Талант від Бога…
Думка, що не полишає кожного, хто торкнувся таємниці творчості нашого земляка. видатного митця, Заслуженого художника УкраїниВолодимира Сидорука. Талант, який проявився ще у дитинстві, що живився сивою давниною рідного народу. його легендами і піснями, корінився у вічних цінностях рідної землі та її історії, уособлюється трепетними образами рідних краєвидів і колоритних персонажів, зворушливими деталями та монументальними горизонтами.
Творчість В. Сидорука припадає на 1937-1997 роки ХХст., охоплюючи більш як півстолітній період. Його ім`я не звучало в унісон з іменами провідних. як здавалось на той час, майстрів, з ним нечасто доводилося зустрічатися на шпальтах популярних друкованих видань.
Ірпінські дуби: ескіз та картина
А втім він прожив довге, до останніх днів насичене творчістю життя, залишивши по собі величезну мистецьку спадщину, яка ще чекає на вивчення і належну оцінку. А все починалося тут, у маленькому містечку Ржищеві, де народився майбутній художник 3 січня 1925 року у селянській родині.
Ще з дитинства малий Володя захоплювався малюванням. Ось як він про це згадує: «Скільки себе пам`ятаю, я малювавав. Олівці і папір були для мене найкращим подарунком і забавкою.Перемальовував із книжкових картинок могутніх богатирів, із ікон , що висіли в хаті, таємничі лики святих. Але більш за все подобалось малювати своє село – хати, лісових звірят. Тоді в наших лісах зайці і лисиці були не рідкість.
Ще дитиною я в клуні влаштував собі справжню майстерню. Коли у хаті лягали спати, я крадькома біг туди, запалював гасову лампу, і радіючи, що ніхто не заважає, малював до глибокої ночі. Батько мене не сварили, але і не заохочували, думали, що мине це дитяче захоплення.
На щастя, чи на жаль, не минулося.. Хлопець ріс допитливим і мрійливим: прогулянки біля річки Леглич він уявляв собі мандрами у диких джунглях, а широчезний Дніпро був для Володі безмежним морем, за яким існували незвідані світи.
Вечорами у своєму закутку він малював те, що найбільше вразило його уяву і запало в пам’ять. Якось на очі йому потрапила газета з портретамитогочасних вождів. Він старанно їх перемалював. А мудрий, навчений життям дід, без слів кинув їх у піч, нічого не пояснивши онукові. Тоді, в трагічні 30-і, вчорашні вожді часто ставали «ворогами народу» і за такі малюнки світили Соловки. У 14 років юнак вирішує круто змінити свою долю. 20 кілометрів пішки до Кагарлика, а потім на потяг – і в Київ. Мета – вчитися на художника.
Відомо з його біографії, що ще в 13 років Володя зробив розпис на пілонах Ржищівської Свято- Троїцької церкви, зобразивши Святих Ольгу і Володимира. Ім’я молодого автора з часом забулося. І ось у 1995 році у будівельному технікумі Ржищева відбулась персональна виставка В.Ф. Сидорука з нагоди його 70- річчя. Серед запрошених гостей був і місцевий священник, який похвалився розписом у храмі, що зробила якась дитина і що той розпис зберігається, шануючи талант. Тут ювіляр і зізнався, що він і є тією дитиною. Відвідувачі виставки тут же поїхали до Свято-Троїцької церкви подивитися на ще один твір майстра. На жаль, він до цього часу не зберігся в зв’язку з капітальним ремонтом храму на поч. 2000-рр. Та все це буде потім…
Спочатку навчання у Республіканській художній школі у талановитих митців таких, як І. Хворостовський та Г. Киянченко, ІІ Світова війна,лихоліття окупації у рідному Ржищеві, тяжкі і трагічні фронтові дороги війни, важке поранення.Потім робота в Івано-Франківському музично- драматичному театрі, повернення на Київщину, в Ірпінь – і сотні художніх полотен : пейзажі, натюрморти, портрети, картини на історичну тематику та ін. Багато у майстра творівприсвячених Т. Г. Шевченку. Серед них одна , що виконана ще у часи навчання в художній школі – «Хата баби Вівді. Ржищів»(1940 р.) .
Науковці Ржищівського археолого- краєзнавчого музею, провівши наукове дослідження, виявили, що існує два варіанти цієї картини . А сама вона має ось таку історію. Колись від старих людей почув Володя переказ про те( і це підтверджено документально), що у Ржищеві, на високих схилах Дніпра мріяв поселитись Шевченко. І цю хату разом із невеликим клаптиком землі хотів купитийого троюрідний брат Варфоломій у баби Вівді для Тараса, але купівля не відбулася.
На передньому плані зображено осяяну світлом хатину, яка від старості похилилась до землі. Майже зруйнована, вона залита сонцем; скошені двері, стара повітка, криниця, дерев’яний тинокбіля якого квітує груша. Це вказує на те, що загальний настрій картини не про руйнування і старість, а про тепло і затишок, про щирість господарів. Фото копія цієї картини прикрашає експозицію краєзнавчої зали Ржищівськогоархеолого- краєзнавчого музею, а копія картини , що написана Володимиром Пасекою є у фондовій колекції музею.
Хоча Володимир Сидорук значну частину свого життя провів в Ірпені, він часто бував у рідному місті. Тут неодноразово проходили його виставки, творчі зустрічі. Саме він разом із Любов’ю Гуловою брав участь у створенні музеюобразотворчого мистецтва у Ржищеві. І який за його ініціативи було названо іменем І.-В. Задорожного «Задорожний найстарший наш колега. І народився у Ржищеві, і творив. Потрібно назвати музей в його честь, – так аргументував свою ідеюВолодимир Федорович», — згадує Любов Гулова, екс-директор музею Івана-Валентина Задорожного. На початку 2000-х у Ржищеві існував приватний музей В. Ф. Сидорука, в якому були представлені з одні з найкращих полотен художника.
Сьогодні з нагоди 100- річчя з дня народження нашого виданого земляка, Заслуженого художника України Володимира Федоровича Сидорука ми вшановуємо людину величезного таланту та його внесок в скарбницю українського малярського мистецтва. Його творами буде захоплюватися ще не одне покоління поціновувачів таланту великого майстра.
Теплий вечір на Дніпрі
Фонтан в Маріїнському парку взимку
Соняхи після дощу
Бузок в Ботанічному саду
