Чорнобиль… Слово, яке назавжди змінило долю мільйонів людей. Невидима загроза, що прийшла вночі 26 квітня 1986 року і залишила слід, який і досі болить. Радіація забрала тисячі життів, зруйнувала плани на майбутнє, розділила час на “до” та “після”
Щороку 14 грудня в Україні вшановують тих, хто став на захист людства від наймасштабнішої техногенної катастрофи ХХ століття — аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Цей день присвячений ліквідаторам, людям, які ціною власного здоров’я та життя стримали радіаційну біду, захистили та врятували Україну та світ від ще страшніших наслідків.
Саме 14 грудня 1986 року було офіційно повідомлено про завершення будівництва і прийняття в експлуатацію комплексу захисних споруд над зруйнованим у результаті вибуху четвертим енергоблоком ЧАЕС, чим було завершено перший етап ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Це, по суті, була перша перемога над зловісним атомом, який вирвався з-під контролю людини після квітневого вибуху. Це день пам’яті,,який давно став скорботним нагадуванням всьому людству про героїзм ліквідвторів та важку перемогу над вогнем, який охопив реактор атомної станції. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей і опромінення тисяч ліквідаторів.
Ікона « Чорнобильський Спас»
Понад 600 тисяч осіб – військовослужбовці, поліцейські, пожежники, медики, інженери, водії, будівельники, працівники державних підприємств, установ та організацій, виконували роботи, пов’язані з усуненням самої аварії та її наслідків.
Серед головних завдань ліквідаторів були: гасіння пожеж, охолодження реактора, будівництво “саркофагу”, дезактивація територій, медична допомога, евакуація населення.
Серед тих, хто боровся зі страшним лихом було чимало наших земляків, які ризикуючи життям та здоров’ям, в ті пекельні дні з честю виконали свій обов’язок перед Батьківщиною. Напередодні цього свята ми презентуємо спогади декого з них, зібрані науковцями Ржищівського археолого – краєзнавчого музею.
Віктор Васильович Костюченко:
Костюченко Віктор Васильович
«Аварія на ЧАЕС сталася 26 квітня 1986 року. Про неї ми почули вранці 27. Офіційного повідомлення не було, чутки ширилися між людьми. Моя сім`я жила тоді по вулиці Кірова, 48. Всі чоловіки, близько 200 осіб, з нашої та інших вулиць зібрались біля Чорнобильського військомату Ніхто нас не викликав, ми зійшлися, думали, що потрібна буде допомога для ліквідації аварії. А вже 28 квітня всім дорослим чоловікам та жінкам було огологшено про те, що потрібно вантажити пісок у мішки, які потім скидали на зруйнований реактор. Працювали організаціями, у бригадах чоловіки і жінки разом. Я тоді працював у ПМК – 4. Було вісім вертольотів. У навантажені піском мішки ми клали свинцеві чушки (по три штуки в кожен) вагою по 30 кг, мішки чіпляли до парашута, потім вертоліт відлітав на Прип`ять і скидав їх на реактор.»
Настенко Валентин Володимирович
Настенко Валентин Володимирович: « Перед аварією я працював головним механіком у ПМК – 4. Коли стався вибух на Чорнобильській станції, спочатку ніякої організації по ліквідац аварії не було. Лиш через кілька днів працівників багатьох підприємств у наказовому порядку направили прибирати та засипати піском сховище опромінених радіацією предметів. Одягнені ми були хто в чому, без спецодягу та захисту. Я був одним із наймолодших і тому мене завжди відправляли на найважчі роботи.
Мою дружину з донькою та дружину мого товариша з дитиною разом із багатьма іншими відправили в санаторій у м. Миколаїв на три місяці.
Мій батько , Володимир Йосипович, у 1986 році працював майстром у Чорнобильському лісгоспі і теж брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.»
Томченко Микола Петрович: « У 1986 році я служив у Поліському райвідділі міліції і брав участь в евакуації постраждалих із забрудненої території.
Томченко Микола Петрович
Жителям Прип’яті було наказано брати із собою їжу, на три дні, документи і коштовності, щоб все вмістилося в одну сумку. Для евакуації прибули автобуси «Ікаруси» на 40 посадкових місць, але людей було дуже багато і набивалось іноді майже до сотні.
Формували колони до 20-ти автобусів, і вони виїжджали з міста вже у другій половині дня. Колона, яку я супроводжував, їхала до Бородянки. Разом з іншими колегами був у першому автобусі.
Нашипм завданням було забезпечити порядок, оперативність руху та спокій людей, які залишали свої домівки.»
Це лише кілька імен наших земляків ліквідаторів, але за кожним із них — ціла історія мужності та самопожертви. Дехто повернувся з підірваним здоров’ям, дехто вже відійшов у вічність. Проте їхній внесок — неоціненний.
Сьогодні ми складаємо шану і дякуємо тим, хто став на боротьбу з радіаційною стихією і ризикуючи своїм життям і здоров’ям захистив світ від ядерної загрози .
Ст. науковий співробітник – Бабенко Л. М.