Рубрика «Люди і долі»

Із циклу «Діалоги під час війни»

 (Розмова з Мариною Малаховою – керівником Ржищівського осередку акції «Рушник надії»)

Годинник на руці відлічує хвилини  – ні не хвилини – вічність! Вічність чекання, надії, боротьби із тугою та розпачем. І щоденна вранішня розмова :

– Добрий ранок, коханий! Люблю, сумую, чекаю! – летить як молитва, яку не чують, а відчувають і за тисячі кілометрів!

         Цей годинник чоловік передав з речами з фронту під час служби в окремій механізовану бригаді «Холодний яр». Бахмут! Але зараз він як провідник, як той невидимий дріт, від якого іде сигнал від серця і до серця – люблю, сумую, чекаю!

        Війна для них розпочалася, як і для усіх – із тривожних нічних дзвінків 24 лютого 2022 року, із повідомлення про дистанційне навчання в школі і … із збору «тривожного чемоданчика». І з тієї миті вона вже все розуміла, а він сам 25-го поїхав в ТЦК.

         В цей день їй виповнилося 40 років і, як раніше, мався бути його улюблений торт, шашлики і своє власне домашнє вино… І все це буде, тільки з відстрочкою до закінчення війни! А поки що – час зупинився!

          Із позицій щоранку летіли SMS-ки, і в очікуванні їх серце тріпотіло, калатало десь ніби поза тілом. Останній раз на зв’язок він вийшов  2 травня… А 7 травня з ТЦК СП привезли сповіщення про зниклих без вісти. Їх, ржищівчан, земляків і побратимів там, під Бахмутом, було троє.

           Уже майже 1000 .днів їх чекають дружини і матері, за них моляться і свої молитви зливають в одну. І кожен день – як століття! Але життя продовжується, бо ростуть син і донечка. А син так схожий на тата!

         Ні на столі, ні в гаманці немає ніяких фотографій, бо коханий образ завжди з тобою. Єдиний фетиш – остання вітальна листівка, і, коли торкаєшся її рукою, то ніби шифром Брайля читаєш усе своє життя…

            На її сімнадцятий день народження  знайомий привів свого друга. Хлопець був першим гостем, що зайшов того дня до хати і… залишився на все життя! Після того дня ще було 9 років зустрічей, навчання, професійного становлення, наймане житло, будівництво свого, потім одруження, народження дітей… – і безмежного всеоб’ємного щастя! Кажуть, що щасливі пари усі схожі. Вони були щасливі до того останнього зв’язку 2 травня …..

        Страшна статистика, але таких дружин і матерів, що чекають своїх солдат, маючи сповіщення, що вони «зниклі безвісти», в Україні тисячі. Спільна біда спонукала їх об’єднатися для спільних дій і підтримки для реалізації акції «Рушник надії». 25 липня 2025 року відбулося відкриття Ржищівського осередку акції. Координатором осередку (а в Ржищівській громаді є більше 40 сімей, воїни з яких вважаються зниклими безвісти) стала Марина Малахова, годинник на руці якої рахує години та хвилини розлуки зі своїм героєм. З 22 січня виставка «Вишиті символи віри» в рамках акції «Рушник надії» проходитиме в Ржищівському археолого – краєзнавчому музеї. Це уже восьма виставка в Україні.

       Сьогодні розмова про участь в цій унікальній акції, про життя «до» і «після», про віру в силу духу, в силу молитви і любові з Мариною Малаховою, дружиною командира відділення ОМБР, зниклого безвісти того страшного 3 травня.

• Як виникла ідея організації виставки «Рушник надії»?

           Коли зустрілися дві жінки – організатори керівник ГО «Жінки роду» та член ГО «Народжені вільними 2024», то в розмові згадали майже містичні історіі, як із пісні. Це історія побратима, якому мама дала вишитий рушник. Солдат вважає його своїм оберегом. Інша історія про те, що мама чекала полоненого сина в сорочці, яка передавалась у спадок. А містицизм в тому, що із згорілої бабусиної хати цілою залишилася лише стара вишита сорочка.

           Тому виникла ідея створити єдиний рушник із прадавніми українськими символами, який би, як Оранта, захистив від біди зниклих безвісти та полоненихвійськових. Такий рушник мав бути 25 метрів в довжину. Але виявилося, що єдине полотно створити неможливо, бо кожна жінка вкладає у вишивку свої символи, а вишивки мають свої регіональні відмінності. Тому вирішили, що кожна жінка вишиватиме свій, а у поєднанні ці рушники матимуть величезну захисну ауру.

• Як творився ваш рушник?

         У нашій сім’ї вміла і любила вишивати мамина мама. Я вишивати теж навчилася, але моїм основним захопленням це не було, поки не прониклася сакральним змістом вишивки. Відразу вирішила доєднатися до акції «Рушник надії». Ржищівський осередок розпочав роботу 25 липня, а закінчили 20 вересня. На початку роботи найважчим завданням було створити  узор. Для цього перебрали усі символи «Мови вишивки». Перший символ, який випав – символ «Повертайся живим», потім доєднались на полотні «Україна», «Щастя», «Господи вбережи. В процесі створення композиції просто сам по собі виник образ Матері Божої, плюс зірка Діви Марії. З матеріалами проблеми не було, а помічницями в роботі стали волонтери села Грушів.

• Окрім рушника в експозиції виставки в  Ржищівському музеї є і ваша вишита ікона.

       Ну, в магічну силу ікони вірили усі українці з моменту хрещення Русі. Нехай моя віра, надія і любов, підсилені магічною символікою, зіллється з молитвами усіх наших жінок за воїнів, які, як ті атланти, тримають на своїх плечах майбутнє України і своїми грудьми захищають наше сьогодення.

      Нехай усі наші сини, брати, чоловіки повернуться додому живими, а ті, що зараз в полоні, отримають таку енергетичну та магічну силу, яка збереже їхнє життя і допоможе повернутися додому!

         А годинник на руці рахує години до їх повернення і вказує на всемогутню силу любові, віри і надії!