького районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» . Спочатку просвітницька діяльність ведеться на добровільних умовах активістами осередку. А згодом, 1 березня 1994 – го року вони отримують Свідоцтво про реєстрацію товариства Кагарлицького районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка. Основною метою його діяльності є всебічне сприяння розбудові та зміцненню незалежності демократичної української держави, її духовному та економічному зростанню. Активно ведеться робота щодо організації та влаштування різних заходів, приурочених вшануванню українських письменників, проводяться творчі вечори, літературні зустрічі з місцевими аматорами слова, активізується робота районної літературної студії «Зорі Придніпров’я», під керівництвом місцевої «Просвіти». На чолі Кагарлицької «Просвіти» дочка її основоположника Дмитра Кикотя, вчителька української мови та літератури Стайківської школи Надія Дмитрівна Коваленко.
Надія Коваленко
У травні 2020 – го року відбулась чергова конференція Кагарлицького районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта». Виступаючи перед її учасниками, голова осередку Н.Д. Коваленко прозвітувалася про діяльність громадського об’єднання та повідомила, що кагарлицька «Просвіта» входить до складу Київського крайового об’єднання Всеукраїнського товариства просвіта ім. Т. Г. Шевченка і керується його Статутом і Положенням про крайове об’єднання. Тоді ж було вирішено питання про перереєстрацію Кагарлицького районного об’єднання та проведено вибори керівних органів. За результатами відкритого голосування його головою залишилася Н.Д. Коваленко, заступниками стали нащадок Т.Г. Шевченка В.А.Красицький та письменниця А.І. Литвин. Відповідальним секретарем було обрано журналістку Н.М. Предченко. Під час конференції 2016 року головою Кагарлицького районного об’єднання «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка обрано члена Національної спілки Журналістів України, письменницю Надію Миколаївну Вегеру – Предченко. Заступником голови стала письменниця Антоніна Іванівна Литвин, жителька Ржищівської громади. Відповідальним секретарем стала Агнеса Іванівна Євлогієва.
Протягом всього періоду своєї діяльності просвітяни внесли вагомий вклад у відродження духовності краю, його духовне зростання, популяризацію творчості відомих українських письменників та місцевих літераторів через засоби масової інформації, проведено чимало зустрічей з відомими українськими письменниками.
Лише протягом останнього десятиріччя укладено та випущено понад шість десятків збірок таких місцевих аматорів пера, як Олексій Шульга, Надія Коваленко, Галина Ясюк, Лілія Сушко, Антоніна Гармаш – Литвин, Надія Вегера – Предченко, Микола Семенюк, Катерина Скуб, Валентина Ільченко, Григорій Вегера, Владислава Яшник, Віктор Заїка, Людмила Шинкарук, Ніна Гурин та багато інших. Ще чекають на своє оприлюднення творчі доробки багатьох літераторів.
Члену керівного осередку місцевої «Просвіти», Надії Вегері – Предченко вдалось безпосередньо взяти участь у популяризації творів місцевих авторів, укладенні та виданні їх збірок, пошуках молодих талантів.
Ведеться співпраця з іншими талановитими творчими особистостями краю. Так, разом з кагарлицьким композитором Борисом Родиною на слова Надії Миколаївни написано близько чотирьох десятків пісень, серед яких гімн району та ряд славнів навчальних закладів та сіл району, які і нині співаються. Також із Ржищівськими композиторами Володимиром та Оленою Пасеками створено близько десяти пісень, в тому числі – Гімн Ржищівського ліцею.
Багато просвітницьких заходів, спрямованих на утвердження духовності нашого народу організовано та проведено Антоніною Литвин, яка спочатку зі своїм відомим чоловіком бандуристом Василем Литвином провела чимало уроків духовності не лише на місцевому рівні, а й у багатьох містах та населених пунктах України. За сприяння пані Антоніни при товаристві «Просвіта» було організовано літературну студію, що становить значну частину творчого доробку в контексті видавничої діяльності організації.
Подружжя Литвинів
Пані Надія займається улюбленою справою. Для неї Незалежність – це як життя у своїй оселі. Навколо тебе свої люди, звичаї, побут. Тут лунає рідна з дитинства мова, ти відчуваєш себе господарем і водночас відповідальним за все, що в ній відбувається. Ти ревно бережеш традиції ,відкриваєш нові цікаві сторінки і ділишся цим з юним поколінням. А ще вплітаєш свої думки у власні вірші.
Музейний вікенд в КЗ КОР «Ржищівский археолого-краєзнавчий музей» «Магія Трипілля»
Цьогоріч День археолога увібрав всю магію Трипільської культури. Відтак, розпочався триденний еко-етно фест «Трипільска синергія». Перша локація – КЗ КОР «Ржищівський археолого-краєзнавчий музей». Насичену програму заходу відкрило музейне коло знайомств.Почесний гість заходу народна майстриня, засновниця музею реконструкції трипільської кераміки «Дивосвіт Трипілля» Людмила Смолякова презентувала проект «Трипільська родина». Натхненні цікавими діалогами, учасники заходу мали змогу долучитися до активностей програми музейного вікенду. Гостям презентували музейний проект «Цілющі трави Ріпниці» та подарували набори власноруч зібраних трав’яних зборів.
Нікого не залишили байдужими музейні візитівки-тематичні екскурсії «Археологічна спадщина Ржищівчини» в супроводі завідувача відділу з основного виду діяльності Гудзій О. В. ,«Городище Іван» в супроводі старшого наукового співробітника Чміленко С.П, «Музейна галерея» в супроводі головного зберігача фондів Кушнір Е. І.
Гостей вікенду запросили до музейного полуденку скуштувати , продегустувати і оцінити трипільські наїдки та напої.
А яскравим завершенням програми стало дефіле «Від Трипілля до сучасності»
та фотосет на оглядовому майданчику Іван-гори «Археологічний момент».
Учасники заходу ще довго обмінювалися враженнями від почутого та побаченого в перший день фестивалю, а на запрошених чекав 2 та 3 день, що проходив на території Екологічної Дослідницької Станції «Глибокі Балики», що розташована в межах Ржищівської ОТГ в районі с. Балико-Щучинка. Тут програма була не менш насиченою: замішували та випікали хліб на заквасці, ліпили з глини трипільські фігурки, водили трипільські хороводи і вдихали аромат літніх трав та лісу.
Фестиваль готувався експромтом та це не применшує його привабливості. Організатори фестивалю вірять, що ця подія стане щорічною та приваблюватиме все більше бажаючих! Це говорить про нашу єдність, про розуміння того, що ми робимо, заради чого, куди ми йдемо, і що ми від цього хочемо отримати. Це розвинута Київщина, розвинута Україна.
Світлий будинок з арками пам’ятає перші сходинки до втілення в реальність найціннішого проекту – справи всього життя. Бо ж неможливо знати, що стане твоїм сенсом і водночас основною професійною діяльністю. Отож сьогодні в дослідженні музейників про родину Бойко, котра до сьогоднішнього дня залишається сповна відданою абсолютно нелегкій справі – будівельника.
В ексклюзивному проєкті до Дня будівельника – історія видатної особистості: здійсненні мрії та кроки сходинками життя. Дмитро Олександрович розповість про найцінніше, та як професійна діяльність стала надміцним монолітом
Рудковський Дмитро Олександрович – генерал – полковник, заслужений будівельник України, почесний громадянин Ржищева.
З 2005 по 2006 роки обіймав посаду першого заступника Міністра Оборони України, керівник апарату.
З 2006 по 2008 роки – перший заступник Керівника апарату Верховної Ради України, керуючий справами.
Нагороди, почесні звання – Орден “Знак Пошани “, Орден “За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР” ІІІ ступеня, Орден “За заслуги ” III та ІІ ступеня, Орден “За розбудову України” ім. М. Грушевського IV ступеня, відзнака Міністерства оборони України “Доблесть і честь”, Заслужений будівельник України, Почесна грамота Верховної Ради України
Якою була найпрекрасніша пора Вашого життя, дитинство? Дитинство припало на повоєнні роки. Народився 1946 року в Ржищеві. Звісно, ця пора була непростою. Навчався до 4 класу в місцевій початковій школі на території Монастирка , а потім ходив пішки до школи в центр Ржищева. Розумієте, дитинство хороше тим, що життя попереду, все надзвичайно цікаво, а відтак постійно допомагав батькам. Того часу було обмаль продуктів, та були кролі, кури, виріс на козиному молоці. Я щиро вдячний мамі, котра на собі несла тяжкий тягар. Та сформований трудовий ґрунт та любов до праці лиш допомагали по життю.
Як далі здобували освіту?Закінчив 8 класів, вступив до технікуму, з навчанням на перших порах було складну вато. Першого разу для вступу не вистачило одного балу. Тоді директором був Педюра Іван Якович. Не втративши надії, пішов до вечірньої школи у Ржищеві. І наступного року вдалось отримати бажане – став студентом Ржищівського будівельного технікуму. Технікум закінчував одним із кращих. Постійно займався ночами. Вчився при гасовій лампі. До сьогодні згадую рідну хатину, котру хотіли знести під час будівництва ГЕС, але, на щастя вона залишилась як найщемніший спогад. Навчання вдалось наздогнати завдяки читанню, дуже багато читав ночами, все, що потрапляло під руку. Хоч керосин коштував дорого, притушував лампу в пічурці і всі думали, що ліг спати, а я читаю до ранку. Одну за одною. Це був фундамент. Відтак технікум закінчив добре. Такий як наш – ще треба пошукати, він дав надзвичайно багато. Після технікуму, з Семенченком Володимиром Костянтиновичем, Донецьким Станіславом Степановичем та Галушкою Василем з Тулинців поїхали вчитися на молодших лейтенантів. Збройні сили Радянського союзу формували будівельників, в зв’язку з розширенням будівництва. Отож був створений прискорений курс (пілотний проєкт): за 6 місяців можна було здобути спеціальність. Приїхали в Пушкін Ленінградської області, вступили до військово – будівельного училища, за 6 місяців закінчили. Після місяця навчання було дозволено бажаючим курсантам здати екстернат за повний курс училища. При цьому додатково екзамени потрібно було здавати без відриву від основного навчання. Із загальної кількості курсантів 156 чоловік подали рапорт на екстернат. Ми з Семенченком В. К. подали рапорти , стали екстернами і почали здавати додаткові екзамени. Вся проблема була в тому, що екстернат зараховували тільки тоді, коли випускні екзамени здані , виключно на «5». І ми справилися, здали все на відмінно , отримали диплом і звання лейтенанта. Всього здобули диплом екстернатом 15 чоловік, із них – нас двоє випускників Ржищівського будівельного технікуму. Такі знання дало нам навчання в нашому технікумі.
З чого розпочиналась кар’єра?
Після навчання у військово – будівельному училищі був в будівельних військах заступником командира роти, командиром роти, начальником штабу батальйона. З цієї посади вступив до академії. Шляхи з Семенченком розійшлися, бо він потрапив служити в Західну Україну. Поруч зі мною завжди була дружина, Галина Леонідівна, з якою познайомились під час навчання в Ржищівському будівельному технікумі. Далі чекала Йошкар – Ола, де вже народились діти. Вступив до військово – інженерної академії ім. Куйбишева на інженерний факультет. До речі, досить добре закінчив академію.
Далі служив у Монголії: прийшов у званні капітана, вийшов підполковником. Та увесь час хотілось в Україну, а потрапив в м. Чита. В 34 роки отримую посаду головного інженера будівельного управління забайкальського військового округу. Підпорядкування: 42000 військових і 37000 цивільних. Територія від Льодовитого океану до Монголії, від Красноярського краю і до Якутії. Через рік, мене, підполковника призначають керівником цієї організації. Відтак стаю наймолодшим начальником. На цій посаді працював 6 років. Отримав полковника, генерала, що взагалі здавалось нездійсненною мрією. Маю 2 ордена: знак пошани, за службу Батьківщині в Збройних силах. Пропонували роботу в Москві, але завжди хотів в Україну, неважливо в який військовий округ.
А ось через 2 місяці після отримання звання генерала, за щасливим збігом обставин, отримав можливість працювати в Київському окрузі.
Почав працювати в Києві, а через 10 місяців – розпад Радянського Союзу. Формуються нові Збройні сили України. Стаю начальником головного управління Збройних сил України по розквартируванню і будівництву. За час роботи командою зробили надзвичайно багато.
Політика не оминула професійну та кар’єрну діяльність.
В 2002 році став кандидатом в народні депутати по Білоцерківському округу, отримав перемогу та добросовісно працював на окрузі, і народного депутата Рудковського згадують до сьогоднішнього дня. Часто зустрічався з людьми, їздив селами допомагав зі вступом до ВНЗ. Невдовзі отримав посаду першого заступника Міністра оборони України – керівника апарату. Після служби в Збройних силах України працював керуючим справами Верховної Ради України
Яка ваша найсильніша сторона?
Моя найсильніша сторона – мої знання та добрі організаторські здібності. Власне, це завжди ставало в нагоді.
За часів вашого навчання в Ржищівському будівельному технікумі була побудована арка поблизу корпусів, яка стала окрасою оглядового майданчика
Арку будували місцеві спеціалісти – будівельники та працівники технікуму, зокрема, мій батько, Олександр Ілліч, працівник технікуму, каменяр, будував корпуси. А сходи від арки до гуртожитку допомагали будувати студенти, що поєднували навчальні корпуси з житловими. А для краси була створена арка, котру було видно звідусіль. Це було близько 1955 року.
Чи маєте хобі та про які з них могли б розказати?
Полюбляю мисливство, а особливо – рибальство. Зараз ловлю судака, та лиш того, що більше кілограма вагою, а менших відпускаю. Вдалося навіть порибалити на Камчатці, в Норвегії, нині – на Дніпрі. Найцікавіша, звісно, на Камчатці: ловити рибу з родини лососевих – особливе задоволення. Якось бачив як ведмідь перебігав річку, а йому знадобилось близько 20 секунд, – дивовижне видовище…
З улюблених занять ще маю садівництво, квітникарство, бджільництво .
Біля будинку в Ржищеві насадив парк, там ростуть: берези, горіхи, сосни, липи, дуби, вже навіть і гриби з’явилися . Третій рік, як висаджую павловнії( прим. автора екзотична для України павловнія - поступово завойовує вітчизняний ринок, цінне і дуже декоративне листопадне дерево, одне з найдавніших і найкрасивіших видів)
Жаль, що сувора зима завдає шкоди деревам. Зі 121 павловнії зараз залишилось 96. Особисто та з Плотником Олександром займаюсь поливом дерева . Сподіваюся, що квітування павловнії привабить туристів до нашого міста.
Чи хотіли коли – небудь змінити напрямок професійної діяльності та полишити будівництво?
Мій шлях подарував мені багато можливостей, а будівельні проєкти – моя сила. Тож ця абсолютно нелегка справа завжди надихала на нові звершення та стала здійсненною мрією мого життя.
Сьогодні професійне свято працівників кінематографії – День українського кіно.
Ви запитаєте як музей пов’язаний з кінематографом? А це краєзнавча сторінка нашої історії.
Наше містечко здавна стало знімальним майданчиком. Адже багато фільмів “Повість полум’яних літ”, “Тут нам жити”, “Снігурі”, “Р.В.С.”, “Женці”, “Климко”, “Чекайте на зв’язкового “, “Доярка з Хацапетівки”, “Толока” містять кадри ржищівської місцевості.
Це далеко не повний перелік повнометражних фільмів, що знімалися в Ржищеві. А ще відеоролики наших дніпровських видноколів для кліпів, сюжети для документальних фільмів та туристичних візитівок.
Тож чекаємо на вас 12 вересня о 20.00. І бажаємо приємного перегляду за чашкою чаю
!
Листівка, випущена в м. Броди у 1902 р. / фото: istpravda.com.ua
