Кажуть, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього. Людина, яка не знає минулого — як перекотиполе: куди вітер подме, туди воно і котиться, куди приб’ється — там і залишить своє насіння. Але ж людство не перекотиполе...
29 січня 2025 року в Україні відзначається День Героїв Крут, котрий для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
Більше століття тому молоді захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.
В кінці грудня 1917 року уряд радянської росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки, створивши «український червоний уряд» у Харкові та відправивши на Київ війська, що складалися з балтійських матросів і червоноармійців – головорізів з Москви, Пітера, Смоленська тощо. Бій відбувся 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина.
Фото 1. Незадовго до бою.
Одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент розвернути підкріплення, спрямоване на цей напрямок, на його придушення. Українське військове командування очікувало основного наступу більшовиків не з напрямку Бахмача, а з полтавського напрямку, тому саме туди скерувало свіжі та найбільш боєздатні підрозділи чисельністю 500 вояків, а натомість до ст. Крути відправлено 300 виснажених курсантів 1-ї Української військової школи ім. Б.Хмельницького та козаків «Вільного козацтва», до яких приєдналися студенти і гімназисти. Українське військо налічувало приблизно 500 – 600 переважно юних вояків.
Фото.2. Українське військо
Вони прийняли на полі нерівний бій із 4-тисячною (за іншою версією – 6-тисячною) більшовицькою армією під проводом есера михайла муравйова, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі. Жорстокий бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти. Один підрозділ студентів у сутінках втратив орієнтир і вийшов на станцію Крути, уже захоплену червоноармійцями. 27 полонених юнаків було розстріляно. Наймолодшим було по 16 років. Вони — студенти, курсанти, школярі — виявилися у своєму патріотизмі вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім’я волі свого народу.
Бій під Крутами відбувся в рамках першої російсько – української війни. Він був успішним для оборонців української державності – наказ командування було виконано, стрімкий наступ ворога було зупинено та здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії й мости. Плани ворога пішли шкереберть Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, розмоклою дорогою. Ця затримка ворога дала змогу уряду УНР підписати 9 лютого Берестейський договір з країнами Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія). УНР визнали самостійною державою, а її армія здобула підтримку німецької та австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками. Берестейський мирний договір врятував молоду українську державність.
В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім незначна. Вона не є зразком військового мистецтва. Десятки подібних були і до неї, і після. Але це — символ нескореного духу нашої нації. Це — пересторога тим, хто і нині сподівається поставити націю на коліна.
Події далекого 1918 року — важливий урок для нас, сучасних українців. Це урок мужності й водночас, урок того, якими недалекоглядними ми можемо бути в своїх рішеннях, коли йдеться про життя молодих людей.
Німецький філософ Гегель стверджував, що історія повторюється двічі: або як фарс, або як трагедія. На жаль, його передбачення підтвердили події, які відбулися в Україні в 2004-2014 роках. Повторенням у наш час помилок, які здійснили майже сто років тому керівники УНР, неможливо не назвати роки правління Віктора Ющенка. Під час подій помаранчевого Майдану, отримавши високу довіру українського народу, він за короткий час забув усі свої зобов’язання перед ним. Фактично зрадив ідеалам Майдану. Своєю безвідповідальною політикою розчистив шлях до президентства двічі судимого злодія Віктора Януковича, прихвостня путіна, що в лютому 2014 року наказав розстріляти на Майдані та вулицях Києва мирних українських громадян, студентів, які постали проти прокремлівських зрадників.
Порівнюємо наших сьогоднішніх молодих захисників східних рубежів країни із Героями Крут: багато із них у розквіті життя — загинули, але перемогли. Тих 300 вояків, студентів з Крут, які протиставилися кількатисячній більшовицькій навалі. Вони, хоча усі полягли, але перемогли, тому що ми про них пам’ятаємо. 200 українських студентів протистояли двом тисячам «Беркуту» — постраждали, але перемогли. Жодна краплина крові не була пролита намарне! І ми це бачимо та відчуваємо. Це справжня духовна сила Українського Народу!
Через 104 роки й 1 місяць після історичного бою під Крутами там знову залунали постріли та вибухи. Ішов ворог – той самий, споконвічний – російська орда. Знову рвалася на Київ.
Історію другого бою пишуть зараз. Проти росіян єдиним фронтом виступили ЗСУ й тероборона. Бійцям дуже допомогли місцеві жителі, чого, до речі, не було в 1918-му. Прозріли?
“Наше бойове завдання – взяти Київ… Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо”, – Михайло Муравйов, який командував більшовиками, сказав це на мітингу в Бахмачі у 1918 році. Те саме міг би повторити будь-який російський командир і у 2022-му.
Ситуація майже ідентична. Але з різницею у сотню років.
Події – наче новий виток спіралі.
Із спогадів очевидців подій під Крутами в лютому 2022 року.
«У день вторгнення, 24 лютого зранку, — згадує той день О.Бузун, — ми провели виконком Крутівської громади. О 12:00 усі наші старости вже були в ніжинському військкоматі й отримали зброю І одразу, хоч і в хаосі, але почали формувати місцеву тероборону. Прийшли близько 30 найактивніших чоловіків. Координував Микола Ворона з Крут. Я був у військкоматі й виконував військові розпорядження».
«У напрямку села Крути в перші дні повномасштабного вторгнення військових ЗСУ не було. З 25 лютого рух спротиву чинила наша тероборона, — окреслює ситуацію 37-річний Олександр Шевченко, полковник ЗСУ, заступник начальника управління ракетних військ і артилерії ОК “Північ”. – Ішли колони ворожої 90-ї танкової дивізії центрального військового округу, 6-й танковий полк, командиром якого був полковник Захаров, він загинув пізніше під Броварами. Росіян було близько 3000 осіб. З нашого боку опір чинили до 400 осіб: ТРО, рух опору, місцеві жителі».
Коли генерал-майору Віктору Ніколюку, командувачу військ ОК “Північ”, доповіли про рух ворожої техніки в тому напрямку, він подзвонив голові місцевої громади. Той дав теробороні команду діяти.
Фото.3.Олег Бузун (ліворуч) з побратимом-тероборонцем на блокпосту
«25 і 26 лютого дорогою, поруч з меморіалом пам’яті Героїв Крут, відкритому у 2006 році, сунули російські війська, – розповідає О. Бузун. – Понад 700 одиниць важкої техніки. Через кілька днів місцеві жінки вже почали розрізняти танки, БТРи, САУ. У колоні 500 одиниць танків Т-72 точно було. Тентовані КамАЗи з солдатами. Легковики, схожі на джипи. Бензовози, польові кухні. Їх навіть не рахували»…
Звернути на Крути російську армію спонукав підрив батуринського мосту через річку Сейм на їхньому шляху до Києва. Росіяни не мали можливості переправитися, а тому пішли в обхід, через Конотоп (Сумська область) у бік Бахмача й через залізницю, через Плиски, Хороше Озеро та Крути.
« І тут сказала своє слово наша тероборона, – гордо каже голова Крутівської громади і додає, – тероборонці затримали просування російської колони на три дні. Біля залізничної станції Крути вони вирубали майже всю лісосмугу завдовжки 200 м і створили завал на дорозі».
Фото.4. Володимир Хілько, інспектор з питань благоустрою територій населених пунктів Крутівської Т.Г
«О третій дня почали валити, — описує 25 лютого Володимир Хілько, інспектор з питань доброустрою територій населених пунктів Крутівської ТГ. – Назбирали бензопил. Від села до лісопосадки – десь 1 км. Їхали хто велосипедами, хто машинами, хто мотоциклами. Нас з пів сотні було: і тероборонці, й просто місцеві жителі. Спилювали всі дерева, завалювали дорогу. Бензопили гули години дві точно. Три доби потім росіяни не могли там проїхати».
На четверту добу, 28 лютого, окупанти таки зібралися рушити розчищеною дорогою далі – на Ніжин. Селяни згадують, як о шостій ранку разом завелась і загуркотіла на все село їхня техніка. Але на виїзді з села колону “зустріли” перші залпи українських “Ураганів” – військові встигли зайняти й підготувати позиції за 15 км звідти, в Ніжині.
«Поки росіяни розбирали завали, українські військові виграли час, підготувалися, зайняли зручні позиції, – уточнює полковник Олександр Шевченко з ОК “Північ”. – А коли російські танки рушили в напрямку Києва, їх накривали наші “Урагани”».
На тій ділянці працював перший дивізіон 27-ї реактивної бригади, що підпорядковується Сухопутним військам.
Фото 5. Знищена ворожа техніка, що залишилася в селі. Фото Юлії Семенець
«Гатили їх добре. У мене тоді кухвайка на пуговицях була, аж розщібнулася від вибухової хвилі, — сміється Хілько. — Танки їздили, як на шосе. Дорогу вибили повністю. Я жартую, що підготували її до великого будівництва. Асфальт і зрізати не треба, від нього нічого не лишилося».
Остаточно угрупування росіян, що наступало на цьому напрямку, розбили вже на Київщині.
“Під час ведення бойових дій у Броварському районі Київської області зазнала значних втрат в особовому складі й техніці батальйонно-тактична група (БТГр) 6-го танкового полку (Чебаркуль) 90-ї танкової дивізії Центрального військового округу, – дає офіційне зведення полковник О.Шевченко. – Зокрема ліквідовано командира полку полковника А.Захарова. В результаті значних втрат БТГр 6 разом з БТГр 239 були змушені відступити та перейти до оборони”.
Внаслідок вогневого ураження РСЗВ БМ-27 «Ураган» затримано рух колони окупанта. За словами голови Крутівської територіальної громади Олега Бузуна, російські війська втратили вбитими близько 200 осіб.
Фото.6. Табличка на знищеній техніці ворога. Фото Юлії Семенець
Бої, що тривали 28 лютого та 1 березня 2022 року, як і за 104 роки до того між селами Пам’ятне та Хороше Озеро в ході війни Росії проти України.
Фото.7. Меморіал пам’яті Героїв Крут.
Росіяни не знищили меморіал пам’яті Героїв Крут.
«Чи не даремною була жертовність під Крутами тоді, у 1918-му? – розмірковує Олег Бузун. – Особливо московська історіографія старалася применшити, “затушувати” ті події. Були сумніви. Але це не була поразка. Ні тоді, ні тепер. Це було протистояння сили волі й духу. Герої Крут боролися. І це зерно проросло. Зараз ми дали відсіч. Бо розуміємо, де ми, хто та на якій землі виросли».
Нинішньому поколінню довелося відчути дихання подвигів у наш час. Саме зараз пишуться героїчні сторінки історії України, кожного її регіону. Тепер нам стає більш зрозумілим подвиг київських студентів. І подвиг сьогоднішніх воїнів, які ціною власного життя таки не віддають своєї землі. Вони відстоюють її, незалежно, чи це Схід, чи Захід, чи Південь, чи Північ — до останнього свого дихання. Упродовж віків ми достатньо віддали молодого цвіту країни на вівтар жертовності. Мабуть, настав таки той час, коли ми повинні сказати всьому світу — ми сильна нація, ми вистоїмо. Адже сила наша — у нашій єдності, у нашій цілісності, у нашій рішучості та вірі. «Борітеся — поборете, вам Бог помагає!». Ми будемо боротися, і ми переможемо. Слава Україні! Героям Слава!
Зав. відділом Гудзій О.В.